РакошиноРакошино - село, центр сільської ради, розташоване на правому березі річки Латориці, в 9 км від районного центру і залізничної станції Мукачево, на автодорозі Мукачево - Ужгород. Сільській Раді підпорядковані населені пункти Домбоки, Руське і Чопівці.

Місцевість, на якій розташований Ракошино, була заселена вже в кінці I тисячоліття до н. е.
В письмових джерелах Ракошино вперше згадується в 1333 р., коли він входив до складу Угорщини. Назва села, очевидно, пов'язано з тим, що в старому руслі річки Латориці, яка раніше протікала через нього, удосталь водилися раки. В деяких джерелах він зустрічається під назвою Берегракош (тобто Ракош пильнуванням), оскільки входив в бережения комітат. Жителі Ракошина займалися землеробством, розводили свиней, велику рогату худобу та овець. З XIV ст. він входив до Мукачівської домінію, яка з 1526 р. стала власністю трансільванських князів Ракоці. У 1514 р. селяни Ракошино були остаточно закріпачені. В XVI-XVII вв. вони виконували безліч натуральних і грошових повинностей. Селяни віддавали домінії дев'ятину від урожаю зі своїх полів і виноградників, десятину від худоби, платили за проїзд і перехід через міст на Латориці. Крім того, з кожного двору стягували т. н. ценз - оброк в розмірі 1 форинта з душі, а також по 12 снопів конопель, полкобла вівса, полподводи сіна. Щорічно село поставляло домінії 6 овець і «бузок» (бочку) сиру. Важким тягарем на плечі селян лягала панщина, що становила 2-3 дні на тиждень. Панщина постійно збільшувалася, оскільки її розміри не були точно визначені і залежали від волі феодала. Селяни виконували різні будівельні та ремонтні роботи в поміщицькому маєтку та Мукачівському замку, несли охорону, транспортували панське майно. Крім того, вони віддавали десятину церкви і платили податки державі]. У 1599 р. в селі налічувався 21 будинок.

Важкий феодально-кріпосницький гніт неодноразово викликав хвилювання і виступи селян. У 1427 р. жителі Ракошино та інших сіл боролися проти передачі їх земель поміщику Бранкович. У 1463 р. вони протестували проти нападів іршавського феодала Ладислава Карачоні. У 1514 р. ракошінци взяли участь у селянській війні. Щоб придушити їх виступи, влада кинула війська. Після введення в 1646 р. церковної унії феодальна експлуатація селян доповнилася релігійним гнітом. Під час вторгнення в Закарпатті польських військ в 1657 р. маєток Ракоці в Ракошине було розорене. Однак власники змусили селян в короткий термін відновити його. Під час облоги Мукачівського замку австрійськими військами в 1685-1688 рр.. село стало ареною боїв. Його грабували і палили не тільки австрійські війська, а й місцеві феодали .

У 1688 р. Ракошино, як і інші села Мукачівської домінії, був захоплений австрійськими військами. Становище народних мас значно погіршився. Фортечні жили у важких умовах і в крайній нужді. Їх грабували також розміщені тут австрійські солдати. Близько 40 селян Ракошино та навколишніх сіл взяли участь у визвольній війні угорського народу 1703-1711 років . В загонах куруців билися понад 40 чоловік з Ракошино та сусідніх сіл.

У 1728 р. Ракошино став володінням графа Карла Шенборна й увійшов в Мукачівсько-Чинадієвську домінію. Селяни відбували панщину, віддавали поміщику дев'ятину від урожаю і вина, десятину від худоби, певна кількість курей, масла, пряжі, платили грошові побори. Як видно з урбариях 1810 р., 171 селянський двір Ракошино повинен був відпрацювати 2882 дня тяглом і 6340 днів пішої панщини, віддати дев'яту частину врожаю, 49 иц масла, 49 каплунів, 49 курей, 589 яєць і сплатити 163 форинта грошима. На один двір в цей час припадала третя частина наділу, або 5 хольдів землі, за які селянин повинен був відпрацювати 230 днів панщини, тобто в два з гаком рази більше, ніж це передбачалося урбаріальною реформою 1767

Росла майнова диференціація селянства. З числа кріпаків виділилися заможні селяни, часто відкуповуватися від панщини . На плечі ж бідноти лягала вся тяжкість феодальних повинностей. До того ж феодали прямо грабували селян. У 1842 р. керуючий графа Шенборна «обміняв» у Ракошинський селян 458 хольдів кращих земель в урочищі Домбоки (фактично насильно перегнав їх на гірші землі), де створили Домбокський економію. Там же був побудований і монастир, який також експлуатував селян.

У 1830 р. в селі налічувалося 1288 жителів. В середині XIX в. тут діяли дві церковнопарафіяльні школи - реформаторська і уніатська, в яких навчалися в основному діти заможних батьків.

В результаті революції 1848-1849 рр.. кріпосне право було скасовано. Селяни Ракошино, як і всього Закарпаття, отримали менше половини дореформеного наділу, а також були позбавлені лісів і пасовищ, якими користувалися раніше. За втрачені селянські повинності і побори держава виплатила поміщикам компенсацію в розмірі 20-кратної вартості річних повинностей і поборів, яку повинні були внести самі селяни у формі додаткового податку.

З розвитком капіталістичних відносин посилилася класова диференціація селянства. Велика частина селян володіла від 0,1 до 2 хольдів непридатною землі, а заможні селяни мали по 100 - 350 хольдів кращої землі. Основна ж маса земельних угідь залишилася у графа Шенборна, барона Ковнера та інших поміщиків. Селяни Ракошино, не мали тягла, змушені були найматися до багатіїв на сільськогосподарські роботи або орендувати у них землю. У пошуках кращої долі десятки селян емігрували за кордон до Франції, Бельгії, Бразилії і особливо в США.

У 1900 р. в Ракошине проживав 2441 чоловік. З 935 осіб самодіяльного населення 699 були зайняті в сільському господарстві, 44 - в ремеслі. У селі налічувалося 129 поденників і 23 слуги. Велика частина селян продовжувала працювати на поміщиків і куркулів або орендувала клаптики землі, за які віддавала від 1/2 до 5/6 врожаю. За користування пасовищами, крім плати, селяни повинні були працювати на власника. Значний розвиток отримало ремесло. Ремісники займалися в основному виготовленням дерев'яних виробів для житлових будинків, пошиттям і ремонтом одягу і взуття. За Ракошино значилося 1739 кадастральних хольдів землі. Із загальної кількості жителів 1462 становили угорці, 890 - українці, 82 - німці і 1 - словак. З 506 наявних тут будинків 9 були кам'яними, 482 - дерев'яними і 15 – саманні.

Навіть на початку XX ст. в Ракошине не було медичної установи та медичного працівника. У другій половині XIX ст. в селі відкрили державну початкову школу, навчання в якій велося угорською мовою. З усіх дітей шкільного віку тільки третина відвідувала школу. У 1900 р. тут вміли читати і писати 1389 осіб. Напередодні першої світової війни в школі налічувалося 175 учнів, яких навчав один учитель.

В роки першої світової війни становище трудящих Ракошино ще більше погіршилося. У селян постійно відбирали хліб, худобу, фураж. Частина з них не мала зерна для посіву.

На посилення революційної боротьби трудящих Ракошино значний вплив мала Велика Жовтнева соціалістична революція. В село повернулися з Росії багато революційно налаштованих солдатів, які побували там в полоні. Вони очолили виступ односельців на початку 1919 р. Після перемоги соціалістичної революції в Угорщині в Ракошине 22 березня 1919 була встановлена ​​Радянська влада. Почав діяти Рада робітничих, селян і солдатів, до складу якого увійшли В. Марко, Д. Ковач, Ю. Мейсар та ін Рада організував загін Червоної гвардії. Першими в нього вступили А. Доктор, Ф. Глуханич, А. Бара, А. Балог, І. Молнар, М. Бару та інші. На початку квітня Рада конфіскував зерно на складі поміщика Феерштейна і розділив його серед сільської бідноти.

Однак 29 квітня 1919 Ракошино окупували румунські війська, а в травні - війська буржуазної Чехословаччини. Окупанти тероризували і грабували населення, переслідували учасників боротьби за Радянську владу. За радянськими активістами встановили контроль, проводили у них обшуки, застосовували до них тілесні покарання, деяких заарештували. Селяни чинили опір окупантам, виганяли урядових чиновників, які збирали податки. Проведена під тиском безземельного і малоземельного селянства часткова земельна реформа майже нічого не змінила в землекористуванні селян Ракошино, оскільки колишній маєток Шенборна увійшло в державний фонд. Поміщики, в основному проживали в Мукачеві, скориставшись реформою, навіть збільшили свої володіння, відібравши у селян села 210 хольдів землі, які вони тривалий час орендували у держави. У 1925 р. поміщик Феерштейн побудував тут спиртовий завод. Землю згідно реформі в Ракошине отримала в основному сільська верхівка, яка підтримувала чехословацьку буржуазію. Селяни-бідняки змушені були орендувати клаптики землі за велику плату, внаслідок чого часто потрапляли в кабалу до банків і лихварям. У разі несвоєчасної сплати селянином орендної плати його майно та земля продавалися задешево з молотка. Так постраждали селяни М. Лендєл, С. Коштура, І. Кармазін і багато інших. Екзекутори відібрали у них весь урожай, а їхні ділянки землі продали з публічних торгів. Переважна більшість селян мало незначні земельні наділи, не забезпечували прожиткового мінімуму сім'ї. Кулаки скуповували землі у селян, що розорилися і багатіли. У 1939 р. з 1986 хольдів землі, записаних за селом, майже половина знаходилася в руках поміщиків і куркулів, що складали 20 відс. населення. Становище селян ускладнювалося стихійними лихами. Коли в червні 1920 р. град знищив не тільки урожай на полях, а й фруктові дерева і заподіяв більше пошкодження будівлям, селяни-бідняки зовсім розорилися і знаходилися в розпачі. Питання про допомогу потерпілим від градобою селах поставили в чехословацькому парламенті К. Готвальд, Н. І. Сидоряк і ще 22 комуніста. Однак і ті мізерні кошти, які були виділені на відшкодування шкоди, потрапили в руки кулаків.


У 1939 р. населення Ракошино становило 3,5 тис. осіб. Тут налічувалося 709 будинків, більшість з яких були дерев'яні і саманні. Вулиці не упорядковувалися. Лише з 1929 р. в селі почав працювати фельдшер. За лікарською допомогою доводилося звертатися в Мукачево до приватних лікарів, що коштувало великих грошей. У вкрай незадовільному стані перебувало освіту. Тільки після настійних вимог комуністам за підтримки трудящих вдалося домогтися від влади відкриття в 20-х рр.. української початкової школи з паралельними угорськими класами. Однак ця школа могла охопити лише третина дітей шкільного віку, в основному заможних селян. Одночасно була відкрита чеська початкова школа. У 1938 р. в школах працювали 12 вчителів, навчали 357 учнів.

15 березня 1939 Ракошино окупували угорські фашисти. Для трудящих настали чорні дні. У селі розмістилися жандарми. Організація КПЧ пішла в підпілля. Посилився національний гніт. Українська мова була витіснена зі школи, заборонили його також і в державних установах. На початку 1941 р. жандарми жорстоко побили юнаків В. Тягур, В. Коцібана і В. Когутич за те, що вони співали українські пісні. Одночасно окупанти нацьковували населення угорської національності на українців. В роки цієї тяжкої неволі сільські комуністи показали справжні приклади мужності і героїзму. Заарештований комуніст Д. Ковач, незважаючи на знущання і тортури, не видав своїх товаришів. Він сховав і до звільнення села Червоною Армією зберіг свій партійний квиток і червоний прапор організації КПЧ.
Уродженцями села є кандидат технічних наук А. А. Кюздені, кандидат медичних наук Д. М. Логойда, кандидат біологічних наук Г. М. Рошко і кандидат фізико-математичних наук Н. Н. Тар. У відповідь на піклування партії і уряду про людей праці кожен житель Ракошино прагне внести свій внесок у боротьбу радянського народу за успішне втілення в життя програми комуністичного будівництва.

Історія міста та сіл Закарпаття

Loading...

Залиште свій коментар


Оновити Захисний код