KolodneКолодне — село, яке розташоване у західній частині Тячівському районі Закарпатської області.

Населення – близько 2 200 осіб.

Історія

Село Колодне  розкинулось на лівому березі річки Теребля. Село розташоване за 28 кілометрів від районного центру і за 21 кілометр від найближчої залізничної станції Буштино. Через село протікає невеличка річка Одаровець. Територія села займає площу 255 га.

Після однієї з битв між угорцями і монголо–татарами перші зазнали певних втрат і почали відступати. Їх переслідував переважаючий загін монголо–татар. Один місцевий житель з числа русинів підказав їм, щоб вони перекували підкови на конях в зворотному напрямку. Вони так і зробили, таким чином врятувалися. За це угорський король подарував цій людині землі, де розташоване тепер село, і дав йому ґаздівський титул «Нямиш». У цієї людини (як звали її не пам’ятає ніхто) було 9 синів, які взяли собі дівчат з навколишніх сіл, і від них пішли всі родини села,що носять прізвище Немеш. Ця людина була непоганим майстром і виготовляла взуття. Поселився він на лівому березі річки Одарова. Якраз тоді посеред річки було велике плесо. Це місце називали «дно». І коли з навколишніх сіл хто – небудь йшов виготовляти взуття до Немеша, який тут проживав, пересічного направляли – «він живе коло дна». Слово «коло» на місцевому діалекті означає «біля». І так з часом виникла назва Колодно, а вже пізніше – Колодне.

Перші поселенці будували будинки на лівому березі річки Одаровець, теперішнє урочище Піддуброва. Першим заняттям наших предків були лісорозробні роботи, а пізніше почали займатися землеробством, тваринництвом та бджільництвом. Земля і тваринництво були головними засобами виробництва. Звичайно, коли виникло село Колодне, то появився у ньому і його власник. За переказами угорський землевласник передав його угорській сім’ї Дарваїв. Село почали називати Дарвай – фоло, що в перекладі з угорської на українську мову означає село Дарвая. Недалеко від нашого села (за 30 км) біля села Колочави знаходить полонина Дарвайка. Про неї згадує і чеський письменник Іван Ольбрахт у своєму творі «Микола Шугай – розбійник». Це ще один доказ того, що на цій території управляла знатна угорська родина Дарваїв. Віросповідували наші предки християнську віру, мали свою культуру, звичаї,традиції, які утримались досьогодні.

У другій половині 18 століття у село Колодне була перевезена Миколаївська церква, яка знаходилась в урочищі Квасовець. Миколаївська церква була побудована в 1470 році. Церква – прямокутна в плані з рівно широкими зрубами бабинця і вузьким зрубом вівтаря. Церква зроблена у формі шатрового стилю у поєднанні з пізнішим бароко. Наші предки уже в той час зуміли об’єднати ці два стилі в одну архітектурну композицію, яка і по сьогоднішній час милує нас своєю красотою і досконалістю. Церква зроблена із товстих дубових брусів. Зруб скріплений замками. Вона поділена на дві частини: вівтар та місце для прихожан, а також коврош (балкон ). Перекриття - шатрове. На даху була зроблена дзвіниця. Покриття церкви має складну конфігурацію. Стропила покриті опалубкою, на якій набиті дубові пластини. Із західної частини видніється вхід у церкву. Міцні дубові двері з широкою декоративною різьбою ведуть у храм.

Стіни церкви мали свій розпис. Але у 1961 році свою чорну справу зробив тоталітаризм. Всі ікони були забрані комуністами і вивезені невідомо куди. Так за один день було вивезено найдорогоцінніше з нашого села – його духовність, яка накопичувалась селянами століттями. Сьогодні Миколаївська церква – архітектурний пам’ятник не тільки для нашого села, але й для всієї України. Старожили нашого села згадують, що за переказами саме при цій церкві у селі була відкрита так звана церковно – приходська школа, яка була на отриманні держави і общини села. Наші предки були хорошим землеробами. Вирощували вони в основному ячмінь, жито, кукурудзу, картоплю, квасолю, коноплі, цибулю, часник. З садових культур вирощували яблуні, груші, сливи, черешні, горіхи. Розводили худобу: коней, корів, овець, свиней. З домашньої птиці – курей, гусей, качок. Худобу розводили для власних потреб, для харчування, а також як робочу силу.

 

Однією з найпоширеніших галузей ремесла була деревообробна. З дерева виготовляли все найнеобхідніше для свого господарства: ложки, відра, миски, стільці, ліжка, вози, сани. Поширений був і шкіряний промисел. З шкіри шили взуття, шуби. В усіх сім’ях поширеним було ткацтво, прядіння, плетіння, вишивання. Весь одяг, який носили наші односельці, виготовляли самі від посіяних конопель до пошиття одягу. Основна частина нашого села знаходиться на рівнині, а точніше в передгір’ї. Одну третину території займають гори, які вкриті дубовим, буковим і грабовим лісом.

В с.Колодному знаходиться одна з найстаріших в Європі пам'яток дерев'яного зодчества - Церква святого Миколи Чудотворця (на фото), що була збудована у 1470 році. Пам'ятка архітектури всеукраїнського значення. Найдревніший і один з найпрекрасніших дерев'яних храмів України, пам'ятка світового значення.

Михайло Сирохман пише про історію і архітектуру храму: Церква Св. Миколи Чудотворця належить до найдавніших пам'яток дерев'яного церковного будівництва України. Збудували її в урочищі Одарів і пізніше перенесли на теперішнє місце. Храм зберігає певні риси, властиві оборонним спорудам. Його гордий, суворий силует в оточенні старезних дубів свідчить про високу майстерність народних будівничих у роботі з таким складним матеріалом як дуб. Найдавніші частини – зрубні стіни – збудовано в XV сторіччі (фігурує 1470 рік) з колод довжиною 12 метрів на кам'яному фундаменті, складеному насухо. Зруби надбудовано у XVI сторіччі. У XVII або у другій половині XVIII сторіччя перебудовано вежу, яку вкрило вибагливо пророблене двоярусне барокове завершення, а також прибудовано галерею над бабинцем та ґанок на різьблених стовпчиках.

"В останні роки ХХ століття церква сильно занепала, лемехове покритття прогнило, дахи протікали, вода змивала чудово відреставроване настінне малювання. Допомога прийшла від посольства США в Україні. Наприкінці 2007 року розпочалися реставраційні роботи. В 2008 році у церкви замінили дах, закрили аркаду на дзвіниці сіткою від птахів, поремонтували двері, дерев'яними кілками позатикали всі отвори і щілини в зрубах. Нам невідомо, чи реставраційні роботи продовжаться далі і чи поширяться вони на інтер'єр, стінопис тощо. "

За матеріалами Нелі Корнути

<<Тячівський район
<<Населені пункти Закарпаття

Якщо Ви володієте детальною інформацією(матеріали, фотографії тощо) про населені пункти Закарпаття і бажаєте, щоб про ваше село чи містечко знало все Закарпаття та Україна, то надсилайте інформацію на нашу електронну скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Loading...

Залиште свій коментар


Оновити Захисний код