За інформацією: Суспільне.
Боєць 128 ОГШБр Андрій. 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада/Facebook
Андрій — боєць батальйону безпілотних авіаційних комплексів 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловік родом з Полтавщини. Йому 24 роки, чотири з яких він у Збройних силах України. Перший рік відслужив строкову службу, а далі підписав трирічний контракт із ремонтно-відновлювальним підрозділом. Ця військова частина вважається тиловою, однак Андрій від початку повномасштабної війни майже весь час провів у зоні бойових дій.
Історію військовослужбовця 22 липня розповіли на сторінці бригади у Facebook.
Андрій був механіком-водієм в евакуаційному підрозділі, працював на БРЕМ-1Броньована ремонтно-евакуаційна машина на базі танка Т-72.
"Моя головна задача — витягнути з поля бою пошкоджену техніку, яку потім відновлювали й знову повертали в бойові частини. Часто доводилося виїжджати одразу після закінчення бою в безпосередній близькості від росіян. Одного разу "беха." нашого піхотного підрозділу вскочила у свою ж траншею й не могла вибратися, це були передові позиції, до росіян усього 250 метрів. Нам дали завдання витягнути її. Ми скористалися тим, що почався проливний дощ, плюс росіян накрили вогнем. Це було дуже близько, я бачив, як їхні позиції криє артилерія. На швидкості заскочили туди, зачепили "беху" й витягнули в безпечне місце. Я під дощем сильно змок і застудився, але все закінчилося добре", — розповів боєць.
В Андрія були випадки, коли на одному полі бою доводилося працювати паралельно з російськими евакуаційними екіпажами.
"На Донеччині на одній локації ми витягнули дві російські БМП-2, а росіяни в цей час теж зачепили й тягли "беху". Одна трофейна БМП-2 виявилася зовсім цілою та ще й з повним боєкомплектом, її кинули, бо відмовив двигун. Наші ремонтники швидко її відновили, досі воює", — поділився чоловік.Читати ще
Читати ще
“Ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали”: історія бійця 128 бригади Володимира
Бойові завдання евакуаційної групи дуже небезпечні, бо часто виконуються на самому нульовій позиції, додали в бригаді. На очах Андрія гинули товариші.
"Ми виїхали на точку, щоб витягнути пошкоджену техніку, а це місце було добре пристріляне росіянами. Тільки я зупинився, й двоє товаришів зістрибнули з броні, щоб підчепити машини, як стався артилерійський приліт. Один товариш загинув, інший отримав поранення. Я вцілів, бо сидів на місці механіка-водія на випадок, якщо доведеться терміново виїжджати", — сказав військовослужбовець.
Загалом Андрій евакуював із поля бою понад тисячу різних машин. Він розбирається в будь-якій техніці, може керувати танком, БМП чи сучасними бойовими машинами. Боєць нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. А також, як один із кращих механіків-водіїв був відправлений на навчальні курси в Німеччину.
"Це був мій перший виїзд за кордон. Я освоював німецьку броньовану ремонтно-евакуаційну машину Bergerpanzer-2, збудовану на базі танка Leopard. Навіть плавав на ній. Коли німецький інструктор побачив мене в роботі, то сказав: "Ти дуже хороший механік-водій. Я нікому не дозволяв їздити на цій машині на 4 передачі, ти перший". Скажу, що Bergerpanzer-2 — чудова й сучасна машина, але не для наших чорноземів узимку чи під час дощу. Ці машини призначені для піску, твердого покриття або наших чорноземів при сухій погоді. Зате система управління там дуже продумана, легка й комфортна. Коробка автоматична, а кермо схоже на джойстик", — поділився Андрій.Читати ще
Читати ще
“Не жалію, що пішов у ЗСУ, мені є за кого воювати”: історія бійця 128 бригади Миколи з позивним Сивий
Після понад трьох років служби в евакуаційному підрозділі чоловік хотів перевестися в іншу військову частину. Його не відпускали як хорошого спеціаліста, однак у листопаді 2024 року частину особового складу цієї тилової частини перевели в бойові бригади. Так Андрій став бійцем 128 ОГШБр.
"Уже тут, у зоні бойових дій, нас зустріли представники різних підрозділів бригади. До мене підійшов тодішній офіцер Батальйону безпілотних систем Андрій Задорожний і, розпитавши про попередній досвід служби, запропонував стати оператором дрона. Я погодився, давно хотів спробувати щось нове. На жаль, Андрій Задорожний загинув у квітні цього року, але я дуже вдячний йому за те, що потрапив сюди. У моїй попередній частині було надто багато статутщини й непотрібних армійських затягів. Наприклад, я як солдат не мав права звернутися безпосередньо до офіцера, тільки через сержанта, котрий сам вирішував, чи переказувати моє звернення. А ще мені могли пригрозити доганою за те, що повернувся із зони бойових дій без шеврона на формі. Тут зовсім інше ставлення — нормальне, товариське, людське, ми тут наче одна велика родина", — розповів боєць.
У своєму підрозділі Андрій працює з оптоволоконним FPV-дроном.
"Мені не одразу вдалося літати, спочатку був "бк-шником" (готував вибухівку), працював у екіпажі з Івасиком — одним із кращих пілотів. Але поступово й сам набрався досвіду. "Літав" і на радіокерованих, і на оптоволоконних дронах. Другі мені подобаються більше. Правда, вони повільніші, габаритніші, плюс із ними слід поводитися обережно, бо один зайвий різкий рух і можна обірвати оптоволокно. Зате керованість тут краща, а картинку чудово видно до останнього моменту", — сказав чоловік.
Вдома Андрія чекають дружина й троє дітей. Старшій доньці виповнилося чотири роки, середньому сину буде два, а молодшому — всього 2 місяці.
"Те, що діти ростуть без мене, це складно. Двоє ще зовсім маленькі, вони мало що розуміють, зате старша донька, коли приїжджаю у відпустку, не відходить від мене. У неї є телефон, вона постійно мені дзвонить, навіть коли я на позиції. Я пояснюю, що працюю й трохи зайнятий, і тоді вона: "А, ти знову в ямі. А коли додому приїдеш?" Мій батько рано помер, мене виховував дід. Дуже старався, навіть зараз працює, обробляє паї, але я ніколи нічого в нього не просив. Тому зараз роблю по максимуму, щоб мої діти мали все, що хочуть. Ми планували з дружиною третю дитину, і якщо бути відвертим, я думав звільнятися, бо в попередній частині було дуже важко. Але коли потрапив у батальйон безпілотних систем 128 ОГШБр, передумав. Роблю тут свій внесок у те, щоб росіяни не дійшли до мого дому, бо це зовсім недалеко — трохи понад 200 кілометрів", підсумував Андрій.Читати ще
Читати ще
“Я була єдиною жінкою і найстаршою серед усіх на полігоні”, — закарпатка Наталія Зотова про службу в ЗСУ
