2917 Директори шкіл Свалявщини розповіли про своє навчання та висловили побажання випускникам своїх шкіл
Шкільні роки – це період, коли формуються особистості, набувають життєвого досвіду та закладається створюється фундамент для майбутнього. Саме тому багато людей з теплотою та ностальгією згадують цей час, навіть через багато років після закінчення школи.
Зараз випускники Свалявщини роблять один з найважливіших виборів у житті – ким стати у майбутньому. Свого часу цей вибір довелося зробити і нинішнім очільникам шкіл Свалявської громади.
Журналісти інтернет-видання Район.Свалява вирішили розпитати освітян, якими вони були, коли сиділи за партами, чи робили пустощі та чи спілкуються зі своїми колишніми однокласниками
Із теплотою згадує свої шкільні роки директорка Свалявської гімназії №1 Мирослава Левко. А найбільше жінці запам’яталося навчання до 9 класу, у Тибавській восьмирічці (пізніше Тибавська загальноосвітня школа І-ІІ ст., – ред.).
«Саме у цій школі мені привили любов до навчання, дали основу та допомогли правильно вибрати майбутню професію. 10-11 класи закінчила у Свалявській ЗОШ №1, де остаточно вирішила стати вчителькою хімії, за що щиро дякую своїм вчителям-наставникам Жудер С. С. та Жудер-Світлик М. С», – зазначає директорка.
Улюбленими предметами жінки у школі були математика та хімія. А ось фізкультуру пані Мирослава недолюблювала, не любила здавати нормативи.
Батьків директорки у школу не викликали, тому що не було часу на пустощі – вона постійно вчилася та багато читала, коли був вільний час. До речі, жінка і досі любить читати і робить це з великим задоволенням. Зізнається, що можливо тому і закінчила три вищі навчальні заклади.
«Зв’язок із однокласниками звичайно підтримую. Зараз це не важко робити, адже можна спілкуватися в інтернет-мережах. До війни організовували зустрічі однокласників. А от випускникам хочу сказати, що ваша юність проходить у непростий час для нашої країни. Усі ми мріємо про гідне майбутнє нашої Батьківщини, нашого рідного краю, а воно особисто пов’язане з кожним із вас. Відмінного вам старту на життєвому шляху! Бажаю здійснення всіх ваших планів, задумів, сподівань. Упевнено крокуйте до нових звершень на благо всієї України! Памятайте, що ми, українці, – нескорені, сильні, розумні, незалежні. Пам’ятайте, що ви – майбутнє нашої країни. Україна – це не зруйновані будинки та інфраструктура, Україна – це ви!
Бережіть себе, любіть свою Батьківщину Поважайте та пам’ятайте наших героїв Воїнів, котрі захищають наші життя, нашу Україну і пам’ятайте про те, що «Все буде Україна». Слава Україні! Героям слава!», – зазначає Мирослава Левко.
Мирослава Левко – директорка свалявської гімназії№ 1
***
Дуже добре пам’ятає своє навчання у школі директор Дусинського закладу загальної середньої освіти Свалявської міської ради Пацан Віталій Михайлович.
«Це були незабутні роки, сповнені різних подій та вражень. Моїм улюбленим предметом була історія. Я завжди захоплювався вивченням минулого, розумінням того, як розвивалася цивілізація, та аналізом важливих подій, що сформували світ таким, яким він є зараз. Викладач історії був дуже харизматичним і умів зацікавити, розповідаючи про історичні події як захоплюючі історії. До речі, мій батько, Михайло Ілліч, також викладач історії (зараз на пенсії). Ми й досі любимо поговорити з ним на різні теми з минулого нашого краю», – каже Віталій Михайлович.
Щодо предмету, який чоловіку в шкільні роки не подобався, то це була фізика. Хоча зараз чоловік розуміє її важливість і значення, але тоді у цьому його складно було переконати. Однак, зараз Віталій Михайлович з вдячністю згадує всі ті знання, які отримав, бо розуміє, що навіть ті предмети, які були важкими, внесли свій вклад у його становлення та розвиток.
Батьків чоловіка кілька разів викликали до школи.
«Не те, щоб я був дуже неслухняним, але як і всі діти, мав свої моменти пустощів. Наприклад, одного разу в молодших класах я разом з друзями вирішив погратися у детективів і ми заховалися в шафі вчительської кімнати, щоб «розслідувати» таємничі справи в школі. На жаль, нас швидко знайшли, і вчителі були не дуже в захваті від наших пригод. В старших класах я теж не був бездоганним. Одного разу, під час уроку фізики, ми з друзями вирішили провести власний експеримент зі спалахами магнієвого дроту, що викликало невеликий хаос у класі. Звісно, такі експерименти були небезпечними, і вчитель змушений був викликати батьків, щоб пояснити ситуацію. Однак, я завжди поважав своїх вчителів і намагався не переходити межу, яка б могла завдати шкоди іншим. З часом ці дитячі пустощі навчили мене розуміти дітей краще і зараз допомагають у роботі з учнями, оскільки я пам’ятаю, що таке бути дитиною, і можу використовувати цей досвід, щоб знайти підхід до кожного учня», – зізнається директор навчального закладу.
Директор додає, що шкільні роки залишають особливий слід у житті кожного, і дружба, яка виникла в ті часи, часто виявляється міцною та тривалою. У Віталія Михайловича залишилося кілька друзів зі шкільних років, з якими він підтримує дружні стосунки до сьогодні. Колишні однокласники регулярно спілкуються, зустрічаються на свята та пам’ятні дати, а інколи просто збираються разом, щоб поспілкуватися та поділитися новинами.
«Ці стосунки є для мене важливими, адже вони нагадують про ті незабутні роки і допомагають підтримувати зв’язок із минулим. А вам, дорогі випускники, хочу сказати, що в житті, перш за все, залишайтеся людяними. Світ може бути непростим, але ваша доброта, співчуття та готовність допомагати іншим зроблять його кращим. Нехай ваше серце завжди буде відкрите для розуміння і підтримки тих, хто цього потребує. І найголовніше – будьте собою. Кожен із вас унікальний, і саме ваша унікальність є вашим найбільшим скарбом. Не бійтеся відрізнятися і йти своїм шляхом.
Бажаю вам успіху, натхнення та радості на кожному кроці вашого життєвого шляху. Вірте у свої сили, і ви досягнете всього, чого бажаєте. В добру путь!» – підсумовує директор Дусинського закладу загальної середньої освіти Віталій Михайлович.
Віталій Пацан – директор Дусинського закладу загальної середньої освіти
***
Шкільні роки директорки Росошанської гімназії Майї Туряниці пройшли в Росошанській школі. Жінка зізнається, що для неї це була цікава і захоплива пора.
«Дитинство, одним словом. Десь безтурботний, але дуже важливий етап життя. Від коли себе пам’ятаю – завжди готувалася до уроків і хотіла бути кращою в навчанні. І все вдавалося! Слава Богу, мене оточували люди, які давали правильний орієнтир. Це сім’я, вчителі», – каже пані Майя.
Із шкільної програми пані Майя Йосипівна виділяє предмети природничо-математичного циклу. Та вона розуміла, що потрібно вчити все. Бабуся, яка виховувала жінку, часто казала їй, що треба вчитися, аби мати якусь професію. Бо заробляти на свій хліб має кожен: як чоловік, так і жінка. Двом легше віз тягнути.
«Тепер розумію, що це була підготовка до сімейного життя. Слухай старших, вчителів, обимся не ганьбила – казала бабуся», – згадує жінка.
З однокласниками освітянка зустрічається часто. Багато з них живуть в Росошах. Майя Йосипівна каже, що хтось виїхав раніше, але завдяки соціальним мережам спілкування продовжується. Дуже приємно жінці, коли однокласники, а також учні приводять своїх дітей у її клас. Зараз ці «діти» – колеги Майї Йосипівни, вчителі Росошанської гімназії.
Директорка Росошанської гімназії вітає із закінченням навчального року своїх вчителів (які ще живі), колег, батьків і, звичайно, випускників.
«Ці молоді люди живуть і навчаються у непростий час для України. Але вірю, що попри все вони здобули ті знання, уміння і навички, які обов’язково пригодяться в житті. Отож, дорогі випускники, будьте здорові, успішні, легко крокуйте дорогами життя, досягайте поставлених цілей. Ви – українці! А це найкраща, найдобріша, найпрацьовитіша, найвідважніша нація. Гідно несіть її у світ. Слава Богу! Слава Україні! Слава ЗСУ!», – підсумовує жінка.
Майя Туряниця – директорка Росошанської гімназії
***
Була сором’язливою дитиною, старанно вчилася та зростала відмінницею директорка Свалявського ЗЗСО №1 Клара Стегура.
«Моїм улюбленим предметом була іноземна мова. Шкільних друзів не було багато, проте вони були справжні. Доля розкидала їх по світу, але стосунки з ними підтримую», – розповідає директорка.
Після навчання в університеті пані Клара повернулася у рідну школу вже учителькою. Додає, що упродовж життя не могла залишити цю професію, тож ким і де би не працювала, завжди додатково займалася педагогічною діяльністю.
Клара Стегура – директорка Свалявського ЗЗСО №1
***
Свого часу відвідувала школу із задоволенням директорка Свалявського ЗЗСО № 3 Тетяна Файт.
«Найулюбленішим моїм предметом у школі була біологія. Я зрозуміла це, починаючи з шостого класу. Я дуже любила тварин, батьки мені завжди купували і птахів, і домашніх улюбленців, кішок та собак. Я дуже любила і курей, і гусей. Усе, що було пов’язано з рослинами чи тваринами, було мені до душі. Також вчителька в мене була доже хороша, яку я любила, і саме вона надихала мене на цей предмет. На жаль, вона вже померла», – каже Тетяна Файт.
А от предметів, які б не подобалися, не було, зізнається Тетяна Василівна. Додає, що була чемною у школі, пустощів не робила. Батьки відвідували навчальний заклад тільки у разі вирішення якихось організаційних питань.
«Я не можу сказати, що друзів зі шкільних років в мене багато залишилося. Та все ж декілька хороших подруг маю. Одна працює керуючою в одному з мукачівських банків, а з іншою ми працюємо в одній школі, вона – вчителька французької мови, колись ми сиділи за однією партою. З іншими однокласниками ми також бачимося інколи, вітаємося, цікавимося життям», – розповідає Тетяна Файт.
Випускникам Тетяна Василівна бажає щасливої долі, більше можливостей для реалізації планів, творчого та духовного зростання. Аби шанували людей, родину, аби ніколи не втрачали віру.
Тетяна Файт – директорка Свалявського ЗЗСО № 3, у шкільні роки
***
А от завідувачці Плав’янської початкової школи Марії Клименко зі шкільного життя запам’яталися лише цікаві моменти.
«Любила читати, малювати, музику, от історію – ні. Зараз розумію, що багато втратила», – каже пані Марія.
У школі колишня учениця була чемною та дисциплінованою дитиною. А тому в батьків зі школяркою проблем ніколи не було.
Зв’язок з однокласниками жінка підтримує. Не дивлячись на те, що в кожного свої клопоти, є однокласники з якими пані Марія часто спілкується – педагоги, медики (робочі моменти).
«Випускникам бажаю успіхів! Знайти Себе, працювати над Собою і ніколи не втратити Себе», – підсумовує освітянка.
Марія Клименко – завідувачка Плав’янської початкової школи
***
Улюбленим предметом директора Стройненської гімназії Віталія Фізера була – географія. Не дуже полюбляв чоловік фізкультуру та математику. Хоча зараз, після фізики, то його улюблений предмет.
«Батьків у школу не викликали, потреби не було, а пустощі з всіма були і ще й які! З усіма однокласниками підтримую зв’язок, наші зустрічі є систематичними, з окремими однокласниками маю тісні дружні, майже родинні зв’язки», – зазначає пан Віталій.
Випускникам бжає вірити у мрії і йти до досягнення мети. Пам’ятати шкільних друзів і не боятись помилок.
«Краще шкодувати за тим, що зробив, ніж за тим що не спробував зробити», – каже директор.
Віталій Фізер – директор Стройненської гімназії
***
Дуже добре пам’ятає свої шкільні роки, які були яскравими й незабутніми, директорка Свалявського ЗЗСО №4 з поглибленим вивченням окремих предметів Вікторія Туряниця.
«У нашому спальному мікрорайоні збудували нову модерну школу, і ми у 5 клас посходилися з різних шкіл до нашої улюбленої десятої. Мали гарних учителів, пам‘ятаю на ім‘я й по-батькові кожного до цього часу. Клас був дуже дружний! Часто зустрічалися вже й під час навчання в університетах. Та й після того з багатьма підтримувала зв’язки до самої повномасштабки, потім якось усе зруйнувалося…», – каже пані Вікторія.
Улюбленими предметами Вікторії Туряниці були мови й література. А от хімію чомусь не любила, додає жінка, хоча вчитель був крутий. З Михайлом Семеновичем вони друзі у фейсбуці й зараз. Чоловік із хіміка став ліриком і пише вірші.
Батька пані Вікторії викликати у школу не треба було, бо він працював заступником директора.
«Клас у нас був шебутний, на все нас вистачало, могли й з уроків утекти всі разом до когось додому, музику послухати. Але діставала за всіх я, бо мала бути прикладом у всьому, як учительська донька. Мама часто вступалася за мене перед батьком під час домашніх «розборів польотів», а як усі втікали, то я мала залишитися в класі одна, як лакуза якась! Я була вдячна мамі за підтримку. Хоча мама теж учителювала, тільки в іншій школі», – розповідає директорка.
Навчалася пані Вікторія відмінно, але любила різні пригоди. Причому пустощами якось їх не вважала. Про те, що часто вона сама була «заводилою» різних колективних справ класу, її батьки так і не дізналися. Школярі все робили серйозно: і навчалися, і вигадували різні цікаві колективні справи, і прогулювали уроки. У жінки вдома був такий собі центр дозвілля класу і в шкільні роки, і в університетські. За що жінка дуже вдячна своїм батькам!
З багатьма колишніми однокласниками жінка зустрічається вже в дорослому житті, адже живе у курортній зоні, а друзі часто приїжджають сюди на відпочинок.
«Правда, свого часу в наші долі безжально увірвався Чорнобиль і розкидав нас усіх кого куди. У часи появи соцмереж ми віднайшлися. Але ось більше 2-х років як я загубила багатьох із поля зору», – каже пані Вікторія.
Випускникам, які полишають стіни школи і йдуть у доросле життя, директорка бажає завжди пам‘ятати ці роки безтурботної юності, бути вдячними всім, хто в цей період був поряд із ними.
Вікторія Туряниця – директорка Свалявського ЗЗСО №4 з поглибленим вивченням окремих предметів
***
Гарно училася, була старанною та відповідальною директорка Свалявського ЗЗСО №2 Оксана Лемак. Жінка знала, що так і має бути, бо покійні батьки казали їй, що то наша основна робота і її потрібно виконувати старанно.
«Любила я у школі літературу, математику та біологію. Хімію ми просто знали, бо інакше ніяк (вимоги до учнів хімічного класу). Найбільше переживала за фізкультуру, бо не вміла лазити по канату. Я ніколи не дозволяла собі якісь пустощі. За нинішніми мірками я була занадто правильною. З деякими однокласниками досі підтримую дружні стосунки», – каже директорка.
Випуснкикам бажає здійснення найзаповітніших мрій.
«Хай ваше життя буде світлим і радісним, поряд будуть щирі та незрадливі друзі! Хай батьки будуть здоровими та завжди молодими, учителі – мудрими та терплячими, а ви самі – щасливими, сміливими та впевненими у своїх силах! Миру вам на українській землі! У добру путь, дорогі випускники!», – зазначає Оксана Лемак.
Оксана Лемак – директорка Свалявського ЗЗСО №2
***
Назавжди у пам’яті залишилися роки навчання і для директорки Свалявської початкової школи № 1 з дошкільним підрозділом Ганни Продан.
«Перші уроки математики, мови, історії – кожен з них був, як нова сторінка у книзі життя. Пам’ятаю своїх вчителів – тих людей, які не лише ділилися своїми знаннями, але й надихали нас на досягнення нових висот. Вони вірили в нас, підтримували і навчали не лише предметам, але й важливим життєвим урокам. Спортивні змагання, театральні постановки – кожен день приносив щось нове й незабутнє. Навчання у школі не лише розвивало наші розумові здібності, а й формувало характер, виховувало толерантність та повагу до оточуючих. І хоча шкільні роки вже минули, спогади про навчання залишаються в моєму серці, як найцінніший скарб. Вони надихають мене на подальший розвиток і нагадують про важливість навчання та самовдосконалення в усі часи», – згадує пані Ганна.
Кожен предмет у школі має свою важливість і може відкрити перед нами нові горизонти знань і можливостей, каже директорка. Наприклад, вивчення іноземних мов завжди викликало у жінки інтерес. Вивчення нових слів, граматичних конструкцій та особливостей культур інших країн завжди було захоплюючим відкриттям для неї.
«Вчителька іноземних мов завжди створювала атмосферу дружелюбства та шукала цікавинки, що робило навчання ще приємнішим. Також серед моїх улюблених предметів була література. Читання класичних творів, аналіз їх сюжетів та глибоких думок героїв завжди розширювало моє уявлення про світ і людську природу. Кожен предмет мав своє місце в моєму серці, і, попри відмінності у вподобаннях, вони всі допомагали мені розвиватися і ставали кроком до моєї майбутньої кар’єри та самореалізації», – каже пані Ганна.
Батьків жінки до школи не викликали, адже не було такої потреби. Хоча батькам і вчителям часто доводилося спілкуватися, адже доводилося обговорювати різні питання, що стосуються учнів.
Для пані Ганни стосунки з однокласниками завжди були важливими. Всупереч тому, що шкільні роки вже давно минули, вона продовжує підтримувати стосунки з багатьма з них. Шкільні друзі – це ті, хто разом з нею переживав радості та труднощі навчання, хто ділився своїми інтересами та мріями. Після закінчення школи однокласники, звісно, розійшлися на різні шляхи, але зв’язок залишився. Ганна Продан вважає, що підтримка стосунків з однокласниками є важливою частиною її життя, яка додає йому багато радості та змісту.
«Зичу випускникам, щоб кожен день їхнього майбутнього був наповнений радістю, досягненнями та успіхами. Нехай кожен крок, який вони зроблять, приведе ближче до досягнення своїх цілей і мрій. Не забувайте про важливість дружби та підтримки. Пам’ятайте про те, що вони завжди можуть звертатися до своїх батьків, вчителів та друзів за порадою та підтримкою. Вони завжди будуть поруч, готові допомогти у будь-якій ситуації. Не бійтеся мріяти і відважно йти вперед. Зичу яскравого майбутнього, повного успіху та щастя!», – бажає Ганна Продан.
Ганна Продан – директорка Свалявська початкова школа № 1 з дошкільним підрозділом
***
До 9 класу у Масариковій школі навчалася завідувачка Свалявської початкової школи №4 Вікторія Князь.
«Першою вчителькою у мене була Тетяна Василівна Стегура. Завдяки їй я хотіла стати вчителем. Вона привила мені любов до школи. Не уявляю себе у іншій професії. Це моє! Я дуже люблю дітей і передавати їм свої знання та любов. По 9 клас класним керівником була Орона Оскарівна Дідович. Вимоглива, строга але як мама була нам, любила і плекала нас. Я наслідувала її характер у школі», – згадує пані Вікторія.
Жінка додає, що дружні відносини з однокласниками не підтримує, але при зустрічі обов’язково вони йдуть на каву і розповідають про своє життя, свої сімʼї.
«Згадала про однокласника Любомира. Цей випуск, п’ятий в мене, навчалася його донечка Мирослава. При зустрічі у 1 класі ми почали сміятися з цього. Як швидко час летить», – каже Вікторія Князь.
Вікторія Князь – завідувач Свалявської початкової школи 4
