За інформацією: Суспільне.
Історія військового Юрія, який служить у 128 Закарпатській бригаді. 128 бригада / Facebook
Юрію 38 років, він солдат гірсько-штурмового підрозділу. До війни чоловік працював на "Укрзалізниці" в себе вдома в місті Сколе на Стрийщині. На весні 2023 року відмовився від броні й пішов у військкомат. Через місяць навчання на полігоні потрапив у 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду на посаду помічника гранатометника.
Його історію розповіли на Facebook-сторінці бригади.
"Заради дітей відмовився від броні. У мене син і донька. Чи не пожалів, що пішов на війну? Жалію хіба, коли йду з боєкомплектом і провізією на позицію. Броня, зброя, боєприпаси, продукти, бензин для генератора, вода, антидронова рушниця. Разом десь 30 кілограмів на плечах. Крайній раз ми йшли на позицію 4,5 кілометри вночі і нам ще пощастило, бо більша частина маршруту — по дорозі. А перед тим добиралися 6,5 кілометрів і брали ще більший вантаж — десь 40 кілограмів — по максимуму, бо не знали, що там є, це були нові позиції. Йдеш у плащі від тепловізора, нічого не видно, вантаж давить на плечі. Це дуже важко і тоді іноді згадую, що міг сидіти вдома, снідати в хаті, бути разом із дітьми. Але я не жалію, що пішов, це заради них", — розповіда Юрій.
Коли військовий потрапив у бригаду влітку минулого року, його підрозділ брав участь у штурмах на Запорізькому напрямку. Однак новобранців не взяли одразу на бойові позиції, спочатку вони пройшли тренування у своїй роті.
"Доводилося працювати по ворожій піхоті з автомата, пережити мінометні обстріли, ховатися від дронів. За цей час у нашому відділенні, слава Богу, ніхто не загинув, а от у сусідніх були втрати. Мій земляк зі Стрийщини підірвався на міні й загинув. Старший чоловік, товариші звали його дядя Ваня, він і в АТО воював. Всі його добре знали й дуже поважали, це велика втрата. Так, тут буває дуже важко, найбільше хочеться хоч час від часу змінити обстановку, перемкнутися. Що допомагає триматися? Товариші — у нас чудовий колектив. І підтримка рідних", — додав Юрій.
