За інформацією: Суспільне.
Дружина зниклого безвісти військового Вʼячеслава Марченка Марина. Міла Мороз/Суспільне Ужгород
Родичі військовополонених та безвісти зниклих у суботу, 29 листопада, провели мітинг і ходу центром Мукачева. Від площі Кирила і Мефодія учасники акції, тримаючи 170-метровий прапор, рушили по вулиці Духновича до пам’ятника воїнам-захисникам біля ДЮСШ. Скандували “Полон вбиває — не мовчи”, “Зниклі — не забуті”, “Україна — понад усе”.
Кореспондентка Суспільного поспілкувалася з жінками, які чекають на своїх рідних.
Марина Марченко — дружина безвісти зниклого військового Вʼячеслава Марченка. У подружжя двоє дітей дошкільного віку.
“У мене дитина кожного дня просить тата. У нас дня немає, коли вона не каже: „Мамо, я хочу тата“. Менша тата не пам’ятає, але в нас скрізь його фото є, вона знає, що то тато, бо почала говорити”, — ділиться жінка.
Пригадує, як півтора року тому чоловіка відпустили у відпустку.
“Він був на пологах, потім побув трішки вдома, і знову вирушив на позиції. Перший вихід — і він зник. Дитині на той час був місяць”, — згадує жінка.
Їхня родина із міста Шахтарське (колишній Першотравенськ) Дніпропетровської області, зараз переїхали в Мукачево, до мами.
Марина Марченко розповідає: спочатку була в депресивному стані, тоді нічого хотілося робити. А тепер вирішила організовувати мирні акції. Створила в мережі чат, куди поступово долучала рідних полонених та безвісти зниклих з Мукачівського району.
"Якщо з офіційних джерел брати дані, то поки що в Мукачівському районі 138 безвісти зниклих і четверо полонених. У нас в групі зараз 73 учасники, але там є з однієї сім'ї по двоє, по троє людей", — розповідає вона.
Марина знає, що звʼязок із чоловіком зник 18 липня 2024 року поблизу Нью-Йорка Донецької області.
"Вийшла на побратима, який сказав, що його залишили пораненого. Потім вийшла на ще одного побратима, який мені надав позивні тих людей. Хлопці не з нашого батальйона, з іншого, я шукала практично три місяці. Уже коли була тут, у Мукачеві, мені дали номер. Хлопці сказали, що Славік уже вийшов з позиції, але він один з усіх погодився завести інший батальйон, іншу бригаду, тому що вони не знали цієї позиції. Він, як їх завів, мав побути з ними добу й повернутися назад. Але вони вже були в оточенні, вони відступали, і були скиди, і один хлопець загинув, а чоловіку відскочив осколок в ногу. Як хлопці говорять, щиколотку на лівій нозі йому розкришило. Вони йому наклали два турнікети, відходили далі, потім, виходить, заховалися під густими деревами, де їх дронами бачили, і вночі його просто залишили. Він їх іще направив, в який бік йти, щоб не заблукали, це і все", — додала вона.
За інформацією людей, з якими спілкувалась Марина Марченко, на тому місці працювали вагнерівці.
"Чому та сторона не хоче підтверджувати загибель? Знаєте, зараз питання, якщо заморозиться війна і буде обмін з всіх на всіх, то що буде з безвісти зниклими? Безвісти зниклих чомусь не підтверджують", — вважає жінка.
Дружина зниклого безвісти військового Едуарда Булини Крістіна з донькою Олександрою. Міла Мороз/Суспільне Ужгород
Мукачівка Крістіна Булина прийшла на акцію з чотирирічною донькою Олександрою. Вже понад 5 місяців вона шукає свого чоловіка, Булину Едуарда Сергійовича, який вважається безвісти зниклим.
"Командири кажуть, що вони втратили зв’язок із позицією й нічого не знають. Побратими його говорять, що він зник, інформація відсутня, ніхто нічого нам не каже. Але ми віримо, ми знаємо, що він десь є і він живий. Ми обов’язково його знайдемо", — розповідає жінка.
Вона додає, що їй важливо бути на звʼязку з іншими родинами безвісти зниклих.
"Ми ходимо постійно на акції. Ми їздили тепер до Львова, я їздила в Київ на акції. Я постійно, де є акції, питаю, в Івано-Франківську буде. І ми будемо їхати. Ми постійно, ми кожного разу, якщо є акція, ми їздимо", — каже Крістіна.
Мати зниклого безвісти військового Іллі Катрича Ольга. Міла Мороз/Суспільне Ужгород
Ольга Катрич — із села Обава Мукачівського району. Її молодший син Ілля Катрич цього року отримав статус безвісти зниклого на Покровському напрямку.
"У мене син відслужив шість місяців в Теребовлі Тернопільської області, коли почалася війна. Перший свій бій він прийняв під Чорнобилем на Білоруському кордоні, в 19 років. А цього року, 6-го місяця, повідомили, що його немає. 25 травня він виходив ще на зв’язок, а 26-го вже від нього не було нічого. З того часу сказали, що зник безвісти", — ділиться жінка.
За її словами, син пішов в ЗСУ за контрактом ще до початку повномасштабного вторгнення:
"Шість місяців прослужив артилеристом в 44 бригаді. Потім перевели в 59 артилерійську самохідну бригаду. А потім він просився, щоб піти в штурмовики. Він маленький, і вже штурмовик. І пішов, і пропав. Якраз його доньці виповнився рочок. Йому 23, а першого він мав приїхати у відпустку, сказали, що їде. Уже не приїхав. І не знаю, де він, що з ним…"
