KolochavaКолочава – селище міського типу (селище з 1976 р.), яке знаходиться в Міжгірському районі Закарпатської області. Колочава розташована в мальовничій гірській долині. Через селище протікає річка Колочавка, яка є притокою річки Тереблі.

Населення Колочави склада близько 7 тисяч осіб.

Відстань до районного центру смт Міжгір’я - 24 км.

Історія

Назва села походить від річки Колочавки. Його заснували у першій половині XV століття втікачі від кріпацького гніту.

Про мешканців Колочави чеський письменник Іван Ольбрахт писав у романі «Микола Шугай — розбійник»: «Це правнуки бунтівних невільників, які втекли від канчука і шибениць, підстаростів і отаманів пана Йосифа Потоцького, правнуки повстанців проти здирства румунських бояр, турецьких панів і мадьярських магнатів».

У глибоких улоговинах між горами втікачі на деякий час знаходили притулок і звільнення від кріпацького ярма. Кожен поселенець будував собі хатину з маленькими вікнами, глиняною долівкою, солом'яною або дерев'яною покрівлею, без комина, з вогнищем посередині. Навколо неї пізніше будували житла сини й родичі; хутори розросталися й перетворювалися в присілки. При цьому вони зберігали свої історично виниклі назви (від річки, від прізвища першого поселенця тощо). Центром Колочави став хутір Лаз.

Територія вздовж Тереблі в епоху середньовіччя часто переходила від одного феодала до іншого. Вже з 1365 року в долині Тереблі 6 осад належали феодалам румунського походження Балку і Драгу та нащадкам останнього Драгфійовцям. В першій половині XV століття ці землі дісталися феодалам Білкеям, які в 1463 році передали їх своїм родичам - Урмезеям. Це і є перша письмова згадка про Колочаву.

Після 1526 року долина Тереблі потрапила до складу Семиградського князівства. Всі ліси стають власністю ерару і включаються до складу Хустської домінії, а населення підпорядковується Хустському замку...

Легенда про розбійника Миколу Шугая

У 20 столітті Колочава, яка входила до угорської жупи Марамуреш, кілька разів переходила з рук в руки. Після поразки Австро-Угорщини у І світовій війні у селі часто панувало безвладдя.

Відомим село стало завдяки легенді про Миколу Шугая (Сюгая). Він дезертирував з армії, і разом з друзями організував загін опришків, який нібито "від багатих брав, бідним давав". Утім, селяни до сьогодні переважно переконані, що Сюгай був звичайним розбійником, бандитом і згодом - убивцею. Понад півтора року його безуспішно намагалася упіймати чеська жандармерія, кілька "четників" загинуло. Зрештою, Шугая загнали у пастку. Його зрадили друзі, і зарубали разом із молодшим братом Юрієм заради викупу. Цю історію описав у 30-х роках чеський письменник Іван Ольбрахт, який тут прожив шість років. За його романом «Микола Шугай - розбійник» у Чехії згодом були зняті кінострічки та мюзикли, поставлені вистави, написані пісні, роман вивчали у середній школі. Поняття «Колочава» добре засвоїлось у чеській свідомості. В Україні легенду про Шугая знають менше. Тут, у середній школі, у 1982 році був заснований «соцреалістичний» музей Івана Ольбрахта, у 1996 перероблений у етнографічному стилі. З початком масового туристичного руху у 90-х роках був заснований і фольклорний фестиваль, який від 1997 року проводиться у серпні за значної участі чеських туристів та місцевих фольклорних колективів. Музеєм та фестивалем займається вчителька Наталія Тумарець (Царенко). Вона ж разом із чоловіком та синами зайнялась реставрацією напівзруйнованої колишньої жандармської станції. Нині тут - корчма у народному стилі та пансіоном для туристів, переважно чеських, яких після скасування Україною у 2005 році візового режиму побільшало у десятки разів.

Сучасність

Колочава все менше нагадує місцевість, “де зупинився час”. Ще 5-6 років тому сюди неможливо було додзвонитися і доїхати – особливо узимку за півметровим снігом.Kolochava2Недобудований клуб служив громадським туалетом. Нині тут всі мають мобільні телефони, у відремонтованому клубі стукають дискотеки. У 2002 встановлено бюст Ольбрахтові. Могили Шугая і вбитих жандармів доглянуті, у дерев’яній церкві працює музей. У 2006 році створено ще кілька музеїв. Уродженець Колочави, київський банкір та політик Станіслав Аржевітін викупив 2 гектари землі, відкрив музей-сканзен “Старе село”, присячений місцевим жителям – вівчарям, лісорубам, шевцям, корчмарям, мірошникам. Відкрита вузькоколійка з паровозом. Поряд з комплексом “Стара школа” відкривається “Чеська школа”, “Церковно-приходська школа”, “Народна школа” і «Радянська школа», а також “Лінія Арпада”, музей бункерів групи Української Повстанської Армії, групи Штаєра. Аржевітін задумав заснувати ще й школу вівчарства, де молодь вчиться готувати токан з бринзою, доїти овець і дути у трембіту. Всього банкір планує відкрити 10 музеїв у Колочаві. Та романтиці поступається туристична комерція. Все частіше тут можна побачити різних мотоциклістів, джиперів, скутеристів. Місцевим жителям це не дуже заважає: для них це все ще атракція й диво, а на зауваження, що шумним моторам - не місце у горах, не зважають. Мовляв, тут і так бездоріжжя, а місцеві лісовози шкодять екології ще більше. Туристи приносять гроші, й “за дякую” вже тут не заночуєш – ціни за нічліг дотягують аж до 100 гривень і навіть більше. А увечері у корчмах туристи частенько буянять, змішуючи горілку з пивом, чіпляючись до місцевих дівчат і наражаючись на конфлікти. Колочава є одним з найбільших сіл на Закарпатті, його населення становить біля 8 тисяч осіб. Розмовляють тут верховинським діалектом. Великий вплив на місцевих жителів мали румунські та німецькі переселенці. Численні румунські слова і сьогодні використовуються у повсякденному спілкуванні («колиба», «шалаш», «магура», «буц», «вурда», «бокончі», "сарака"). У радянський час тут працював завод, який виробляв обладнання для оборонного комплексу, був колгосп. Нині багато чоловіків їздять до різних країн на заробітки – до Чехії, Росії. Жінки працюють у домашньому господарстві, доїжджають до сусіднього села Вільшани, де працюють у дитячому будинку притулку для ментально хворих. Ужгородський університет має тут свою біобазу. Колочаві часто дошкуляють повені. У листопаді 1998 року село було повністю відрізане від світу через розмиті стихією дороги, дуже багато домогосподарств постраждало. Місцеві мешканці вважають, що причина у частих повенях полягає у надмірній та неконтрольованій вирубці лісу у Карпатах, хоча село лежить у зоні Національного парку "Синевир". Захаращені деревом потоки під час повені руйнують мости у долині та прибережні споруди. Дошкуляє екології і засмічення Тереблі побутовими відходами, особливо ПЕТ-пляшками. Через те, що у селах практично не діє система збору, сортування та вивезення сміття, мешканці викидають сміття у річки. У результаті на берегах Вільшанського водосховища, яке починається біля колочавського присілка Мерешор, плавають десятки тисяч використаних порожніх пластмасових пляшкок.

Карта Колочави:

 

 

<<Міжгірський район
<<Населені пункти Закарпаття

Якщо Ви володієте детальною інформацією(матеріали, фотографії тощо) про населені пункти Закарпаття і бажаєте, щоб про ваше село чи містечко знало все Закарпаття та Україна, то надсилайте інформацію на нашу електронну скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Loading...

Залиште свій коментар


Оновити Захисний код