Помилки, які допущені в процесі зберігання зерна, можуть призвести до часткової або повної втрати його якості. Одними із найнебезпечніших проблем, які виникають при неправильному зберіганні, є самозігрівання та злежування зерна.
Самозігрівання – це процес, який відбувається в зерновій масі та супроводжується швидким спонтанним наростанням температури до +45-50°С і вище. При цьому зерно може повністю втратити свої споживчі властивості. Окрім високої температури зернової маси, ознаками самозігрівання зерна є поява стороннього, невластивого зерну запаху, його зволоження, зміна кольору, блиску, хімічного складу. Досвід зберігання зерна свідчить, що самозігріванню краще запобігати, аніж боротися з ним.
Причини самозігрівання зерна різні.
Вологість зерна є головним фактором, який впливає на процес самозігрівання. Зерно з підвищеною вологістю має більшу схильність до самозігрівання, оскільки у вологому середовищі активно розвиваються мікроорганізми, що спричинюють підвищення температури. Оптимальна вологість для зберігання більшості зернових культур коливається від 12% до 14%. Надмірна вологість зерна при зберіганні може мати й інші серйозні наслідки, серед яких:
-
проростання зерна. Якщо вологість зерна перевищує норму, це може спричинити його проростання навіть під час зберігання. Це призводить до втрати якості та зниження цінності зерна.
-
розвиток цвілі та грибків. Вологі умови створюють ідеальне середовище для розвитку цвілі та грибків, які можуть зіпсувати зерно, зробити його непридатним для використання, а також можуть виділяти токсини (наприклад, мікотоксини), небезпечні для здоров’я людини та тварин.
-
збільшення ризику появи шкідників. Висока вологість сприяє появі й розмноженню комах та інших шкідників, які можуть пошкодити зерно.
-
втрати в масі та якості. Надмірна вологість сприяє втратам маси зерна через випаровування, а також знижує його харчову цінність та якість.
Належна вентиляція теж відіграє важливу роль у запобіганні самозігрівання зерна. Повітряні потоки сприяють рівномірному розподілу температури в зерновій масі, а також видаленню надлишкової вологи. Відсутність або недостатня вентиляція може призвести до утворення гарячих зон усередині маси зерна, що є передумовою для самозігрівання.
Наявність у зерні органічних залишків, таких як бур’яни, пил та інші домішки, створює сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів. Мікроорганізми у свою чергу виділяють тепло під час своєї життєдіяльності, що може призвести до підвищення температури зернової маси і, як наслідок, до її самозігрівання. Вони переміщуються із холодних шарів, що лежать нижче до верхніх, і створюють умови для збільшення вологи в зерні, що у свою чергу сприяє його злежуванню й самозігріванню. Крім цього, шкідники руйнують покривні тканини зерна й цим сприяють розвитку пліснявих грибів та інших мікроорганізмів.
Злежування – це повна або часткова втрата сипучості зерна. Злежування відбувається здебільшого за тривалого зберігання зерна без його переміщення. Існують різні причини злежування зерна як фізичного так і фізіологічного характеру. Найперша з фізичних – це тиск, який чинить маса зерна, особливо при зберіганні у силосах елеватора. Унаслідок стискання втрачається сипучість і злежуються нижні шари зерна, а також ті, що знаходяться у кутках силосу. Злежуванню сприяє підвищена вологість зерна, яка виникає внаслідок самозігрівання. Також причиною злежування зернових мас є коливання температури в різні пори року. Періодичне нагрівання та охолодження зерна призводить до його стискання та самоущільнення по всій висоті насипу. Особливо ущільнюється зерно внаслідок надлишкового охолодження, коли перебуває у стані підвищеної вологості.
Основні й ефективні заходи щодо запобігання розвитку самозігрівання та злежування:
-
належний технічний і санітарний стан зерносховищ (попередня підготовка й знезараження сховищ, механізмів, обладнання; гідроізоляція даху, стін, підлоги сховищ);
-
дотримання правил розміщення зерна;
-
використання всіх технічних можливостей підприємства для здійснення своєчасного очищення зерна від домішок, сушіння вологого та сирого зерна до критичної вологості, негайне охолодження зернових мас у разі неможливості негайного сушіння, а також охолодження після сушіння, переміщення з метою запобігання злежуванню й самозігріванню та використання активного вентилювання для охолодження зерна;
-
систематичне спостереження за станом зернових мас під час зберігання, особливо – за температурою й вологістю. Системою термометрії повинні бути оснащені всі силоси елеваторів.
У зв’язку з поганою теплопровідністю зерна досягти швидкого зниження температури в партіях зерна, що гріється, можливо лише завдяки активному вентилюванню та переміщенню його через зерноочисні машини або ланцюг транспортерів. Варто зауважити, що охолодження зерна шляхом переміщення через зерноочисні машини є більш ефективним і швидким порівняно з вентилюванням насипу без переміщення.
Для охолодження застосовують різні засоби активного вентилювання залежно від виду зерносховища. У зерносховищах наземного типу зберігання зерно вентилюють за допомогою стаціонарних або переносних установок. У сховищах силосного типу – за допомогою вмонтованих систем. Зерно, яке зазнало самозігрівання, необхідно вентилювати за будь-якої погоди, незалежно від вологості повітря, доти, доки різниця температур повітря, що подається в зерносховище (силос), і зерна не становитиме 3-5 °С.
Пасивне охолодження зерна, що гріється, не дає належних результатів. Навіть сильні морози не зупиняють процесів самозігрівання. Перелопачування зерна також є малоефективним і не бажаним.
Тож самозігрівання та злежування зернових мас виникає за умови порушення правил зберігання та контролю за зерновими масами, а відтак контроль за його станом має здійснюватися постійно.
