За інформацією: Суспільне.
Військовослужбовець 128-ї ОГШБр Василь. 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
Василь із позивним Лапа — боєць 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Військовому 50 років, він служить у мотопіхотному батальйоні з перших днів повномасштабної війни. Тривалий час був солдатом, кулеметником, а віднедавна — молодший сержант, командир відділення в піхотній роті.
Історію Василя розповіли на Facebook-сторінці бригади.
Василь пройшов найскладніші напрямки війни, багато разів бачив ворога впритул, отримав три поранення й багато контузій, це дуже досвідчений боєць, кажуть у бригаді.
Під час одного з бойових відряджень Василь потрапив у полон до двох росіян. І в підсумку вийшов звідти до своїх, а росіяни залишилися в окопі назавжди.
"Наші позиції — в посадці позаду зруйнованого обстрілами села, — розповів боєць. — До росіян звідти десь півтора кілометра. Якийсь час на цій ділянці було затишшя, але з досвіду я знав, що це не до добра. Тому як слід облаштував свій окоп, а поруч у кущах сховав кілька гранат. Вогневі точки розташовані на певній відстані, я як старший групи був окремо. Періодично доводилося йти на іншу позицію, трохи в тил, де є генератор і "екофлоу", щоб віддати на зарядку павербанки та акумулятори до рації і взяти з собою заряджені".
Так було й того разу. Але, за словами Василя, дорогою назад із кущів несподівано вискочили двоє росіян і навели автомат йому в голову.
"Якимось чином їм вдалося пройти до наших передових позицій — моя рація мовчала: ні аеророзвідка, ні хтось інший нічого не помітив. Мабуть, тому, що посадка була хороша, густа. У перші секунди я був, можна сказати, шокований — воюю вже четвертий рік, давно до всього готовий, але в полон дуже не хотів потрапляти".
Боєць розповів, що росіяни спитали, чи хоче він жити й чи буде з ними за це співпрацювати: "Вони поклали мене на землю, забрали зброю, зв’язали руки за спиною і разом зі мною протиснулися в мій маленький окоп".
Усю ніч, каже Василь, росіяни намагалися вивідати важливу інформацію, обіцяючи пізніше віддати його на обмін полоненими.
"У перші ж десять хвилин я зумів звільнити одну руку, однак вони помітили й зв’язали мене ще раз. За пів години я знову майже звільнив одну руку за спиною, але намагався не показувати це, щоб знову не зв’язали. І ми цілу ніч говорили. Їх цікавило, де наш штаб, де стоїть артилерія, де оператори дронів. Я відповів, що піхотинцям таку інформацію не дають. В якийсь момент наші кулеметники із сусідньої позиції помітили попереду рух і пустили туди чергу. Мене спитали, де стоїть кулеметник, і я махнув головою в інший бік, де нічого не було. А вони одразу передали це по рації своїм. За кілька хвилин туди накидали мін".
Уранці наша аеророзвідка перевіряла передові позиції, і дрон завис прямо над накритим гілками й ковдрою окопом: "Він опустився метрів на шість і вивчав локацію. А далі полетів, однак росіян це дуже стривожило, вони спитали, що це значить. І я відповів — наші дрони періодично перевіряють вогневі точки, чи все гаразд, а вони залишили біля окопу свої рюкзаки й плащі. Я сказав, що їх треба сховати в кущі, бо якщо аеророзвідники щось запідозрять, нас накриють мінами й артилерією попри мою присутність. І запропонував такий варіант: я вийду з окопу й сховаю їхні речі, а вони будуть тримати мене під прицілом. Вони погодилися", — розповів боєць.
Василь вийшов з окопу, зібрав їхні речі, сховав у кущах і непомітно взяв звідти заздалегідь заховану гранату Ф-1.
"Я висмикнув чеку й підійшов до окопу, наче намагаючись залізти. Один із росіян відсунувся й переклав автомат, інший теж змушений був відсунутися вбік. Тоді я кинув гранату їм під ноги й почав тікати. Один із них встиг кілька разів вистрілити, на моє щастя, його автомат був переведений у режим одиночного вогню. Однак остання куля зачепила мене — влетіла в бік і, не пошкодивши кістки, вилетіла. А далі був вибух. Мій окоп розрахований на мене одного, росіяни сиділи щільно один біля одного. Тому або моментально загинули, або швидко стекли кров’ю".
Поранений Василь дістався до сусідньої позиції, попросив аптечку, сам надав собі першу допомогу. Далі він у супроводі товариша кілька кілометрів ішов до точки евакуації, звідки бойовий медик доставив його в стабілізаційний пункт бригади. Потім його евакуювали в лікарню. Боєць потребує лікування й реабілітації, але його стан медики оцінюють як нормальний.
Удома, в Тячівському районі, на Василя чекають рідні — дружина й троє дітей.
"Я все-таки патріот, тому воюю за рідних, за товаришів, за Україну. Наша бригада побувала на різних напрямках, мені часто доводиться бачити дітей у фронтових селах, які живуть під обстрілами, граються у війну, створюють свої дитячі блокпости. Ми завжди пригощаємо їх солодощами чи чимось смачним, але я не хочу, щоб і мої діти відчули на собі війну. Тому й воюю".
