Музей вишивки і стародавнього одягу«Музей вишивки і стародавнього одягу» розташований в центрі селища Буштино в приміщенні магазину "Художній салон". В ньому зібрана колекція стародавнього чоловічого і жіночого одягу, вишивок і предметів побуту, що пов'язані з ткацтвом і вишиванням. Всі експонати зібрані по селах Тереблянської долини - Буштино, Вонігово, Ново-Барово, Теребля, Дулово і Кричево.
Ткацький верстат був майже в кожній буштинський родині. В Буштині здавна вважалося, що кожна дівчина повинна вміти виконувати всю ткацьку роботу. Основною сировиною для ткацтва в нашому Буштині були волокна луб'яних культур - конопель і рідше льону та овечої вовни. Обробці рослинної ткацької сировини передує велика підготовча робота, так як отримання конопляних волокон зв'язано з досить трудомісткими тривалими агротехнічними процесами, які залежали від: підготовки грунту, посіву, обробітку та збирання рослин конопель. Обробка їх стебел становить складний процес поетапної підготовки волокон до прядіння.

Стебла дозрівших конопель зв'язують в окремі снопи-горсті і на сонці з сухих конопель вибивають насіння і відвозять у мочило, потічок, болото, так щоб повністю були занурені у воду. А для того, щоб ці снопи-горсті не спливали на поверхню, коноплі прикладають великим камінням і залишають, щоб мокли три тижні - 21 день. Коли коноплі вимокли, тоді їх витягають із води і знову сушать. Майже біля кожної хати в сонячну осінню днину можна було побачити, як біліються під плотами коноплі. 
Коли коноплі висохли, тонкі волокна, що утворюють луб, легко відокремлюються одне від одного. Висушені коноплі починають терти на простому верстаті-терлиці, щоб відокремити волокна. Одержані і ще не очищені волокна чешуть - дирьгають на металевій щітці - диргалиці. Із недостатньо очищених волокон - клоча виготовляють грубе, товсте волокно, мотузки та мішки, а з тонкого і м'якого прядива - повісма виготовляють тонкі волокна.
Музей вишивки і стародавнього одягуОбробка ткацької сировини завжди займала одне з важливих місць серед домашніх занять кожної буштинської сім'ї. Методи обробки передавались з покоління в покоління. Наші господині знали, що від якості сировини, належної її обробки значною мірою залежать художні особливості майбутніх виробів. Прядіння - заключний етап підготовки волокна до ткацтва. Він складається з двох операцій: формування кужеля з волокон і саме прядіння. З розчесаних волокон коноплі скручують конусоподібні кужелі, навивають їх на дерев'яну прялку - кужілку. З кужеля за допомогою веретена прядуть нитки.
В кінці ХІХ ст. в Буштині заможніші селяни почали застосовувати механічні прялки, які приводились в рух ногою. Прядіння - відповідальний технологічний процес, оскільки саме щільність скручування ниток, рівномірність їх товщини зумовлюють структуру майбутньої тканини. Наступною стадією підготовки ниток до ткацтва є перемотування: нитки майбутньої основи змотуються з веретена на мотовило в мутки. Потім мутки виварюють в золяній воді - золять, а далі перуть і висушують. Просушені мутки перемотують за допомогою замотячок в клубки, частину з яких  перемотують на цівки для потикання (за допомогою потака), інші використовують для снування основи. Найбільш давній спосіб снування ниток, яким колись користувались буштинці - по стіні хати, що використовувався до початку ХХ ст. В ХХ ст. стали вживати в нас рамочні снівниці. Насновану пряжу (основу) намотують(навивають) на вал (воротило) ткацького верстата (кросен). На цьому підготовчий процес пряжі закінчувався.
Музей вишивки і стародавнього одягуВикористовувалась в народному ткацтві і фабрична бавовняна пряжа (памут), значно тонша і м'якіша від пряжі, виготовленої в домашніх умовах. З неї ткали святкові вироби полотна, або поєднували з конопляною пряжею. Щоб нитки не зсувались з ткацького вала (воротила), то перекладали їх тонкими дерев'яними пластинами (щіпками).  В нашому селі споконвіку використовували горизонтальні кросна з бердами від 80 до 120см. Конопляну пряжу під час ткання треба було час від часу змащувати утеркою - звареною з кукурудзяної муки рідкою масою, щоб краще рухалось по основі бердо. В залежності від технології ткання полотно поділяли на три види: для одягу, інтер'єру і господарських потреб. Завершальна обробка полягала в наданні їм відповідних властивостей. Сувої сирового полотна золили лугом, вибілювали на сонці протягом багатьох днів і розгладжували. Прасування проводилось у такий спосіб: полотно складали вдвоє, накручували на циліндричну палку (качулку) і гладили за допомогою спеціальної лошки з зубцями - мангаловом. Готове виткане полотно відрізали для різних потреб: рушників (отеранників), жіночого і чоловічого одягу, подушок (парен), господарських сумок (бесаг і тайстер), скатертей і покривал (велахів) та інших побутових потреб.
Музей вишивки і стародавнього одягуСумки - здавна суттєвий компонент щоденного і святкового комплектів одягу. Серед групи тканин для сумок можна виділити бесагові - з них виготовлялися різноманітні за формою і величиною перекидні сумки господарського призначення, великі (чередарські) і малі (дитячі) тайстри та чоловічі тайстрини. Мешканці нашого села широко користувалися бесагами для перенесення на плечах різних вантажів. Практичність їх форм зумовлена специфікою життя і побуту селян. Як бесаги, так і великі тайстри використовувались для перенесення їжі та інших речей на велику відстань від дому: на роботу або в поле.
Малі дитячі тайстри використовувались як шкільні сумки для зошитів і книжок та іншого шкільного приладдя. Чоловічі тайстрини були теж невеликі і однотонного білого кольору, а інколи з вишитими узорами і закривались перекидною частинкою полотна. В цих тайстринах старші мужчини носили піпу (люльку), кресало (запалювальний пристрій), ножик та цілий ряд інших предметів необхідних мужчині в роботі. Не менш поширеними у нас на селі були домотканні сумки для щоденного користування - тайстри. Як бесаги, так і тайстри в Буштині виготовляли з однотонного білого конопляного полотна, і вони поряд з своїми функціями були доповненням до одягу селян.В інтер'єрі житла тканим виробам належала провідна роль, бо вони створювали своєрідність інтер'єру і були свого роду етнічними символами.
Скатерті - серед предметів домашнього побуту належало особливе місце. Вони мають як гігієнічне, так і декоративне значення в обладнанні житла. З найдавніших часів скатертями застеляли столи. В будні для цього служили переважно гладкоткані куски полотна, або з незначним оздобленням у вигляді кількох кольорових смужок. У святкові дні стіл застеляли скатертями, оздобленими багатим узором.
Рушники- поряд з іншими в групі полотняних тканин вони заслуговують особливу увагу, бо їм належить значна побутова і ритуальна функція в щоденному і святковому житті. Відповідно до практичного призначення домоткані рушники поділяли на господарські (отеранники), обрядові та декоративні (грядкові). Хліб, що лежить на столі, накривали або загортали в спеціально призначену для цього тканину - рушник - пупка.
Покривала - верети, велахи, були однією з невід'ємних частин інтер'єру житла селян, якими покривали постелі в будні і у святкові дні.

Жіночий одяг. Головним елементом жіночого одягу Тереблянської долини, зокрема Буштина, була сорочка. Основа полотна сорочки - конопляна, виткана бавовняними (памутовими) нитками. Виткати можна було і самими конопляними нитками. Сорочка довга, широка, із довгими широкими рукавами, зшита з чотирьох полотнищ пол. Із двох полотнищ кроїли чотири "скоси". Таким чином, сорочка складалась із однакових передньої і задньої поли, та із двох викроєних збоку скосів. Виткане полотно звивали у сувій звуй і поливали гарячою водою (окропом), потім сушили на сонці і приступали до крою. Поли і рукави зшивались узорчатим швом. Рукави прикрашали різнокольоровими швами, які мали і декоративне і практичне значення. В нижню частину рукава вшивали прямокутний шматок полотна розтічка. Рукави вишивали різнокольоровими нитками майже по всій довжині, а також на плечах дулу рукавом і поза плечі. Орнамент вишивки низь (поза йглу). На окремому шматку тканини вишивали комірець ошийник і манжети (зап'ясники), прикрашені орнаментом з геометричних фігур, вишитих хрестиком. Перед тим, як пришити манжети, внизу рукави збирали у складки фидриші. Спереду у верхній частині сорочки вшивали шматочок полотна пазуху. Розріз розпурка знаходився на сорочці ззаду. Зшиту сорочку мили у теплій воді, сушили і прасували за допомогою рубля (мангалова) і качулки. Перед тим, як зібрати сорочку у складки, покроплювали водою. У дівчат та молодих жінок сорочка збиралася у дрібні складки - рами шириною по 2-3 см по всій довжині. Сорочки старших жінок та бабусь збирались у поперечні складки (рами) шириною 8-10 см. Поверх сорочки одягали фартух (плат) із покупного полотна. Дівчата та молоді жінки носили фартухи яскравого кольору, обшиті різнокольоровими стрічками, літні жінки та бабусі - більш темний із простим орнаментом.
Волосся жінки заплітали в косу (чулку), вплітаючи в неї стрічку (пантлик) і обмотували на голові у вигляді віночка. На цей віночок волосся одягали очіпок (чепець, чепок). Як правило, жінки ходили в чепцях, поверх якого одягали (завивали) хустку, червоного, білого, чорного й іншого кольорів. Дівчата ходили у вінках, які виготовляли з дроту, потім обвивали його полотном і прикрашали різнокольоровим бісером, дзеркальцями, а нижній край вінка вішали один або два ряди срібних монет - гусушів. Такі вінки носили молодиці, а молоді дівчата носили на неділю віночки з косичок (квітів). Шию та груди прикрашали намистом (пацьорками) фіолетового, червоного та інших кольорів, яке часто складалося з багатьох рядів. На шию прив'язували кантор - прямокутну узорчасту полосу виткану з окремих кольорових скелець - пацюрок (бісеру). На сорочку одягали камазельку (лайбик) зшитий з купленого полотна і оздоблений різнокольоровими аплікаціями. Жінки, особливо заможні, носили кожушок (бунду) - коротку безрукавку з хутром в середині, оздоблену вишивкою червоного, зеленого, синього кольорів, шкіряними аплікаціями, мідними бляшками та китицями.
Традиційним елементом одягу у жінок (як і в чоловіків) була гуня (петек), які одягали в холод, в дощі, восени, зимою, навесні, під час релігійних свят, весілля і так далі. Гуня була довга із довгими рукавами, а петек короткий. У нашому селі побутувала біла гуня, хоч дехто з старших людей носив і білу і чорну. Гуню обшивали (обмітували) навколо шиї та поли білою шерстяною ниткою, щоб не виточувалось. Вся зовнішня сторона гуні покрита довгим ворсом. Цей ворс час від часу розчісували гребенем. Зверху зав'язували гуню до шиї двома вовняними шнурками (щунками). Гуня сягала до колін, або трохи вище, її ткали з овечої вовни на кроснах у три ничільниці і вона була поперечного покрою .У 80-90-их роках XIX століття у селі появився піджакоподібний плечовий одяг - вуйош (реклик), суконна куртка поперечного покрою. Сукно на реклик ткали з овечої вовни у чотири ничiльниці, потім готове сукно носили в ступи, де його вибивали (вивалюли), щоб було більш густішим і аж тоді шили у кравця (сабова). Реклик цілий рік носили як жінки, так і чоловіки. Реклик носили з білої шерсті.
Із взуття носили постоли, які виготовляли (морщили) із волової, кінської, коров'ячої, інколи із свинячої шкіри. Перш ніж одягнути постоли, ноги обвивали прямокутним шматком конопляного або сукняного полотна (онучі). Онучі обвивали вовняними (білими або чорними) шнурками (волоками або шкіряними надтоками). Крім постолів носили і чорні чоботи, в яких ходили в більшості до церкви. Дівочі чоботи - ранцошні із твердими сарами (халявами), м'якою шийкою виготовляли із чорної купованої телячої шкіри у шустра (чоботаря). Жінки носили, особливо до постолів, замість онуч саморобні шерстяні шкарпетки (капчури) білого, а інколи і сірого кольору. А біля хати носили ще один вид взуття - плетені із вовни папучі, які внизу підшивали вичиненою шкірою із кози або барана.
Чоловічий одяг. Чоловічу сорочку шили з того ж полотна, що і жіночу, викроєну із двох пілок, рукави цілокроєні. На плечах із внутрішнього боку вшиті прямокутні латки, комір стоячий. Одні сорочки навколо коміра та у зап'ясті призібрані. Інші зібрані у складку у місці з'єднання рукава із станом сорочки та навколо коміра. На одних сорочках рукави вільні (широкі), на інших закінчується манжетами (зап'ясниками). Внизу на руках поверх манжет хлопці носили полотняні, оздоблені вишивкою раквиці. Раквиці в'язали з різнокольорових ниток дівчата для хлопців. Сорочку старі чоловіки зав'язували розріз спеціальними шнурками - щумками, а хлопці - різнокольоровими ґудзиками (гомбами). Влітку разом з сорочкою одягали білі, зроблені з домашнього полотна штани - гаті, які знизу оздоблювали ройтами. Гаті викроєні (кожна) із двох поперечних шматків полотна. Між штанинами ромбовидна латка-клин. Обвід штанини досягав 100-130см. Укріплювали гаті до пояса плетеним із шести клочаних ниток гашником втягнутим у розпурку.
Поверх гатей ґазди одягали фартух (плат) із домотканного, або купованого темного полотна. В холодний період літа, чи восени, поверх гатей одягали з домотканного клочаного полотна шеревари, а зимою суконні білі штани (холошні). Кожна штанина пошита з двох пілок. Укріплювали "холошні" шкіряним, в одну застіжку (пряжку) ременем. Черес У святкові дні підперізувались широким ременем (чересом) на чотири пряжки і оздобленими різнокольоровою аплікацією та мідними бляшками. Поверх сорочки чоловіки одягали безрукавку (лайбик), пошитий із чорного купованого полотна викроєного із трьох пілок. Лайбик застібували на ґудзики (гомби). Мужчини, як і жінки, носили в холодний період року піджакоподібний плечовий одяг - реклик (вуйош), суконну куртку поперечного покрою, яку виготовляли з овечої шерсті. Реклик шили як з білої, так і з сірої і навіть чорної шерсті. Традиційною в чоловіків та в жінок була гуня (петек), яку одягали зимою. Гуня прикріплялась до шиї спеціальними шерстяними шнурами (щунками).
 Хлопці (легіні) і молоді чоловіки у святкові дні носили шкіряні чорні чоботи (чіжми). До чобіт більш горді легіні прикріплювали шпори (шаркантьови), щоб за ними дзвеніло. Влітку на голову одягали капелюх (шапку, крисаню) чорного кольору і солом'янки. В холодну пору - "ковпаки", виготовлені із шкіри чорного ягняти. Солом'яні шапки носили на кожний день в літку, а чорні шапки на неділю. Легіні прикрашали шапки розмарінком, а на розмарінок нав'язували китички із шерстяних ниток.


Адреса:

Україна, Закарпатська область,

Тячівський район, смт. Буштино

Музей відкритий щодня з 8 до 19 години. Вхід - вільний.

 

Loading...

Коментарі   

0
Таня
Напишите пожалуйста координаты всех музеев.
09 лютого 2013 Цитата

Залиште свій коментар


Оновити Захисний код