Колаж: Art G
Уже давно хочу повідати світові про одну незвичайну людину, яка заслуговує на своє глибоко масштабне відкриття-зачарування.
Бо ж територіально-кількісна цілісність Керецьківської громади аж занадто мала, щоби розкрити всеосяжний, унікально потужний, яскраво самобутній потенціал діяльності цього чоловіка.
А тепер усе по черзі.
Він — молодий, вродливий, елегантний, талановитий, творчий… Займається улюбленою та нетиповою для чоловічих рук справою…
Він — той, до невеличкої майстерні якого не заростає людська стежина… Улюбленець жіночої половини громадівського населення…
До нього вони радо, натхненно йдуть у власних потребах, а повертаються неймовірно вдоволені, пройняті трепетною насолодою від результатів його дійства…
Він — той, що воістину ощасливлює дівчат, жінок…
Він — той, що робить світ кращим.
Можна продовжувати й продовжувати інтригу, шановні добродії-читачі, та достатньо, бо його ім’я на вустах чималої когорти жіночого населення, коли треба виглядати так, аби позаздрили найзатятіші скептики й скептиці.
Михайло Гавей. Майстер-кравець, феномельний, унікальний, нестандартний фахівець-імпровізатор із пошиття одягу.
А ще — візитка Керецьок. А ще — новостворений бренд, модельєр, про якого (упевнена на всі 1000%) заговорять у недалекому часі на ближніх та далеких теренах України й не тільки.
А ще — найщасливіша людина, бо знайшла “сродну працю”, в ім’я якої живе, мріє, планує, священнодіє, наснажується, творить, чаклує… Саме так: ЧАКЛУЄ.
Зайдеш якось до святая святих (майстерні), а там тихо-тихо, тільки схилена постать майстра щось виробляє з матерією, а та міниться і міняється, оживає й розкривається, воскресає неймовірними силуетами спідничок, платтів, блузок, пальт, костюмів тощо.
Моє перше знайомство з ним відбулося через нагальну потребу перешити сукню (моя двоюрідна сестра-швачка проживає в іншому районі — тож поїхати не все виходить). Ішла, а думка свердлила мозок: хай би до жінки потрапила, бо що може знати молодий хлопчина, як він зрозуміє мої примхи та вподобання?!
Та він зрозумів одразу, що і як потрібно зробити. Ще й додав своє бачення виробу: нюанси-родзинки прийшлися до душі. Відтоді я просто не уявляю, що можна із проблемою пошиття чи оновлення одягу звернутися до когось іншого. Це вже на все життя.
Чому вирішила написати про нього? Про неординарність, “крилатість” людини треба говорити, писати, кричати, даруйте, бо “людей такого рідкісного дару хоч трохи, люди, треба берегти!” (Ліна Костенко). Виявляти, берегти, шанувати, популяризувати, але ні в якому разі не замовчувати!
У кожного з нас своя дорога до обраного ремесла. Напевно, хочеться всім дізнатися, а як усе починалося в героя цього допису? А починалося ще з дитячого садочка, коли Михайлова дитяча допитливість і спостережливість не по-дитячому мізкувала: “А чому платтячка сніжинок такі розкішно-пишні?”
І вдома вирішував цю дилему восьмирічний уже поціновувач прекрасного по-своєму: створював перші моделі для ляльок сусідських дівчаток, для улюбленої героїні фільму “Ксена — принцеса-воїн”. А підручним матеріалом слугували дріт, клейонка, старий тюль.
Родичі посміювалися, окремі однолітки теж. А що ж батьки? Як реагували на нехлопчачі “витівки” сина, що проявлялися з усе більшою затятістю? Обережно, за зізнанням Михайла, зовсім не щасливіли від обрання саме такої професійної стежини, але підтримували і дотепер підтримують. Як справжні найрідніші люди.
І мало-помалу із звичайного хобі шиття для Мишка (думаю, що не образиться на мене за таку пестливу форму) ставало способом та сенсом життя. Ставало пристрастю, яка поглинала цілком і без якої життя просто не уявлялося іншим. На факультеті “Моделювання та конструювання одягу” Львівського державного коледжу легкої промисловості навчався один серед двадцяти шести дівчат. Ну і що? Це абсолютно не гнітило і не заважало розвиватися. Навпаки, хотілося щоразу доводити свою неординарність і перспективність.
Брав участь у всіх показах власних виробів, хоч і були вони спочатку через фінансову неспроможність з клейонки та пластику. І вже на другому курсі навчання ним зацікавилося Львівське агентство мод, де юний дизайнер представляв свою першу невеличку колекцію.
У 2007 році, як згадує Михайло, сталася цікава, творча подія. Для конкурсу “Міс Закарпаття” відома дизайнерка Наталія Ворона шукала талановиту молодь для представлення власних суконь для дівчат. Узяв участь і Михайло Гавей, представивши три свої вироби, які, хоч і мали окремі зауваження, та були з честю відібрані на конкурс.
Та воістину доленосним Михайло вважає 2009 рік. Подія відбулася у селі Березники. Молодий творець одягу запропонував односельчанам принести речі, аби вдихнути в них нове життя, створити щось неймовірне на кшталт Bona fide (“з добрими намірами”).
Показ десяти моделей пройшов “на ура”, люди повірили в неординарність і талант молодого майстра. Із того часу розпочалася епоха Михайла Гавея. Саме так. ЕПОХА, яка зробила з нього (хотіла сказати “раба краси”), проте висловлюся влучніше — “лицаря краси”.
Випускниці й наречені, найвибагливіші модниці, пересічні й непересічні громадянки Керецьківської громади вже не перший рік звертаються до місцевого модельєра з бажанням поповнити гардероб красивими речами.
І працює й працював над шліфуванням свого вміння-іміджу Мишко завжди наполегливо, не боявся бути відкинутим, недооціненим, невизнаним. Бо він із тих, що роблять себе самі, не чекаючи простягнутої руки допомоги.
Щоразу шліфував вміння не лише шити одяг, а й змоделювати його, розкроїти, підігнати по фігурі. А ще, як зізнається швець, можливість пограти з уявою, пофантазувати. Тому й клієнтура збільшувалася, бо кожен бажав бути сучасним, стильним, красивим та модним.
Одночасно з особистими замовленнями скрупульозно працював над створенням колекцій власного дизайнерського одягу. Із великим успіхом неодноразово представляв колекцію суконь на головній сцені Сваляви до Дня міста.
У жовтні 2023 року повністю укомплектована колекція під назвою “Сяй” була презентована в Мукачеві в торговому комплексі “Щодня”. Це було напрочуд вишукано, феєрично, казково, фешенебельно, аристократично… Дивувалася, захоплювалася й раділа. Раділа, що теж уподобала цього диво-майстра і є його клієнткою.
Поділюся новинкою у діяльності знаного шевця. Нещодавно було запущено першу частину своєрідного проєкту майстра “Той, що створює одяг”. Разом із класною керівницею 7-Б класу Наталією Василівною Штефко у швейній майстерні відбувся майстер-клас із пошиття виробу — сукні. Брали участь і дівчатка, і хлопчики. Кожен виконував певну функцію, яку витягнув жеребкуванням. Це надзвичайно потрібна місія. Адже саме на практиці можна продемонструвати нюанси святая святих цієї професії, а ще — вплинути на подальший вибір “сродної праці”. Браво, маестро!
Гадаю, що розповідь про місцеву знаменитість буде неповною, якщо не виокремлю деякі нюанси особистого життя Михайла Гавея та не привідкрию завісу його відчуттів, почувань, мрій тощо.
— Чого найбільше прагнеш від клієнтів?
— Надиху, щоб запалили вогник працювати з потроєною самовіддачею, бо працювати без натхнення — найважче. Тому основне — не заробіток (він лише приємний бонус), а результат і щасливі очі клієнтів.
— Що, на твою думку, найважче в професії?
— Найважче в професії — догодити клієнтам, бо трапляються дуже вибагливі. Але коли роботу виконано, ти віддаєш її в руки людині, вона щасливо посміхається і дякує, що все — ok, відчуття радості зашкалює. Це, звісно, дуже класно!
— Які риси характеру людини імпонують тобі, а з якими не миришся?
— Поважаю людяність, прямоту й щирість, ненавиджу лукавство.
— Коли почуваєшся по-справжньому щасливим?
— Коли вдома все гаразд, коли рідні здорові.
— Мрія?
— Подорожувати й відвідати Стамбул. Хочеться запозичити особливі етнічні мотиви для майбутніх ескізів.
Кредо нашого героя: “Важливо вірити, що талант нам дається не просто так — і що за будь-яку ціну його потрібно для чогось використовувати”. Не просто для чогось, а для почесної місії — допомоги ЗСУ, яку широко розгорнув Михайло Гавей у перші ж дні повномасштабної війни. Це й закупівля тканини та її розкрій для плетіння маскувальних сіток, організація збору коштів для придбання тканини з метою пошиття бронежилетів, розвантажувальних жилетів, одягу на прохання військових. Це той випадок, про який Лаура Клер сказала: “Шиття душу лікує”.
— Й останнє: звичайно ж, — мета та перспективи?
— Мати власне виробництво з пошиття одягу, власний магазин, ім’я бренду.
Упевнена на всі 1000%, що в недалекому часі все це буде і Михайло стане знаменитим кутюр’є, бо ж “не святі горшки ліплять…” Не святі, а прості, звичайні, залюблені у свою справу люди, цілеспрямовані фанатики, віддані їй цілком, творчі, наполегливі у всіх починаннях. Такі, які йдуть аd astra per aspera (крізь терни — до зірок). Такі, як маестро-модельєр Михайло Гавей.
Лариса Андрела
Всі фото — Михайло Гавей.
