Фото: Свалявський історичний музей Історія старовинного обряду “Наміру” з Березників Лілія Антонюк в 26.04.2024 | 10:52
Або як вівчарі прибуток ділили та своїх овець за очима впізнавали.
Колись велике значення для самосвідомості закарпатців мали народні звичаї, обряди, традиції святкування, які були невід’ємною частиною повсякденного життя і стали засобом збереження ідентичності краю. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність та історію.
Обряд “Наміру”, який проводили у селі Березники Керецьківської громади щовесни, пов’язаний із виробництвом овечого сиру. За допомогою цієї традиції ґазди дізнавалися, скільки сиру та молока дістанеться кожному, коли сільська отара повернеться з полонини.
Його відтворила на папері жителька Березників М. В. Проць, документ зберігся у Свалявському історичному музеї.
Обряд “Наміру”, або мішання, як його ще називали, був важливим та необхідним ритуалом для кожного селянина, який мав худобу. Збиралося усе село: ґазди, ґаздині, молодь та діти, яким особливо цікаво було подивитися на дійство.
Фото: Свалявський історичний музей
Село шуміло, вирувало, починалися весняні роботи. Рипіли вози, ричали бики, які ніяк не могли звикнути до ярма, мекали ягнята, яких відлучили від матері-вівці, іржали необ’їжджені коні. Із-поміж цього галасу пробивався стукіт барабану. Це бохтар (глашатий) несе селянам новину, закликаючи їх збиратися та йти в гірське урочище.
“Старайтеся чесно поміряти молоко, не лліть води, бо потому буде вам ганьба“, — мовить бохтар.
І так по всьому селу: десь через кожних 50 метрів — зупинка і оголошення.
О четвертій ранку тільки й було чути: “Маріє, Анно, вставайте та пойте гет, вже видко“.
Діти першими вибігали з хижі — дуже кортіло піти з батьками. Малеча раділа, підстрибувала надворі, бо у босі ноги холодно, заранки о цій порі року були холодними.
Селяни групами підходили дорогою під гранку (гору), а там уже дівчата, що піднялися вище, виводили пісню:
“Ци в зилини полонини, зилини, зилини;
Пасе у нив вірчар виці в гуни зачернени;
Ци злена полонина з вітром говорила:
Та кіть би їй любо орав, жито би родило“.
Люди наближалися до колиби, де звучала трембіта, знаменуючи початок чудодійного доїння. Адже від того, скільки кожен хазяїн надоїть молока — буде залежати кількість буцка (сиру).
З боків приганяли групи овець, деякі ночували вже туйка, у кошарі. Кожен звав до себе своїх овець. Гарного господаря вівці впізнавали самі. А деяким доводилося шукати тварин за знаками: дірочками та вирубами на вухах, кольором очей та формою голови. А біля колиби тим часом розгорялася ватра, на кітловині кипіла вода.
Ватиг готувався до дійства буцка завчасно: брав ринзу, різав тижневе теля, в його желудочок заливав куластру. Ця природна речовина здавна використовувалася для ферментації молока та виготовлення овечого сиру. Та ринза висіла у хаті, сушилася по чотири місяці перед використанням.
Відтворення обряду наміру у Хусті, 70-ті роки. Фото: Свалявський історичний музей
Перед доїнням один з вівчарів проводив перевірку посуду, бо траплялися випадки, коли у нього доливали води. І туди доїли своїх овець, щоб було більше молока. Селяни вдавалися до різних хитрощів, щоб отримувати більше натурального прибутку. Обабіч колиби стояли такі одиниці виміру молока: будинка, літр, мисиль, фірталька та бляшка.
За будинку після паші видавали 4 гелети молока (кожна гелета вміщувала 10 літрів), або 16 кілограмів сиру. За мисель — 2 галети молока та 8 кілограмів сиру. Фірталька була еквівалентна 1 галеті молока і 4 кілограмам сиру. Бляшка позначала 2,5 літра молока та 1 кг сиру. Всі виміри ретельно позначали на спеціальній планці, яка зберігалася у головного вівчара та слугувала для видачі натурального прибутку.
Кінець дійства ознаменовувало звучання трембіти — це означало, що на цій полонині вівці вже йдуть пасти. А селяни ще довго обговорювали наміри, за спільним обідом точилася бесіда:
— Кумо, ваші вівці дали більше молока, ніж мої.
— Неправда.
— Правда, правда!
— Но, кумо, но казит ня постил, ай казит ня зміток.
— Ой, кумо, ліпше з розумним загубити, як з дурним знайти.
До теми:
- Яку історію приховує столітнє фото молодят зі Свалявщини.
