524 Моя професія: відеомейкер Анастасія Галич з Харкова, яка мешкає в Сваляві
В її робочому арсеналі – потужний телефон і безліч ідей в голові. Анастасія Галич переїхала з сім’єю до Сваляви із Харкова ще на початку війни. Подолавши страшну напругу і страхи, молода жінка віднайшла сили для подальшого життя завдяки новій професії відеомейкера.
– Анастасіє, натрапила на Ваші кадри відеозйомок в Інстаграмі. Здебільшого Ви знімкуєте для майстрів б’юті сфери?
– Так, є відео з процесу роботи майстрів депіляції, бровистів, але також знімала й монтувала свого роду міні-фільм для місцевого фітнес-тренера і сюжетну лінію танцюристки. Також працювала над контентом для ресторану. У кожному відео є своя історія та ідея. Насправді можу знімати все, включно із особистими подіями. До речі, своїм друзям знімкувала весілля.
– Цікаво, Ви давно працюєте в цій сфері?
– Аж ніяк. Я закінчила магістратуру Української інженерно-педагогічної академії в Харкові у 2015 році з червоним дипломом, за освітою я – інженер-педагог з економіки. За спеціальністю не працювала, тільки трохи брокером, і, до речі, показувала гарні результати. А вдома, у Харкові, про фото чи відеозйомки я взагалі не задумувалась, була просто мамою в декреті. І між тим фотографувала дитину та котиків (усміхається – авт.). А ось у Сваляві стався такий творчий ривок, тут я реально знайшла себе.
– Як відомо, Харків одним із перших відчув жахіття війни. Як Ви пережили той період?
– Чесно, жахливо. Ми тиждень із початку війни не покидали рідну домівку, чули страшенні вибухи, обстріли. Із усіх домашніх я найбільше боялась, тиждень жила із півторарічною донькою у підвалі нашого будинку. Чоловік, мама і бабуся теж туди спускалися, але я там справді жила. Моментами відчувала посилену тривогу і навіть параною, сплеск емоцій зашкалював. Далі ми зрозуміли, що зволікати не можна, ситуація загострювалась і загрожувала життю. Тож ми вирішили виїжджати. Зізнаюсь, я вірила, що їдемо на кілька днів…
Дорога була довгою, ми кілька разів зупинялись у прихистках для переселенців у різних містах. Також декілька днів перебували у сестри бабусі в Полтаві, там хоч трішки вдалось перепочити і побути не під обстрілами.
– У Сваляві вас хтось зустрічав?
– Тут мешкає наша родичка, але ми поселились в помешканні для приїжджих, яке організувала церква. Там мали окрему кімнатку, триразове харчування, чергували на кухні, мили посуд, ходили на різні їхні заходи. Пробули там з чоловіком і донькою близько місяця, далі переїхали жити на квартиру, а мама з бабусею у травні повернулись додому.
– Ви легко адаптувались до нового міста й життя?
– Ні, я була подавленою, у депресії, ще десь півроку реагувала на будь-які різкі звуки внаслідок почутих обстрілів у Харкові. Потрохи звикала до тиші, бо коли ми приїхали сюди, то були в шоці від того, як тут спокійно. Моментами думала, що прокинулась від страшного сну. Тим більше краса тутешньої природи вражала! Я хотіла фотографувати пейзажі, але, думаю, як виставляти це в мережу, коли мої підписники-друзі знаходяться під обстрілами. Водночас чоловік Ігор переконав мене, що жити потрібно зараз, в цю хвилину, адже завтра може і не настати. Саме в той період я побачила оголошення про набір на майстер-клас по танцях і задумалась, чи й мені піти. І насправді дуже рада, що пішла, ті заняття позитивно на мене вплинули й оживили.
– А як Ви все ж розпочали свою діяльність з відео?
– Справді завдяки відео я нарешті почала повертатись до життя із так званої «шкарлупи». Мені завжди подобалось фотографувати, але, як я вже казала, це було не професійно. Десь вагалася чи проходити курси, і знову ж таки мене підштовхнув чоловік, який змотивував спробувати, аби потім не жалкувати. Так у червні цього року пройшла місячні курси у онлайн-школі, а згодом з липня до тепер навчалася у крутої київської блогерки, гуру з відео Марини Баришполець. За цей період здобула безліч фахових знань, переборола певні комплекси та навіть відзняла й змонтувала коротенький соціальний ролик про швидкоплинність часу в сьогоденні. Я ні разу не пошкодувала, що пішла на навчання.
– Нещодавно Ви були у Києві на одному із заходів, що підвищує кваліфікацію відеомейкерів…
– Так, на початку жовтня. Побачила багато відомих людей наживо. Ми отримували знання щодо розвитку роботи в інстаграмі, як працювати з підписниками, як заробляти через платформу Інстаграм. Було дуже цікаво, тим більше, що на другий день на нас чекав відеобатл – кожна команда з двох осіб готувала страву і знімала цей процес, а потім за 24 години мали змонтувати відео та представити організаторам.
– Як «ловите» натхнення?
– Стараюсь одразу сідати за роботу, бо я це люблю. У будь-якому випадку, бажання довести до купи відеоряд, підбір музики, гра зі швидкостями, корекція кольору – це все само собою викликає натхнення й азарт.
– Ви – мама: як поєднуєте роботу та догляд за дитиною?
– Доньці тепер три рочки, в дитсадок не ходить, займаємося самонавчанням. Так, я працюю в телефоні, але все одно вдома і не знаходжуся, бо з 8-ої до 20-ої години працюю. Але у будь-який час, коли їй потрібна мама, я можу відкласти телефон зі своїми справами і погратися з нею чи щось інше.
Ольга МОЛНАР
Затишна атмосфера від кав’ярні-кондитерської «Mirella»
