За інформацією: Суспільне.
Військовослужбовець 128 ОГШБр Володимир. 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
Володимир — навідник гармати самохідного артилерійського дивізіону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловікові 37 років, п'ять з яких він служить за контрактом у своїй батареї, побував на різних напрямках фронту.
Історію військовослужбовця розповіли на Facebook-сторінці 128 бригади.
Володимир працює із САУ 2С1 ("Гвоздика"), якій уже понад 40 років, однак, каже боєць, попри поважний вік техніка дуже потужно нищить ворога:
"Мої цілі — і бліндажі, і склади з боєкомплектом, і гармати, і колісна чи гусенична техніка, і особовий склад. Наша гармата — 122-міліметрова гаубиця, яка стріляє навісною траєкторією, її максимальна дальність — до 16 кілометрів. Доводиться стріляти й на чотири кілометри (це дуже близько), але специфіка роботи така, що своїх цілей ми безпосередньо не бачимо, тільки через аеророзвідку. І, як кажуть аеророзвідники, стріляю я нормально".
Командири Володимира підтверджують, що він стріляє дуже влучно Під час виконання критичних бойових завдань діє зосереджено, швидко й ефективно. Неодноразово виручав піхоту, яка йшла на штурми: знищував своєю гарматою вогневі точки або навпаки — відбивав штурми військ РФ на відстані, щоб вони не могли підібратися до наших піхотних позицій. Під час одного з масованих російських штурмів на Запорізькому напрямку за участі понад 40 одиниць техніки (в тому числі танків) і 300 піхотинців Володимир зі своєї "Гвоздики" особисто знищив кілька одиниць бронетехніки:
"По мені теж дуже багато працювали. Контрбатарейка буває дуже жорсткою — і артою, і "ланцетами", і дронами. І в боєкомплект влучали в посадці, потім деякі машини горіли. Однак усе добре, слава Богу. Мою САУ неодноразово атакували FPV-дрони, але вона ціла, хоч і була пошкоджена. Деякі дрони я сам збивав на підльоті. Мінімум три збив з автомата".
Бойові позиції "Гвоздики" здебільшого в посадках, і Володимир як навідник гармати живе поряд у бліндажі. Розповідає про польові умови:
"Мишей дуже багато буває, від яких і коти не рятують, то одного разу ми їжака приручили. Бігав у посадці, ми стали підгодовувати, а потім він нас почав виручати — мишей ловив навіть краще за котів. Коли ми міняли позицію, залишили його в природному середовищі".
Володимир побував зі своїм підрозділом на різних напрямках фронту й каже, що найважче було на початку повномасштабного вторгнення, коли війська РФ рухалися великими колонами на Київ.
"Але якщо говорити загалом, то взимку працювати складніше — тоді часто болото, а "зеленки" немає. Тут головне — як сам боєць ставиться до своєї роботи. Якщо на позитиві, то набагато легше", — каже Володимир.
Дома, в Луцьку, Володимира чекають рідні, у нього 14-річний син.
"Я бачу сина під час відпусток, він теж Володимир, як і я. У нас уже кілька поколінь усі чоловіки — Володимири Володимировичі. Скажу так, що ми всі тут для того, щоб наші діти не воювали… Їздити додому завжди дуже добре, це зміна обстановки і більше моральний, ніж фізичний відпочинок. Що думаю про батьків інших дітей, які ховаються й не хочуть воювати? Я про них взагалі не думаю".
