За інформацією: Суспільне.
Волонтерки Юлія Дуб і Вікторія Жуйко-Сабо з доньками. Власні архіви Юлії Дуб і Вікторії Жуйко-Сабо
У другу неділю травня в Україні відзначають День матері. Цього року свято припало на 11 травня. З цього приводу Суспільне поспілкувалося з двома волонтерками з Ужгорода про те, як вони поєднують материнство і волонтерство, розмовляють з дітьми про складні теми, як їхні доньки долучаються до волонтерських ініціатив та які виклики постали перед мамами після повномасштабного вторгнення.
Співоорганізаторка ініціативи "Творчі волонтери Ужгорода", підприємиця Юлія Дуб — мама 8-річної Соломії, а волонтерка "Руху підтримки закарпатських військових" Вікторія Жуйко-Сабо — 9-річної Марії і 4-річної Оксани.
Війна змінила дуже багато, каже Юлія Дуб. "Соломія бачила з вікна, як горить нафтобаза у Василькові, чула вибухи і це, безумовно, вплинуло на її емоційний стан. Нам довелося поїхати з Києва, де для неї усе було звичне, — в Ужгород, у який раніше вона приїжджала тільки в гості. Соломія почала дуже гостро і агресивно реагувати навіть у незначних стресових ситуаціях, повністю втратила довіру майже до всіх, крім мене", — згадує волонтерка.
Вона пояснює, що теж не могла дуже багато часу присвячувати тільки доньці, бо почалося активне волонтерство, потім додалася ще й робота.
"Але це і допомогло стабілізуватися нам обом. Бо Соломія була весь час зі мною, тож коли ми працювали з дітьми, то Соломія теж була серед них. Ми навчилися методик роботи з дітьми, що пережили травматичний досвід, і я почала застосовувати це і у материнстві. З’явилися довгі розмови про різні ситуації та її реакції, пошук варіантів унормування поведінки", — розповіла жінка.
Волонтерка Юлія Дуб з донькою Соломією. Власний архів Юлії Дуб
Вікторія Жуйко-Сабо каже, що, звичайно, війна повністю змінила світ, але їй не дозволяє жалітися чи втомлюватися, а навпаки — робити максимум з можливого, одна думка.
"Дякувати Богові, ми чи не увесь час знаходимося у відносній безпеці, тоді як інші мами і діти щодня перебувають під обстрілами й у загрозі. Марію, яка навчається у 4 класі, я вчу тішитися тому, що зранку треба йти до школи, адже десятки тисяч дітей не мають такої можливості, бо їхні школи зруйновані. Оксану, якій вже скоро буде 5 років, я до садочка не віддала. Тут були дві причини: безпека і соціальна відповідальність. Мій особистий страх за малу дитину, яка у разі чого не зможе себе захистити, тривалі за часом тривоги, розуміння підступності ворога. І з іншого боку думка, що моя дитина може зайняти місце іншої, мамі якої це потрібно набагато більше. Тож фактично ми з дітьми влилися у волонтерський формат життя", — пояснила жінка.
Вікторія Жуйко-Сабо з доньками Марією та Оксаною на акції на підтримку полонених та зниклих безвісти військовослужбовців. Власний архів Вікторії Жуйко-Сабо
Розмови про складні речі
Юлія Дуб каже, що говорить про складні теми з донькою. "Стосовно розмов про війну, то тут я говорю з нею просто: у світі є поганці, вони роблять жахливі речі для задоволення своїх бажань. Таким людям треба давати відсіч, бо це зло у чистому вигляді. Тому ми змушені захищатися і робити це максимально сильно, бо від цього залежить наше виживання. Пояснюю, що навіть якщо ми не знаємо тих людей, що зараз воюють, ми зобов’язані їх підтримувати і виділяти час та гроші їм на допомогу. Це єдиний спосіб зберегти нашу землю, свободу, незалежність і гідність. Вона багато не розпитує, мабуть, і так розуміє. Росіяни для нас — ворожа нація, яка століттями знущається з українців та інших народів. Для мене важливо, щоб ця історична пам’ять передалася наступним поколінням і щоб не було більше самообману про братні народи", — пояснює волонтерка.
Волонтерка Юлія Дуб з донькою Соломією на акції “Фото патріота” в Ужгороді. Рух підтримки закарпатських військових
На думку Вікторії, з дітьми варто говорити чесно. "Складні речі я пояснюю їм ротом. Насправді діти усе чують, бачать і розуміють. І поговорити з ними, дати чесні відповіді на запитання — це у рази краще, ніж дозволити їхній багатій уяві дофантазувати. Зараз я багато часу приділяю питанням інформаційної гігієни і безпеки, як у соціальних мережах, так і на вулиці. Наприклад, у моєї доньки немає Telegram, але він є в однокласників, і я розповідаю, які саме речі її мають насторожити, як там вербують дітей. Також пояснюю про поведінку на вулиці, про небезпечні знахідки, про уникання спілкування з незнайомцями. У неї дуже багато запитань, у нас вдома часто ввімкнені новини, сподіваюся відповідати максимально доступно", — каже жінка.
Доньки волонтерки Вікторії Жуйко-Сабо Марія і Оксана. Власний архів Вікторії Жуйко-Сабо
Діти-волонтери
У волонтерстві, каже Юлія Дуб, Соломія допомагає зі скриньками, іноді продає свої іграшки і розділяє кошти: частину на ЗСУ, частину на свої потреби.
"Завжди донатить у благодійних лотереях чи інших активностях. Тобто здебільшого це все посильне для дитини. Нещодавно ми приїхали з Києва, і на вокзалі я побачила пару, де чоловік був на протезі. Почула, що вони не могли викликати таксі, запропонувала їх підвезти. Потім Соломія запитувала, навіщо я це зробила. Я пояснила, що відчуваю вдячність перед воїном і це найменше, що можна було зробити. Що людей з протезами скоро буде ставати все більше, і ми маємо бути чуйними та відкритими, бачити їх і памʼятати їхній подвиг", — згадує волонтерка.
Соломія. Власний архів Юлії Дуб
Волонтерять разом з мамою і доньки Вікторії Жуйко-Сабо. "Мої діти залучені до волонтерства, бо по факту у них вибору не було [сміється — ред.] Мені треба було йти збирати на комплектуючі для дронів, то вони пішли зі мною і все — відтоді ходять, як мають бажання. Ба більше, самі просяться, часто беруть друзів. Те саме, коли готували для поранених військових, вони активно долучалися. Звичайно, буває, що під час волонтерської тригодинної зміни починають нити. Але це діти, вони ниють періодично і усюди, особливо, якщо забрати смартфон. Зате вони знають що таке дрони, скільки треба на комплектуючі тощо", — каже жінка.
Дівчата беруть участь у зборі донатів на деталі для дронів, зборі продуктів у торговому центрі, різних продажах. "Ми самі робили тістечка, донатси і збирали донати, аби допомогти закрити збори. Самі вони свою роль не сприймають якось особливо, роблять, бо треба, адже інакше ніяк. У них поки немає розуміння того, що вони роблять щось таке, що відрізняє їх від інших, і я на цьому теж не акцентую. Але коли ми робимо якийсь розіграш у соцмережах, вони дуже люблять читати коментарі. Марія і Оксана — пластунки, і ми з їхніми ровесниками гуртом робили класні благодійні акції", — розповіла волонтерка.
Виклики під час війни
Найбільший виклик для неї зараз у материнстві, каже Вікторія, — це зросійщені соціальні мережі.
"Це причина більшості сварок і суворих розмов у нас вдома. Я не можу забрати повністю у дітей доступ до Інтернету, бо розумію, що це неправильно, але усі соціальні мережі просякнуті російським контентом. Ми боремося, говоримо, пояснюємо, але в мене планка падає, коли я бачу дітей, які на лавках дивляться російський ТікТок. Я дуже боюся, що у нас великі втрати будуть на полі інформаційної війни, де головні цілі — наші діти. Тому прошу усіх батьків, говоріть з дітьми про інформаційну гігієну і про те, що мова контенту має величезне значення", — пояснює жінка.
За словами Юлії Дуб, для неї є два найбільші виклики.
"Перше — повністю подолати наслідки травматичного досвіду — агресію, недовіру до світу, страх померти чи втратити рідних. Друге — дати правильне виховання. Давати відсіч нападнику, не вірити російській пропаганді (критично мислити). Поважати і любити свою ідентичність, мати коріння, памʼятати подвиг героїв і творити майбутнє України, опираючись на власну волю і свободу", — каже жінка.
