Фото: Facebook “Історичне Закарпаття”
Тоді як у більшості регіонів України на Різдво готують традиційний вертеп, на Закарпатті оживає особлива стихія — бетлегем. Це не просто театралізована вистава — це живе дійство, де гуркіт важких дзвонів змішується з ангельським співом, а прадавні маски зустрічаються з біблійними сюжєтами.
Це унікальна різдвяна традиція Закарпаття, яка поєднує в собі релігійні мотиви та народний театр. Головним атрибутом гурту є макет церкви, який уособлює печеру, де народився Ісус. Але якщо ангели несуть світло і спокій, то пастирі (діди) приносять із собою стихійну енергію гір.
Зазвичай двоє молодих хлопців, одягнених у біле з крилами, уособлюють небесних вісників. Вони несуть сам “бетлегем” — макет церкви, всередині якого горить свічка. Ангели йдуть попереду всієї групи спокійно і велично.
Пастирі-діди
Найколоритніші постаті дійства. Це, зазвичай, 2-3 дорослих хлопців, одягнених у вивернуті хутром назовні кожухи (гуні) та високі шапки (кучми). Їхні обличчя приховані масками з овечої шкури, або густо розмальовані.
Чорт, що гримить ланцюгами, бешкетує та намагається “вкрасти” свято, зазвичай, у чорному одязі, з рогами, хвостом та ланцюгом.
Головний атрибут — “бетлегем”
Центральним об’єктом є дерев’яна або картонна конструкція у формі храму. Він символізує віфлеємську печеру, де народився Ісус. Макет прикрашають позолотою, іконками, паперовими квітами та обов’язково підсвічують зсередини свічкою або ліхтариком, символізуючи віфлеємську зірку. Всередині нього — мініатюрні фігурки Діви Марії, Йосипа та Немовляти Ісуса в яслах на сіні.
Шаркані та герлиги: звуки Різдва
Справжній закарпатський бетлегем можна почути за сотні метрів до того, як його побачиш. Це шаркані — найгучніший і наймістичніший елемент дійства.
Шаркані — це великі металеві дзвони (коров’ячі або овечі ботала), які пастирі кріплять до широких шкіряних ременів на поясі. Один “дідо” може нести від 5 до 15 кілограмів металу. Гуркіт, який вони створюють, розноситься на кілометри і, за повір’ями, відганяє злих духів.
Герлиги — високі дерев’яні палиці, часто загнуті зверху, які служать пастушим посохом. Вони прикрашені металевими кільцями або бляшками. Пастирі б’ють герлигами об підлогу, що додає ритму і символізує пробудження землі.
Костюм “діда” — справжній витвір народного мистецтва і водночас важке випробування. Повний стрій разом із дзвонами може важити до 20–25 кілограмів. Гуня (кожух) — основа одягу “діда”. Стара гуня або кожух, одягнений хутром назовні надає “дідові” волохатого, кремезного вигляду, символізуючи родючість та захист від зла.
Найважливіша частина образу “дідів” це маски з овечої шкури з отворами для очей та рота, з довжелезною бородою роблять обличчя невпізнаваним. У деяких селах обличчя просто густо розмальовують сажею. А висока бараняча шапка, іноді прикрашена квітами, додає зросту і величності.
Фото: Свалявський історичний музей
Чорт: бешкетник із ланцюгом
Чорт одягнений у чорне, має роги, хвіст і обов’язково ланцюг, яким він гуркоче. Його обличчя розмальоване сажею. Чорт створює контраст до ангелів, намагаючись вкрасти макет, загасити свічку або бешкетувати з господарями, лишаючи на них чорні сліди. Він єдиний, хто не підкоряється ангелам.
Унікальна мова Різдва
Бетлегеми розмовляють на русинській бесіді, що надає виставі особливої щирості та автентичності. Тут співають рідкісну колядку “Коли звізда ясна”, де Марія веде діалог із маленьким Ісусом.
“Вінчую вам, пане ґаздо, і вам, пані ґаздине, сими святами, Різдвом Христовим! Абисьте були здорові, як риба в воді, абисьте мали хліба-солі на столі… Дай вам Боже щастя, здоров’я і многая літ!”
Якщо господарі скупі, чорт або пастирі можуть заспівати жартівливі “куцки” — вимоги частування: “Аж не дасте ковбасу — я вам хату рознесу! Аж не дасте гурку — то я в двері дуркну!”
Як приймати бетлегемів: етикет та традиції
Зустріч бетлегемів — це цілий ритуал для господаря. На Закарпатті кажуть: “Який бетлегем у хаті, такий і рік на заті”.
Відчинені ворота та світло
У різдвяну ніч ґазда ніколи не замикає ворота на засув. Світло у вікнах має горіти яскраво — це знак для хлопців, що їх тут чекають. Якщо бетлегем бачить темну хату, вони можуть пройти повз, а це вважалося великою невдачею для родини на весь наступний рік.
Почесне місце для “церковки”
Коли ангели заходять до хати, вони ставлять свій макет (бетлегем) на найпочесніше місце — центр обіднього столу, де вже лежить святковий хліб (карачун), сіль та стоїть вино. У цей момент усі присутні в хаті зазвичай встають, виявляючи повагу до символу народження Христа.
Чим пригощати та що дарувати?
Гурка та шовдарь: шматок домашньої ковбаси або копченого окістя — обов’язкова дяка для пастирів.
Червене вино: господар наливає по келиху кожному учаснику (крім наймолодших Ангелів).
Гроші: сьогодні це основний спосіб подякувати гурту. Кошти зазвичай йдуть на потреби місцевої церкви або на спільну вечерю хлопців.
Взаємодія з чортом: господар повинен мати гарне почуття гумору. Якщо чорт намагається вимазати вас сажею або “вкрасти” капці — не можна злитися! Це добрий знак.
Бетлегеми ніколи не йдуть просто так. Після фінальної колядки та віншування “Многая літ” вони виходять із хати спиною до дверей , щоб не повертатися до святині задом. І продовжують дзвонити в шаркані, поки не вийдуть за ворота. Господар має обов’язково вийти на поріг і провести їх поглядом.
Чому це важливо сьогодні?
Бетлегеми — це приклад того, як традиція вижила крізь віки. Це символ незламності культури: світло в маленькому паперовому віконці макета завжди перемагає темряву і ланцюги чорта.
Якщо ви на Закарпатті на різдвяні свята і чуєте гуркіт дзвонів на вулиці — готуйте ковбасу, відчиняйте двері та не бійтеся сажі на щоках. Це йде благословення вашому дому!
Словничок бетлегему:
- Хижа — будинок;
- Ґазда / Ґаздиня — господар / господиня;
- Гурка — традиційна домашня ковбаса з крупою;
- Шовдарь — копчений свинячий окіст;
- Шаркані — великі металеві дзвони.
Автор: Ігор Калашніков
Раніше видання Svaliava.net розповідало про старовинні традиції святкування Різдва на Свалявщині.
