Оперний співак Іван Ливч
Незважаючи на свій молодий вік, співак уже встиг завоювати серця прихильників оперного співу у Європі завдяки своєму унікальному голосу.
У 2025 році він став фіналістом престижного міжнародного співочого конкурсу “Бельведер” та отримав чотири спеціальні нагороди від відомих оперних театрів: Німецької опери Берліна, Німецької опери на Рейні, Вексфордської фестивальної опери та Гессенського державного театру Вісбадена.
Зараз Івану 23, з рідного села Тибава, що у Свалявській громаді, він виїхав одразу після закінчення школи, але з любов’ю згадує рідну домівку.
— Які моменти з дитинства Вам найчастіше пригадуються?
— Звичайно, спогади про рідну Тибаву. Для мене ці спогади дитинства наповнені теплом і ностальгією. Ми часто ходили в гори, вдома мали господарство, тому приємних моментів було дуже багато. Водночас, ще з малечку відвідував додаткові заняття зі співу, гітари та брав участь у різних конкурсах. Час був доволі розпланований, але саме це допомогло мені дисциплінувати себе.
— У якому віці Ви вирішили стати співаком?
— Точно сказати не можу. Навіть не знаю, чи від самого початку хотів стати співаком. Я точно знав лише одне — що хочу співати. Мені подобався сам процес, подобалася сцена, я любив боротися зі стресом перед виступами й добре почувався перед публікою. Саме це мене мотивувало працювати над собою.
— Від винороба, фах якого здобули у Сваляві, до співака. Розкажіть, як так склалося?
— Мабуть, покликання знайшло мене саме. З часом все більше відчував, що хочу бути на сцені. Але в популярній музиці, особливо сучасній, я ніби не міг повністю себе розкрити. Мені завжди більше подобалися старіші стилі співу, глибші тексти та виконання.
Так сталося, що я навчався на винороба, але під час навчання багато співав і займався додатково. Наприкінці навчання ми з родиною вирішили, що варто спробувати вступити навчатися за кордон. Так і сталося.
— У скільки років Ви виїхали до Словаччини і як складався Ваш подальший шлях?
— Після переїзду одразу вступив до Католицького університету в Ружомберку у Словаччині. Спершу думав, що буду розвиватися в популярному жанрі, але згодом зрозумів, що маю нахил до академічного співу. Навчання там було радше педагогічним – окрім співу та музичної теорії, ми мали багато педагогічних предметів.
Коли вступав, дізнався, що треба співати арію. Чесно кажучи, тоді навіть не розумів, що саме потрібно. Але з мамою ми знайшли арію в Інтернеті, я її вивчив — і несподівано мій голос почав звучати краще, впевненіше.
Згодом, під час навчання на бакалавраті, відчув, що хочу більшого, і вирішив вступити до Академії мистецтв у Братиславі, де спеціалізуються саме на оперному співі. Це було дуже важко, але з Божою допомогою я вступив і успішно закінчив навчання. Звідти потрапив до Молодіжної оперної студії Словацького національного театру, де ми працювали з провідними оперними співаками світу. Саме там ближче познайомився з оперою та дивовижним світом театру.
— Хто першим розпізнав у Вас талант?
— Ще у школі, під час одного концерту, хтось із Свалявської районної адміністрації почув мій спів і сказав моїй тітці, яка була директоркою школи, що у мене інший голос, ніж у решти дітей, і що варто відвести мене на прослуховування до педагога зі співу. Так і сталося: батьки відвели мене до вчителів. Ми змінили чимало викладачів, їздили на конкурси по області. Кожен учитель дав мені щось своє. А потім почалася вже інша сторінка — театральна і оперна.
— Яким тембром Ви співаєте?
— Я співаю басом — найнижчим чоловічим голосом. У театрах ми здебільшого виконуємо ролі царів, батьків чи мудреців. Тема закоханості більше належить тенорам, а для басів — це глибокі мелодії життя.
—У яких операх Ви виступаєте зараз?
— Я дебютував у Словацькому національному театрі в Братиславі в ролі Зуніґи з опери “Кармен”. Потім прийшли інші ролі у “Травіаті”, “Набукко”, Ріголеттоя”, “Марії Стюарті” та інших.
Згодом мене прийняли до трупи театру в Банській Бистриці у Словаччині, де я і зараз працюю на постійній основі.
Наприклад, у жовтні на мене чекає головна партія Фігаро у “Весіллі Фігаро” Моцарта. Також виконую ролі в операх “Чарівна флейта”, “Аїда” та інших.
У Братиславі я вже третій рік є постійним гостем на контрактній основі, а в Банській Бистриці, як уже згадував, входжу до складу трупи.
— Розкажіть про конкурс, у якому нещодавно брали участь.
— Це був міжнародний конкурс “Hans Gabor Belvedere” — один із найбільших оперних конкурсів світу. Я дійшов до фіналу та здобув чотири спеціальні призи.
Відбіркові тури проходили у 54 театрах світу, серед них — у Братиславі. У фіналі, що відбувався в Берні у Швейцарії, з 800 учасників залишилося лише 13 — і я був серед них, до того ж наймолодший.
Я отримав чотири спеціальні відзнаки: Deutsche Oper Berlin, Deutsche Oper am Rhein, Wexford Festival Opera та Hessisches Staatstheater Wiesbaden.
До того ж, Deutsche Oper Berlin запросила мене до участі в одній зі своїх постановок. Deutsche Oper am Rhein запропонувала місце в оперному студіо. А Wexford Festival Opera запросила мене виступити на ювілейному 75-му фестивалі 2026 року, де готують оперу “Гравець Прокоф’єва”. Wiesbaden Staatstheater також запропонувала участь у своїй постановці.
— З ким із світових оперних співаків Ви би себе порівняли? Хто є для Вас прикладом?
— Порівнювати себе з іншими не хотілося б, бо кожен голос і тембр є унікальними. Але, звісно, я захоплююся співом таких тенорів опери, як Лучано Паваротті, Джузеппе Джакоміні. А з басів це насамперед американець українського походження Пол Плішка, а також видатний українець Анатолій Кочерга. Серед інших — Чезаре Сьєпі та Бональдо Джайотті.
— Про що Ви мрієте?
— Мрію виступати на світових сценах із чудовими колегами, диригентами та оркестрами. Дуже хотілося б заспівати й у Львівській, Київській та Одеській операх — це прекрасні театри, відомі в усьому світі.
Усі фото надав Іван Ливч.
