Церква святого Венделіна. Фото від автора; обробка: Art G
На карті сучасного Закарпаття ви не знайдете села Ервіндорф (Erwinsdorf) чи Нойдорф (Neudorf). Сьогодні це Нове Село (колишнє Нове Сусково), що неподалік Сваляви.
Проте за цими назвами стоїть унікальна 170-річна історія, яка почалася з мрії графа про ідеальне господарство, а закінчилася руїнами та засланням у сибірські табори.
Народження колонії: “Лісові люди” з Богемії
У середині XIX століття граф Ервін-Фрідріх Шенборн-Бухгейм вирішив модернізувати свої володіння. Йому потрібні були не просто селяни, а професійні лісоруби та майстри.
У 1856 році він запрошує 12 німецьких родин із Богемського лісу (кордон Чехії та Австрії). Вони оселяються в мальовничій місцевості, яку на честь графа називають Ервіндорфом. Це були люди особливого гарту — вони принесли з собою європейську культуру лісозаготівлі, тваринництва та архітектури. Серед перших поселенців були родини Венк, Мюллер, Кайнц, Ганзел, Вебер та Шнайдер.
Церква святого Венделіна: Втрачений символ
Центром життя громади була римо-католицька церква (каплиця) святого Венделіна. На унікальних малюнках, що дивом збереглися, ми бачимо її вигляд: дерев’яна гонтова покрівля, витончена вежа-сигнатурка та кам’яний фундамент.
Святий Венделін був обраний патроном не випадково. Він — покровитель пастухів, селян та захисник худоби. Для колоністів, чиє життя залежало від лісу та високогірних пасовищ, він був головним заступником. Храм належав до Драчинської парафії, і щороку на престольне свято сюди з’їжджалися німці з усієї округи.
Чорна осінь 1944-го
Кінець Ервіндорфа як «німецького острова» розпочався у листопаді 1944 року. Нова радянська влада видала наказ про мобілізацію чоловіків німецької та угорської національностей на «маленький робот» (від угор. málenkij robot).
Жителям Ервіндорфа обіцяли три дні робіт по відновленню мостів, але насправді їх чекав інший шлях:
- Свалявський табір: Перший етап пекла на території колишніх казарм, де через тиф і голод загинули тисячі людей.
- Донбас та Сибір: Тих, хто вижив у Сваляві, вантажили у товарні вагони та відправляли на відбудову шахт Донецька (Сталіно) та на лісоповали Уралу.
Більшість чоловіків Ервіндорфа ніколи не повернулися додому, назавжди залишившись у безіменних могилах на Сході.
Зникнення пам’яті
У повоєнні роки село почало втрачати свою ідентичність. Залишившись без чоловіків, жінки та літні люди намагалися зберегти церкву, але радянська антирелігійна машина була невблаганною.
У другій половині 1970-х років напівзруйновану церкву св. Венделіна остаточно розібрали. На її місці сьогодні стоїть лише дерев’яний хрест — як мовчазний свідок колишньої величі Ервіндорфа. Спогади старожилів, таких як Марія Венк (1905 р.н.), записані у 1991 році, залишаються одними з небагатьох живих свідчень про це поселення.
Ервіндорф — це історія про працьовитість, віру та трагедію. Це пам’ять про німецьких колоністів, які зробили величезний внесок у розвиток Свалявщини: від кращих порід худоби до унікальних методів обробки лісу.
Сьогодні, проходячи через Нове Село, варто згадати про святого Венделіна та тих дванадцять родин, які колись прийшли сюди з надією на краще майбутнє, а залишили по собі лише фундаменти та сумні легенди.
Для тих, хто шукає коріння: прізвища загиблих мешканців Ервіндорфа та Драчина викарбувані на меморіальних стелах у Свалявському меморіальному парку.
Ігор Калашніков
Джерела: Müller Anton. Karpaten-Ruthenien; Архівні дані Свалявщини; Спогади Марії Венк.
Інші статті автора:
- Будинок влади у Сваляві: Як чехи будували якісно, а жандарми служили чесно;
- Різдво у Сасівці: Жива традиція 1978 року.
