За інформацією: Суспільне.
Закарпатка Наталія Зотова про службу в ЗСУ. Наталія Зотова
Начальниця управління соцзахисту населення Мукачівської міськради Наталія Зотова проходить службу в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс", де стала найстаршою і єдиною жінкою на полігоні. Паралельно продовжує дистанційно координувати частину роботи свого управління.
Наталія Зотова пішла доброволицею у лютому 2024-го року. В інтерв’ю Суспільному вона розповіла про військову підготовку, службу на сході, громадські проєкти в тилу та мотивацію, яка їй допомагає.
— Розкажіть про адаптацію на новому місці.
— Я досить швидко адаптувалася. Мабуть, допомогла сильна мотивація. Ну, і навчання на полігоні загартувало як морально, так і фізично. Я була єдиною жінкою у своєму батальйоні й найстаршою за віком. Але успішно пройшла всі випробування й здобула базову військову підготовку. Без неї не відправляють у район виконання завдань, а я дуже хотіла потрапити на схід. Хотіла відчути цю війну, заглянути в очі своєму страху. Бути поруч із тими, хто не злякався, хто стоїть на захисті країни — і нас із вами. В оточенні цих героїв я й сама ставала сильнішою. "Едельвейси" — це титани. Недарма наша 10-та ОГШБр офіційно отримала цю назву. Адже її бійці, як і ці гірські квіти, — незламні та всепереможні. Вони виживають у неймовірно складних умовах і водночас нещадно б’ють ворога.
Закарпатка Наталія Зотова про службу в ЗСУ. Наталія Зотова
— Чому вирішили піти доброволицею у ЗСУ?
— Я хочу бути причетною до перемоги. Хочу після війни мати спільну тему для розмов із чоловіком, який із перших днів на фронті, з друзями, які взяли до рук зброю, із сестрою та племінницею, які також воюють. Хочу одного дня сказати своїм онукам, що зробила все, що було в моїх силах, аби залишити їм у спадок вільну й квітучу Україну. Зрештою, кожен із нас у житті робить вибір, який змінює все. Я зробила саме такий — і не шкодую.
— Як колеги реагували на ваше рішення піти на фронт?
— Для багатьох це був справжній шок. Спочатку я зізналася лише дуже близьким. Згодом переговорила з мером. Пригадую, він усміхнувся і сказав: "Василівна, я взагалі дивуюся, що ви так довго протрималися". Наразі я продовжую бути начальницею, просто увільнена від виконання обов’язків на час мобілізації. Тож і далі стежу за роботою управління: радимося, щось підказую. Але найбільше тішуся з того, що робота триває, що вона успішна, що досягаються певні позитивні результати, реалізовуються важливі для громади проєкти — простір для ветеранів, денний догляд для дітей з інвалідністю. Наразі на часі — реалізація на місці стоматологічної поліклініки грандіозного й життєво необхідного проєкту з підтриманого проживання для літніх людей і осіб з інвалідністю, для самотніх і немічних. Звісно, є люди, які не дуже це підтримують. Але я вітаю прозорість. Знаю, що відкрите голосування — і вже за результатами буде ухвалено рішення. Вірю, що здоровий глузд переможе. Адже суспільство повинне об’єднуватися й робити спільну справу для покращення життя в тилу. Чвари нікому не потрібні.
Закарпатка Наталія Зотова про службу в ЗСУ. Наталія Зотова
— Ви колись були журналісткою і блогеркою. Як цей досвід допомагає зараз?
— Коли я мобілізувалася, приховала цей етап свого життя, бо дуже не хотіла потрапити в пресслужбу. Боялася, що спрацює стереотип: була відомою журналісткою — отже, пиши й далі. А мене це не влаштовувало. Тим паче, журналістику я покинула давно. Хоча маю понад 20 років стажу в цій сфері. Переконана: дорогу слід давати молодим. А ще мені хотілося здобути новий досвід, пройти нові етапи в житті. І це мені вдалося. Особливо пишаюся роботою на стабілізаційному пункті. Саме там мене "прорвало" — і я почала писати. Писала багато, майже щодня. Так я психологічно рятувалася від болю, з яким доводилося стикатися. Перше оповідання написала зопалу просто на сторінці у Facebook. А зранку здивувалася кількості відгуків. Зрозуміла, що треба фіксувати цю війну з перших вуст. Думаю, мені вдалося передати атмосферу війни в тих оповіданнях. А це дуже важливо — і для тих, хто тримає тил, і для наступних поколінь.
Закарпатка Наталія Зотова про службу в ЗСУ. Наталія Зотова
— Що додає сил триматися вам зараз на фронті?
— Віра в перемогу. Тут, у зоні виконання завдань, ця віра дуже сильна. Діти, онуки, мама… Я хочу повернутися до них із Перемогою і надолужити все те, чого нас позбавили агресори, розв’язавши цю війну. Саме це мене тримає і робить сильною.
