За інформацією: Суспільне.
Військовослужбовець 128-ї бригади Роберт. 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада/Facebook
Роберт на позивний "Рубік" — родом із Закарпаття й має німецьке коріння. Понад десять років він пробув за кордоном і міг виїхати в Німеччину на постійне місце проживання як етнічний німець, однак не зробив цього. 26-річний закарпатець у 2023 році повернувся в Україну, щоб піти в ЗСУ.
Історію військового розповіли на Facebook-сторінці 128 окремої гірсько-штурмової бригади.
Батько Роберта на початку повномасштабного вторгнення добровільно долучився до ЗСУ та служить в одному з піхотних підрозділів 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Тому і "Рубік" планував служити в підрозділі батька, однак після співбесіди потрапив у підрозділ безпілотників 128 ОГШБр.
"Батько був проти того, щоб я йшов у ЗСУ, казав, що з нашої сім’ї вистачить його одного, — розповідає Роберт. — І я якийсь час слухався — поки був за кордоном, допомагав йому спорядженням, запчастинами для автомобілів, іншими потрібними речами. Але потім не витримав і теж вирішив служити".
У підрозділі безпілотників Роберт займається аеророзвідкою, його головне завдання – виявити ціль, дати її координати й коригувати вогонь.
"Буває, що я коригую вогонь не тільки своїх колег, одного разу, наприклад, це була авіація. Піхоті дуже дошкуляли російські FPV-дрони, пілоти яких зробили точкою вильоту одну з будівель на окупованій частині. Викурити їх звідти з допомогою артилерії не вдавалося, і тоді задіяли авіацію. Кілька ударів із повітря – і будівлі не стало", — додає військовий.
За словами Роберта, його підрозділ часто прикриває піхоту та намагається працювати так, щоб російські військові й голову не могли підняти з укриття. Військовий каже, що РЕБиРадіоелектронна боротьба у росіян працюють дуже добре.
"Звичайно, по нас теж працюють. Якось метрів за 150 упав КАБКерована авіаційна бомба. І танчик ворожий по нас працював, і FPV-шки прилітали. Від однієї в мене "на пам'ять" залишилася контузія. Якщо росіяни вирахують нашу точку вильоту, працювати звідти буде неможливо – все прилетить, що може. На одному з бойових виїздів я тільки спустився в підвал, як на те місце прилетів і вибухнув ворожий дрон. Якби залишався там секунд на 15 довше, як мінімум отримав би поранення", — згадує "Рубік".
Роберт чудово розуміє, де знаходиться та усвідомлює, що будь-якої миті можу загинути, але ставиться до цього спокійно.
"У мене немає страху, навіть коли танчик обстрілює. Обтрусив пилюку й працюєш далі. Мені некомфортно, коли довго немає бойових виїздів, набагато краще себе почуваю на позиціях, коли працюємо по 4-5 днів, ночуємо в підвалах чи бліндажах", — каже військовий.
Про своє майбутнє після перемоги Роберт каже так: "Можливо, я залишуся в ЗСУ й після війни. Правда, мені не подобаються наряди, шикування й таке інше, поширене в армії в мирний час. Тому, можливо, знову піду на цивілку, повернуся в спорт. Буду займатися пауерліфтингом і бодибілдингом, як до війни".
Читати ще
Читати ще
“Моє перше бойове хрещення відбулося в червні 2014 року”: історія головного сержанта 128-ї Закарпатської бригади Андрія
