Церква Святого ДухуУ Колочаві-Горб біля головної дороги, на пагорбі сперечається стрункістю зі смереками музей - дерев'яна Церква Зішестя Святого Духа (Святодухівська Церква). Згідно з написом на одвірку «Создан храм сей 1795 при парохові Іоані Попович при царі Францишкі ІІ майстрові Ференц Текка. Тоді був великий голод». У давні часи голод часто супроводжував верховинське життя і подібні нещастя часом фіксувалися у парохіальних книгах, а в Колочаві запис потрапив навіть на одвірок церкви.

 

Зроблена без єдиного цвяха, у бароковому стилі церква донині заставляє мліти від захоплення не одного прохожого туриста. Двозрубна тридільна церква струнка і досконала в пропорціях. Головні об’єми дивовижно збалансовані по горизонталі й вертикалі. Висока вежа над бабинцем завершена чудовим бароковим ансамблем з гранчастої бані з дашком, ліхтаря та кулястої главки над ним.

Під час радянських часів комуністи повністю спустошили святиню всередині, а у вівтарі замість образів поставили портрети комуністичних вождів. Божий дім же невірники перетворили на музей атеїзму.

Та за іронією долі, саме це й допомогло зберегти архітектуру і зовні церква залишилася недоторканою в своїй первісній красі. Пам'ятку повністю відреставровано у 1969–1970 рр. У 2000 році довкола поставили нову огорожу.

У вівтарі храму розташована унікальна мироточива ікона, єдина у своєму роді - "Ісус Христос - виноградар"

На території храму-музею розташовано кілька чеських могил, поховання угорського поштаря. У давнину також поширеною була практика ховати відомих людей та меценатів біля церкви. Це вважалося особливим вшануванням такої особи. Біля дерев’яної церкви Святого Духа ще й досі збереглося чимало таких поховань. Одне із них – невідома могила під деревом, яка відноситься до 80-х років 19 століття. На ній вказано лише прізвище Секереш. Скоріш за все, там лежить якийсь відомий колочавський меценат.

Біля входу до храму стоїть один з найцікавіших пам’ятників села. Присвячений він видатній пам’ятці сакрального рукопису колочавського дяка Івана Лугоша «Перло дорогоцінноє». Композиція має вигляд «робочого місця» літописця: на великому камені лежить розкрита бронзова книга, біля неї - чорнильниця і перо. Поруч стоїть камінь-стілець, на якому нібито щойно сидів автор рукопису. В приміщенні  музею розміщенні копії сторінок рукопису. Сам рукопис зберігається в Ужгородському державному музеї.

Поряд з храмом ростуть старі смереки, які коливаючись під вітром, розповідають відвідувачам давній колочавський звичай. Колись, дівчину, яка мала нешлюбну дитину, для приниження, заставляли один день постояти біля входу до церкви для осудження односельчанами.

Дерев'яну двоярусну дзвіницю, що стояла біля церкви, громада перенесла до збудованої неподалік православної церкви й оббила бляхою.

Церкву зняли з реєстрації діючих храмів 9 січня 1953 року. Згодом ікони було вмонтовано до іконостасу Шелестівської церкви в Ужгородському музеї архітектури і побуту.

Тепер тут діє музей, проводять екскурсії і сакральну пам’ятку колочавці дбайливо охороняють.

сайт «Колочава»

Loading...

Залиште свій коментар


Оновити Захисний код