Фото: Facebook Михайла Марковича
Ця легенда, про дерев’яну паску та віру у дива, як стверджують місцеві жителі Свалявщини, колись сталася насправді.
За переказами старожилів та відомостями із Свалявського історичного музею, колись давно перед Великоднем сталася історія, яку ще довго переказуватимуть від діда до онука.
Родина, зігріта молитвою
Жив колись на Свалявщині чоловік. Був він бідним, мав восьмеро дітей і ледве зводив кінці з кінцями. Але в його хатині, де стіл почорнів від часу, панувало те, чого не купиш за гроші — глибока віра.
Щовечора вся родина ставала на коліна навколо того старого столу. Від малого до великого, вони читали “Отче наш” та “Вірую”. Навіть у люті морози вони не хворіли. Їх зігрівала не піч, а гаряча молитва.
Виклик перед Великоднем
Але одного вечора, напередодні Страсного тижня, на обличчі господаря з’явилася туга. Уявіть собі: наближається Світле Воскресіння, а в засіках — ані жмені борошна. Навіть кури, як на гріх, не неслися.
“Яке ж то свято без паски та писанок”, — бідкалася дружина.
Та чоловік не зронив і слова нарікання. Він помолився ще палкіше, а вранці впевнено сказав: “У нас буде Паска! Мої дітки почують радісне “Христос Воскрес!” біля храму”.
Він узяв пилу, сокиру і пішов до лісу.
Фото: Історичне Закарпаття
Диво, створене руками майстра
Чоловік був майстром на весь край, але цього разу працював так, ніби його руками водили ангели. Кілька днів і ночей він тесав, різав і шліфував звичайне дерево. Коли у суботу він заніс свій витвір до хати, родина заніміла. На столі “світилася” паска. Вона не просто була схожа на справжню — вона сяяла, наче сонце.
Поряд лежали писанки, що іскрилися перламутром, прикрашені квітами люцерни та ромашки. Навіть “баранці з масла” мали очі з тернини, що блищали, як живі. Ніхто б і не здогадався, що це дерево!
Зустріч біля храму
На Великдень родина йшла до церкви найщасливішою у світі. Вони несли свій дерев’яний скарб у кошику, накритому білосніжним рушником. Поряд із бідняком примостився місцевий багатій. І коли прийшов час освячення і люди відкрили кошики, багатій мало не впав від подиву. Його власна розкішна паска здалася йому підгорілою і глевкою поряд із тією, що виблискувала у бідняка. Писанки здалися перевареними, а шовдарь — несмачним.
Багатій так загорівся, що почав благати про обмін. Він силоміць дав бідняку гроші, переконував і наполягав. Бідняк чесно попереджав: “Та вона ж не з борошна!”, але той і слухати не хотів. Так вони дійшли згоди.
Уроки долі
Священник щедро окропив обидва кошики святою водою. Бідняк пішов додому з повним кошиком справжньої їжі для своїх голодних дітей, а багатій поніс до своєї палати дерев’яний витвір мистецтва.
Чи був тут обман? Аж ніяк. Бог бачив щире серце бідняка, який хотів прославити свято, і гординю багатія, що робив усе для показу.
Кажуть, що та дерев’яна паска зберігалася в родині багатія поколіннями як найбільша реліквія, нагадуючи про те, що справжнє диво народжується з віри та праці, а не із золота.
Раніше видання Svaliava.net писало про те, як святкували Великдень на Свалявщині минулого століття.
