За інформацією: Суспільне.
Місце поховання греко-католицького священника Даниїла Бачинського на цвинтарі на Капушанській. Цвинтар на Капушанській/Cemetery on Kapushanska/Facebook
Останні поховання на цвинтарі на Капушанській були у 60-х роках минулого століття, каже Ліна Дегтярьова.
"Ми знаємо, що тут чимало поховань людей, які померли в 60-х роках. І ми бачимо, що досі дуже багато могил тут доглянутих, тобто це не є цвинтар привид, це не є вже закинутий цвинтар, тому що досі багато нащадків опікуються", — розповіла історикиня.
Ініціатива має свою сторінку у Facebook, яка називається "Цвинтар на Капушанській". Там не тільки оголошують час наступної толоки, а і хочуть, аби люди писали історії про родичів, які поховані на кладовищі. Таку ж сторінку планують створити в Інстаграмі.
"Ми плануємо далі його збирати уже усвідомлено і формувати якісь матеріали на основі цього. Спогади людей, які пам'ятають з дитинства, які приходили сюди, які знають, хто тут похований. Тому, що нам дійсно пишуть на сторінку і в коментарях, і в приватні повідомлення, дякують за те, що ми робимо, що ми повертаємо пам'ять цьому історичному місцю, і так само розповідають, як і хто тут був похований, в які часи і хто були ці люди. Це для нас безцінно", — пояснила Ліна Дегтярьова.
Повалений надгробок на цвинтарі на Капушанській. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Водночас історикиня каже, що є могильні пам’ятники, які є витворами скульптурного та ковальського мистецтва.
"Тобто це витвори скульптури, як виду мистецтва. Це витвори ковальського мистецтва. Тут надзвичайно багато було, але небагато залишилося старовинних огорож приблизно початку XX століття і до кінця 30-х років XX століття, які були виготовлені в першу чергу на заводі Людвіга КозараЛайош (Людвіг) Козар — власник заводу металевих виробів в Ужгороді початку минулого століття. Там виробляли цвяхи, сітки-огорожі, декоративні паркани, англійські печі. , який відомий ужгородцям. І ми бачимо це по типу роботи. Ми бачимо залишки клейм, але, на жаль, вандали дуже багато розікрали саме металу", — каже дослідниця.
Скульптор Василь Роман також долучається до прибирання цвинтаря.
"Якщо пройтися по кладовищу, то це просто скансен. Це може бути чудовий музей, бо такої колекції творів того періоду в нас просто вже не залишилось. Кальварія стільки немає пам'ятників в тому часі, такої гарної ручної роботи. А далі й нема куди шукати. Так що це єдине місце, де можна про це говорити і над цим працювати, і зберігати", — пояснив Василь Роман.
Скульптор Василь Козар. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Скульптор каже, що вік пам’ятників сягає до 100 років: "У середньому, якщо брати, вони всі доходять до сторічної давнини. Багато чи мало, я не знаю, як тепер міряти. Але вважаємо, що старіших просто вже не знайдемо, не купимо. І це наше багатство. Мені воно страшенно дороге, як скульптору. Я відчуваю стільки роботи, стільки вміння, з яким смаком це робилося. Індивідуальні замовлення. Сьогодні це серія — конвеєр".
Реставратор Ян-Павло Роман і скульптор Василь Роман повертають на місце повалений надгробок на цвинтарі на Капушанській. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Реставратор в Ужгородському замку Ян-Павло Роман розповів, що спочатку вони з батьком, Василем Романом допомагали прибирати кладовище. А потім Ян-Павло почав повертати повалені пам’ятники на їхні місця. Для того, аби встановити назад деякі надгробки, використали спеціальну конструкцію.
"Ми вміємо працювати з каменем, з реставрацією, з реконструкцією. І от ми починаємо ставити на місця все, що треба", — каже він.
Скульптор пояснив, що пам'ятників, які треба повернути на місце багато.
"Дуже багато, більше 20, думаю, таких, що вартує встановити. Ну, і в подальшому просто всі, що є можливість, встановити, бо багато просто максимально простих, але вони заслуговують на те, щоб їх поклали. А такі як цей — це в першу чергу, бо це унікально.
Повернутий на місце надгробний пам’ятник на цвинтарі на вулиці Капушанській. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Ян-Павло Роман каже, що надгробок, який вони встановили на місце, найімовірніше, мармуровий і був виготовлений на індивідуальне замовлення.
"От я цілий день пробував і зверху, і знизу, і зліва, і справа дивитись. Камінь це чи не камінь? Бо дуже унікально виглядає і так і зрозумів я, що це дійсно мармур, дуже красивий мармур і хороша робота. Тобто це клопітка, довга, акуратна робота. І зараз таких майже не роблять або взагалі не роблять. — Для того періоду це був типовий пам'ятник? — Ні. Тобто в нашому регіоні з мармуру в той час, в 30-ті роки, я не зустрічав. Взагалі у нас з 30-х років не так багато, а з мармуру — це взагалі унікально", — пояснив реставратор.
Волонтери прибирають цвинтар на Капушанській. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Прибирати цвинтар приходить історикиня Христина. Жінка каже, дізналася про щотижневу толоку від подруги.
"Одного прекрасного дня вона мене запросила, я прийшла і залишилися тут. Намагаюся не пропускати, бо це дуже круто бути суспільно корисною. У першу чергу, аби тут не побудували багатоповерхівку, бо це дуже страшно, коли будують щось на кістках. По-друге, в ідеальному світі я взагалі вболіваю, аби все це стало Личаківським кладовищем. Але це якась паралельна реальність, тому треба бути реалістами і хоча б зберегти те, що є. Відновити те, що є, і зробити парком, напевно. Зберегти для майбутнього покоління — це мультикультурне кладовище", — пояснила Христина.
Залишене сміття на цвинтарі на Капушанській в Ужгороді. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Співорганізаторка ініціативи, ужгородка Євгенія Мучичка розповіла, що живе неподалік, часто проходить біля цвинтаря і стала помічати, що воно захаращене.
"Особливо там при вході воно в принципі перетворилося на смітник тому, що ці, напевно, приватні бізнеси, я не знаю, можливо, люди приносять сюди своє, викидають свої відходи. От і виникла така ідея", — каже ужгородка.
Спочатку, пояснила Євгенія Мучичка, планували звернутися до греко-католицької єпархії, оскільки думали, що кладовище знаходиться під їхньою опікою. Хотіли написати листа єпископу і запропонувати разом прибрати цвинтар.
"Але потім виявилося, що в 2019 році це кладовище за клопотанням покійного Мілана Шашика було знову передано на баланс комунального підприємства, яке опікувалося цією територією до 2012 року, здається. І тоді, звісно, я вже почала писати звернення на Open CityПроект "Відкрите місто" є краудсорсинговою інтернет-платформою для взаємодії мешканців з місцевою владою та комунальними підприємствами, а також для самоорганізації громадян.. Тому я це все описала, питання на Open City було взяти в роботу. Тоді обмежилися просто прибиранням того сміття, яке було на вході, і, можливо, щось там трохи прокосили доріжки. Це комплекс робіт, які роблять в принципі зазвичай. Тобто ситуація кардинально не змінилася", — розповіла Євгенія Мучичка.
Доріжки, цвинтар на Капушанській, Ужгород. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Жінка пояснює, чому була впевнена, що цвинтар може мати гарний вигляд. Каже, що побачила в Інтернеті, як виглядає подібне старе кладовище у польському місті Познань.
"Старе кладовище, там багато військових поховань, воно вже теж не діюче. Але воно знаходиться в гарному стані. Там проводять екскурсії, гуляють люди. Теж центр міста. Якщо подивитися фото цього кладовища, то там немає дуже багато якихось бетонних доріжок, як нам пропонують от тою схемою чи планом реконструкції цього кладовища в меморіальний парк. Тобто там така природня територія, де є просто доріжки, доглянуто. Звісно, там немає таких зарослів — там травичка, дерева і могили. Напевно, от так ми перейнялися цією ідеєю, що це кладовище теж може виглядати саме так", — каже ужгородка.
Євгенія Мучичка, Василь Роман, цвинтар на Капушанській. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Далі через дописи на сторінці у Facebook почали анонсувати толоки і пропонувати долучитися охочим.
"Ці дописи у Фейсбуці дали свій результат. Ідея була підтримана невеликою кількістю людей, але принаймні достатньою кількістю однодумців. І я дуже тішуся, що це не обмежилося якимось одним чи двома прибираннями, ми маємо мету і ми до неї рухаємося", — розповіла Євгенія Мучичка.
Ужгородка каже, що насамперед у такий спосіб хочуть привернути увагу громади до цього місця.
"Ми тут чистимо для того, щоб було безпечно, щоб це місце мало гарний вигляд, і було схоже на щось подібне до того, як ставляться до старих кладовищ в Європі. Тому, що Україна — це Європа. Прибирати тут можна до безкінечності, але своїми толоками ми хочемо просто привернути увагу громади до того, що це місце важливо зберегти", — пояснила співорганізаторка ініціативи.
Цвинтар на Капушанській. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Євгенія Мучичка каже, що комунальне підприємство "Ужгородський комбінат комунальних підприємств" яке опікується цією територією, раз на місяць вивозить сміття.
"Вони працюють не разом з нами у вихідні, тому що в них є певні труднощі організувати таке чином роботу, плюс у них там нестача персоналу і таке інше. Тому вони працюють один раз на місяць. Ми домовляємося, яку територію вони будуть чистити, які роботи вони виконають. Тому, що ми, наприклад, не можемо зробити там весь комплекс робіт. Порізати дерево, приміром, нам не по силах. Тому просимо робити це їх. У них є потрібний інструмент для того, щоб доглядати за цією територією. Один раз на місяць вони це роблять за погодженням з нами. І так само я інформую, що ми будемо на толоці, де ми залишили сміття, щоб вони його прибрали", — пояснила ужгородка.
Цвинтар на Капушанській в Ужгороді. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
"Кладовище перебуває в не дуже хорошому санітарному стані, оскільки його обжили безхатченки, асоціальні представники нашої територіальної громади. Ми бачимо, що активісти нашої громади щотижня проводяться там міські толоки. Вивезення зібраного сміття здійснюється працівниками комунального підприємства "Ужгородський комбінат комунальних підприємств". Інколи залучається товариство "АВЕ Ужгород", — розповіла начальниця відділу благоустрою департаменту міської інфраструктури Ужгородської міськради Олександра Турянчик.
За її словами, Ужгородський комбінат комунальних підприємств має доглядати за загальною територією цвинтаря, а не могилами, бо це завдання родичів.
"Утримання кладовищ у нас на даний момент здійснюється з існуючих бюджетних асигнувань. Що покривають існуючі бюджетні асигнування. Це тільки вивезення зібраного сміття, то, що мешканці громади, а відвідувачі надгробних пам'ятників зносять в якісь кучі організовані і тоді воно вивозиться. Також здійснюється інколи покос кладовищ, але наразі переважно здійснюється покос кладовищ тільки на Пагорбі Слави, Кальварії, Барвінку, вхідній групі кладовищ по вулицях Доманинській, Горянській та Дравецькій", — каже очільниця відділу.
Цвинтар на Капушанській в Ужгороді. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Як розповів реставратор в Ужгородському замку Ян-Павло Роман, реставрація пам’ятників — це наступний крок, але щоб її починати, потрібно переконатися, що вони будуть зберігатися у належному стані.
"Для цього треба ну не закрити територію, а захистити її від вандалів, бо всі пам'ятники, що тут є, вони не від погоди упали, не від вітру, не від ще чогось — торнадо, землетрусу — від людей. Саме страшне, що на цьому кладовищі є — це люди. І як тільки ми переконаємося, що тут збережена територія, що вона захищена від вандалів, от тоді вже дійсно можна говорити про реставрацію", — пояснив Ян-Павло Роман.
Надгробний пам’ятник на цвинтарі на Капушанській. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Як розповіла історикиня архітектури Ліна Дегтярьова, наразі цвинтар не має охоронного статусу.
"Це місце, жодного статусу немає, тому що місцева влада не уявляє, що в цього місця може бути якесь культурно-історичне значення. Це треба пояснювати і пояснювати, і це поки що биття об стіну головою. Але я вважаю, що тут якраз через історію мав би бути шанс достукатись до здорового глузду через те, що тут історичні постаті поховані", — каже Ліна Дегтярьова.
Проєкт благоустрою меморіального парку по вулиці Капушанській в Ужгороді. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
У листопаді 2022 року в Ужгороді відбулися громадські слухання щодо подальшої долі цвинтаря, тодішній директор департаменту міської інфраструктури Ужгородської міськради Віталій Гільтайчук повідомив, що міська влада оголошує про намір перетворити цвинтар на меморіальний парк. Після цього мали відбутися наступні етапи: підготовчі роботи, розробка проєкту, проєктно-кошторисної документації, пошук фінансування. Тоді ж представили концепт або ескізний намір того, як потенційно може виглядати цвинтар у результаті. Ліна Дегтярова каже, що зокрема і цей проєкт спричинив їхню активність.
"Тому що, коли ми побачили, наскільки жахливий цей проект, наскільки він нечуттєвий, наскільки він передбачає знищення цього місця, буквальне знищення. Хоч я розумію, що це концептуальне рішення, воно може змінюватися. Але очевидно, що тут просто бралася ділянка, гектари, не брались до уваги стан дерев, їх якість. Тому що деякі з них в прекрасному стані, деякі аварійні. І на це треба зважати. Тут є доріжки, які впорядковані. В першу чергу, потребами людей, як це з античних часів робилося, тому що люди протоптували доріжки, щоб найбільш зручно дістатися з пункту А в пункт Б. По-друге, ці доріжки, ці стежки, вони враховують наявність цих могил, цих старовинних поховань, а проєкт їх заперечує", — каже історикиня архітектури.
Цвинтар на Капушанській в Ужгороді. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
"Про розвиток даної концепції наразі не говориться, оскільки бюджетні асигнування не виділяються на такого роду об'єкти. За підсумками громадських слухань, було розміщено оголошення для того, щоб ми провели повністю моніторинг, оскільки на існуючих надмогильних спорудах або їхніх залишках не дуже можливо ідентифікувати похованих на даному кладовищі. Тому за інформацією самого комунального підприємства звернулася тільки кілька десятків мешканців, які надали відомості про можливе поховання на даному кладовищі когось із представників родини. Точних даних і вони самі не мали, на жаль", — каже начальниця відділу благоустрою департаменту міської інфраструктури Ужгородської міськради Олександра Турянчик.
Вона каже, понад тисячу надмогильних споруд виявили та ідентифікували.
"Те, що ми переписали, там більше тисячі надмогильних споруд, які ми по амбарній книзі якби виявили і більш-менш ідентифікували. Всі інші відомості наразі невідомі. Глибока така робота не проводилася із розробки концепції та створення меморіального парку, оскільки, ще раз повторюся, в період воєнного стану на такі об'єкти не виділяються бюджетні асигнування", — повідомила Олександра Турянчик.
Цвинтар на Капушанській в Ужгороді. Лариса Романюк/Суспільне Ужгород
Історикиня архітектури Ліна Дегтярьова розповіла, що в подальшому вони бачать два сценарії розвитку подій.
"Є ідеальний сценарій, а є реалістичний. Ідеальний сценарій — це був би сценарій здорової людини європейського міста. Це коли би все ж таки зреагувала міська влада в позитивний спосіб, дослухалася до важливості поховань певних персоналій, які тут є, і певних скульптурних, і мистецьких пам'яток. Співпрацювала з нами, пішла на контакт. План "Б" — реалістичний. Я дуже вірю в те, що нас і в цьому проєкті можуть підтримати багато ужгородців. Тому, що багато хто нам пише, що це дійсно, якщо ми ще й це втратимо, то Ужгорода вже такого не буде. Тому що це дійсно пласт історичний і цих персоналій, які тут поховані. Тому я впевнена, що колись рано чи пізно з'являться і урядовці, які розуміють значення цих речей для цієї місцевості, для міста. Поки що ми хочемо прочистити, щоби принаймні ми, ужгородці, знали, що тут є. Тому що наразі це ще невідомо. Це віднайдення цих могил заново, розпаковування, тому що вони під шести-семи шарами плюща лежать зараз і не всі їх видно. Нам важливо їх оприлюднити, оприявнити для того, щоб розуміти, які з них треба зберігати", — пояснила Ліна Дєгтярова.
