Творчість народного художника України Федора Федоровича Манайла – явище виняткове, його місце в розвитку  історії українського образотворчого мистецтва – особливе. Разом з такими корифеями і визнаними лідерами мистецтва краю, як А.М.Ерделі та Й.Й.Бакшай, він складав міцний фундамент закарпатської школи живопису. Самобутність за формою, гостросюжетні, насичені у кольорі і життєстверджуючі твори митця відомі далеко за межами нашого краю.

Федір   Манайло   свідомо обрав   свій   шлях у мистецтві і неухильно слідував йому протягом кількох десятиліть. Всім своїм життям і яскравим глибоким талантом він був нерозривно зв’язаний зі своїм краєм, художньою культурою Закарпаття. І річ не тільки в темах, сюжетах, мотивах, а в самій природі творчості художника, його коріннях, прагненнях і меті. Ім’я Федора Манайла  асоціюється з поняттям “істинно народний художник”, митець, котрий не тільки близький до народу, він - невід’ємна частка його, виразник його думок, почуттів, прагнень і сподівань. Сонячне мистецтво живопису митця - це мальовнича візитна картка рідних Карпат з їхніми піднебесними вершинами, із своєрідним укладом життя і побуту, звичаїв, фольклору, вірувань працьовитих закарпатців. Світ образів Манайла - відгомін його душі, переданий чаром барв, неймовірною гармонією відчуття краси людини і краси рідного краю.

 Картини художника, унікального знавця фольклору та етнографії, можна назвати “енциклопедією Верховини”. “Миска з токаном”, “Дідо-пасічник”, “Гуцулка”, “Вівчар”, “У свято”, “Молоді” та багато інших - глибокотрадиційні і по-своєму сучасні. В них відчувається широкий епічний розмах, характер міцного духом народу, гордість за свій народ, впевненість у його силі. У “Гуцульському весіллі” 1942 року стільки ж чистої народної радості, яку закарпатських танцях, народних піснях та коломийках. Художник владно вводить нас у створений ним чудовий світ. Уклад життя закарпатських верховинців, чистоту й безпосередність їхнього світогляду він передає дуже своєрідною зображальною мовою. Повз таких картин, як “Сім’я”, “Хлопчик з ягнятком”, “Морозик”, “Колядники”, “Сильний Іванко” та інших, не можна пройти байдуже.

 Манайло - жива піввікова історія нашого краю. Усе, чим жило в минулому і живе в сучасному Закарпаття, хвилювало його, захоплювало і знаходило своє відображення у його багатій творчості. Та майже ніхто із закарпатських художників не сягав таких потаємних глибин народного життя, не піднімався до таких висот народного духу, як Федір Манайло. Тверезий, десь навіть жорсткий реаліст, він був безоглядно вірний правді життя. Твори “Оранка”, “Важкий хліб”, “Агонія”, “Скорбота”, “Сліпець” та інші, що стали вершиною реалізму в мистецтві довоєнного Закарпаття, це справжні документи того часу, пристрастний крик душі, голос його серця, його волі.

 В творчості художника відбилась ціла епоха XX століття - складна, неоднозначна, суперечлива. Поряд з успіхами, творчими перемогами було й немало поразок, мистецьких страждань, душевних мук. Жорстокий час примушував і його йти на компроміси з собою і своїм мистецтвом. І тим більш цінні мужність і непохитність митця, який в головному залишився вірним собі і своїм переконанням, зумів знайти нові сили, щоб знову повернутись до своїх мистецьких витоків і останнє десятиріччя його життя стало періодом високого творчого піднесення. Твори цих років - це дуже “старий” і водночас зовсім новий Манайло. Від однієї роботи до іншої його пензель набирає сили, розмаху, нового змісту і колориту, образна думка завойовує усе нові простори мистецтва. Художник знову повертається до побутового жанру, створює “Сніданок”, ліричні “Покоління бокорашів”, “Гуцульську гражду”, “Гуцульську Комору”, підкреслюючи, наскільки цінний досвід народних майстрів для нього, їхні  заповіти і уроки, котрі художник зберігав і пам”ятав все життя.

 Творча спадщина Федора Манайла воістину широка і розманітна: живописець, графік, декоратор, монументаліст, художник книжкової графіки, та багатьох  жанрів прикладного мистецтва, аж до різблення на декоративних диньках, художник театру, сцени, кіномитець – все це робив на високому професійному рівні. Створеного ним вистачило б на життя не одного художника.

 Зупинилася мить, залишилися твори. Кращі з них увійшли до скарбниці українського образотворчого мистецтва. Вони стали втіленням найголовнішої традиції закарпатської школи - традиції новаторства, самопоновлення, пристрастним ствердженням національної своєрідності і самобутності українського мистецтва.

 Важко переоцінити значення творчої та організаційної діяльності видатного художника в розвитку сучасної художньої культури Закарпаття. Живопис Манайла став зразком справжньої творчості, в якій здійснення задуму художника народжує і нові духовні цінності. Проходять роки, але постать художника Ф.Ф. Манайла стає  все більшою, утверджуючи незабутніми творами не тільки себе серед сучасників, а і дух Закарпаття, працьовитих і чесних закарпатців. Він творив для слави рідної землі тому йому не загрожує забуття. 9 лютого 1981 року, коли відкрились двері його Меморіального музею, до митця прийшла вічність.

 Смерть не припиняє життя таких  художників: воно продовжується в його творах, в творчості учнів і послідовників, у вдячній пам’яті і шані живих до великого МАЙСТРА Закарпаття.

 

Завідуюча Меморіальним будинком-музеєм народного  художника України Ф.Манайла  Вікторія Фолтіна.

Loading...

Залиште свій коментар


Оновити Захисний код