СваляваСвалява – місто, районний центр, що розташоване в центральній частині Закарпатської області, у кількох кілометрах біля Міжнародної автомобільної траси Київ-Чоп. Повз Сваляву протікає річка Латориця.

Є дві версії походження міста Свалява. Перша – від старослов’янського та староугорського Сольва, що означає місце, де тече солона вода. Інша версія гласить, що назва міста походить від назви Свалявка. Цю версію відносять до тих часів, коли сіль з "Сільнички Європи" — Солотвина — вивозили в сусідні краї і на берегах річок Свалявка і Латориця був перевалочний пункт. Деякі мешканці Сваляви та району та Закарпатської області все ще називаються Сваляву – Сольва.

Населення Сваляви складає близько 17 тисяч осіб.

Свалява і Свалявський район – відоме своїми курортами та мінеральними водами з лікувальними властивостями.

 

Історія Сваляви

Свалява – старовинне місто. Вперше, у історичних документах Свалява згадується ХІІ століттям. Проте археологічні розкопки свідчать, що територія, на якій тепер стоїть Свалява була заселена людьми ще в далеку епоху неоліту та бронзи. На території Сваляви виявлені також золоті монети часів імператора Нерона

Його назву виводять від місцевих солоних (мінеральних) вод. З 1214 р. воно вважалося власністю угорських королів, але власність ця була досить умовною. У ХІІІ-ХIV ст. Свалява належала Бет-Бетке, березькому жупану Шимону, магістру Аладару, Перені, з ХVI ст. – трансильванськым князям. У грамоті 1463 р. уперше згадуються місцеві джерела мінеральної води. З початку ХVII ст. у самому центрі сучасного міста зберігся дуб, якому вже понад пів століття.

У ХІІІ столітті Свалява належала феодалу Бет-Бетке та входила до угорської держави, потім ненадовго перейшла до Галицько-Волинського князівства і в тому ж столітті знову повернулась до угорських королів, які надавали поселення у володіння угорській знаті. Свалява була складовою частиною володінь магістра Аладара, роду Перені, а в XVI столітті стала власністю трансільванських князів.

У 1657 році Сваляву спустошили війська польського магната Любомирського. Значна частина населення була знищена або розбіглася. У 1703-1711 рр. жителі Свалявщини брали участь у визвольній війні проти тиранії Габсбургів, за що після поразки були піддані жорстоким репресіям й передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графу Шенборну–Бухгейму. З 1728 р. Свалява входила до домінії графа Шьонборна. За нього 1737-78 р. споруджено кам’яну церкву, але населення бідувало. Йожеф Сплені, побувавши у 1780-х у Сваляві, писав: «Подорожнього скрізь зустрічають голосінням і стогоном. Земля не порожня, а гола, поля не засіяні, немає ні пшениці, ні жита, а лише трохи картоплі. Нею набивають роти немовлятам, бо у висохлих материнських грудях немає молока. Картопля і чорний, як сажа, хліб, зроблений з вареної трави – єдина їжа селян, але й вона закінчується». Все ж з 1790-х Свалява стала значним населеним пунктом, отримала право на щорічне проведення ярмарку, де продавали вироби зі скла, лози і глини. Від 1804 р. збереглася найдавніша гербова печатка Сваляви, на ній зображено лева – емблему роду Шенборнів. Згодом подібне зображення прикрасило етикетки на мінеральних водах.

У XIX ст. Свалява - торгове містечко, центр повіту (округу) Березького комітату. Наприкінці століття у Сваляві мешкали 916 греко-католиків, 343 римо-католики, 5 лютеранів, 19 кальвіністів та 372 юдеї. З 1840-х рр. відомий герб міста: на червоному тлі — селянин, що наливає мінеральну воду до дерев'яної діжки.

У 1881 році через Сваляву проклали залізничну дороги Львів - Відень. Це дало можливість експортувати мінеральну воду за межі регіону, завдяки чому було налагоджено виробництво пляшок.

У середині XIX ст. почався розлив води у пляшки під назвою «Szolyvai» («Свалявська») із джерела на правому березі Латориці. Свалявська мінеральна вода (її називали «Королевою сечогінних і розчинюючих сечову сіль лікувальних вод») експортується до Відня і Парижа. У 1842 році у Будапешті вона була визнана однією із кращих по своїх смакових якостях, а в 1855 році отримала золотий диплом на виставці вод Європи в Парижі. У 1884 році висока оцінка була поставлена їй у ВідніНа той час її експорт уже складав до 1 млн. пляшок. Воду розливали у пляшки місткістю 0,5 і 0,75 літра, а також у фігурні пляшки «бордо».

Після розпаду Австро - Угорської монархії свалявци разом з усіма українцями Закарпаття виявили прагнення до об'єднання з Україною. Але найбільш перспективний розвиток Свалява набула після возз'єднання Закарпаття з Україною. Надання Сваляві в 1957 році статусу міста районного підпорядкування відкрило йому нові стартові можливості.

СваляваСвалява

Визначні місця Сваляви:


- Михайлівська церква

- Свято-Кирило-Мефодіївський Свалявський монастир


 

Михайлівська церква

СваляваУже понад чотири століття, на одній із вулиць Сваляви стоїть пам’ятник дерев'яної архітектури — церква, що дивує наших сучасників високою майстерністю стародавніх будівничих. За переказами, збудована без жодного гвіздка, вона несе звістку із сивої давнини, служить прикладом уміння і неабиякої винахідливості та майстерності людей, що працювали на стику давніх віків, церква і зараз живить духовістю парафіян, служить взірцем поклоніння Всевишньому, любові і поваги до нього.

Ще за радянських часів, будівля цього храму була зареєстрована як пам'ятник архітектури. А місце для церкви знайшли наші предки на одному з найвищих пагорбів міста задля того, аби Божий дім було видно здалеку і чисті переливи дзвонів розносилися на все довкілля. І будівничі, безперечно, вірили, що ті, хто заходитиме в храм, відчуватимуть радість спілкування з Богом і полегшення від молитви і розкаяння.

Михайлівська церква в місті Свалява, мікрорайоні Бистрий, розташована при вулиці на пагорбі на старому цвинтарі.

Церква тризубна, тридільна, з бароковою вежею над бабинцем. Її план складають три зруби, розташовані на осі захід-схід. Церква збудована з дубового дерева, фундамент кладений з каменю на глиняному розчині.

Пам'ятка датується 1759 роком Дата, яка була вирізьблена на надпоріжнику зараз закрита лиштвою пізніших двостулкових дверей. Пам'ятка належить до лемківського типу церков. З північно-західної сторони церква стоїть невеличка одноярусна дзвіниця стовпової конструкції, покрита чотиригранним наметовим дахом.

Освячення храму відбулося у 1588 році на честь Архістратига Михаїла. Цілих два сторіччя по тому служила Михайлівська церква парафіянам. На початку п'ятдесятих років XVІІІ століття її з метою розширення вирішили перебудувати. Пам'ятка датується 1759 роком Отож можна вважати, що в 1759 році церква народилася вдруге. Вона є пам'яткою історії, справжнім шедевром зодчества нашого краю.

У Михайлівській церкві зберігаються реєстраційні книги про народження, хрещення, вінчання, одруження і смерть місцевих жителів. Як реліквія — церковнослов'янські книги. Все це і є тим неоціненним скарбом, завдяки якому мініатюрний куточок Свалявщини має свої барву, свій особливий ореол.

 

Свято-Кирило-Мефодіївський Свалявський монастир

Кожен, хто їде в сторону м. Сваляви або м. Мукачево через с. Драчино має можливість насолоджуватися красою Свято-Кирило-Мефодіївського жіночого монастиря.

Кирило-Мефодіївський жіночий монастир - монастир Української православної церкви Московського Патріархату в селі Драчино неподалік від міста Свалява Свалявського району Закарпатської області України. Засновником обителі є благочинний Свалявського району, настоятель Свято-Різдва Богородиці храму в м. Свалява, протоієрей Василій Барна.

Ідея створення жіночого монастиря у засновника обителі, благочинного Свалявського району, настоятеля храму на честь Святого Різдва Богородиці в м. Свалява, митрофорного протоієрея Василія Барни зародилися ще у 1988 році, коли він був переведений на пастирське служіння до м. Свалява.

Восени 1992 року було освячено місце під фундамент для житлового корпусу в якому згодом розмістився і перший домовий храм на честь святих просвітителів слов’ян рівноапостольних братів Кирила та Мефодія.

У 1994 році, на місці де зараз розташовується красива часовня на честь св. вмч. Пантелеймона, отець Василій освятив великий кам’яний хрест. Згодом біля нього кожен рік (до 1997 року) правлячий єпископ в день пам’яті свв. Кирила та Мефодія звершував Божественну Літургію.

З благословення єпископа Мукачівського і Ужгородського Євфімія у 1995 році для зародження та упорядкування постійного монашого життя в обителі була направлена монахиня Феодосія (Іляшевич) та послушниця Ганна. Обидві сестри були насельницями Свято-Миколаївського жіночого монастиря в м. Мукачево. Станом на сьогоднішній час монахиня Феодосія прийняла постриг в схіму з іменем Меланія, а послушниця Ганна мирно відійшла до Господа. Похоронена на монастирському кладовищі у Свято-Миколаївському жіночому монастирі в м. Мукачево.

Офіційне відкриття монастиря відбулося 27 липня 1996 року. Так, згідно постанови Священного Синоду Української Православної Церкви від 27 липня 1996 року було прийнято рішення про відкриття Свято-Кирило-Мефодієвського жіночого монастиря в м. Свалява Закарпатської області.

Після відкриття монастиря розпочалося й звичайне постійне монаше богослужіння. Священики, які разом з монахинями відроджували обитель, служили почергово з різною періодичністю.

Loading...

Залиште свій коментар


Оновити Захисний код