За інформацією: Суспільне.
Військовослужбовець 128-ї ОГШБр Андрій з позивним “Синоптик”. Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада/Facebook
Андрій з позивним "Синоптик" — військовослужбовець 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловік родом з Харкова. У минулому працював міліцейським, прослужив у МВС 15 років й був оперуповноваженим карного розшуку та слідчим. Проте під час реорганізації відомства вирішив звільнитися й спробувати себе в іншій сфері — перейшов у ІТ-технології й переїхав до Києва.
На початку повномасштабного вторгнення Росії Андрій відвіз своїх рідних на захід України й одразу пішов у військкомат. Так і потрапив у 128-му Закарпатську бригаду. Останні пів року боєць воює в гірсько-штурмовому підрозділі, працює з американським автоматичним гранатометом МК-19.
Історію військового розповіли на сторінці Закарпатського легіону у Facebook.
"На позиціях я часто говорив хлопцям, яка буде погода. Якось нас накрили з реактивної системи залпового вогню "Град", і хтось із товаришів пожартував: "Ти не попереджав про град". Після цього мене з іронією стали називати Синоптиком", — пояснює Андрій історію походження позивного.
Нещодавно підрозділ Синоптика вивели із невеликого населеного пункту, де він стримував постійні штурми росіян.
"Ми з товаришем стояли скраю посадки на околиці села. Мали власний сектор обстрілу й контролювали його. Росіяни постійно намагалися зайти в село на броньованій техніці або пішки. Якось їм вдалося навіть захопити школу, але їх звідти швидко вибили. Наша позиція — це накрита колодами яма розмірами 2 на 1,5 метра. Там можна було знаходитися тільки навприсядки, в тому числі спати. Ми з напарником узяли з собою боєкомплект, воду, продукти й пробули на позиції тиждень. Воду довелося економити, її ледве вистачило. Іноді серед ночі виходили й шукали кинуті пляшки з водою по сусідству. Але там багато не походиш через постійну загрозу дронів. Зате їжі вистачило з надлишком, тому що їсти взагалі не хотілося. Зв'язок ми підтримували тільки по рації, телефони вимкнули, щоб не "фонили", і нас важче було виявити", — згадує військовий.Читати ще
Читати ще “Якби я не хотів жити в цій країні, не пішов би за неї воювати”: історія військового 128-ї Закарпатської бригади Михайла
Посадку, де закріпилися бійці, постійно обстрілювали. Мінометні міни падали за кілька метрів від позиції, а найближчі керовані авіабомби — за кілька десятків метрів.
"Той тиждень ми найчастіше думали про одне — як виконати завдання і залишитися живими й неушкодженими. Це була постійна напруга і зосередженість, навіть спати ми могли тільки невеличкими уривками часу. Нарешті через тиждень надійшла команда виходити — нас заміняли інші товариші. Під час виходу до нас приєднався боєць із сусідньої позиції, і коли ми вирушили з посадки, почався російський обстріл із "САУСамохідна артилерійська установка.". Один зі снарядів вибухнув за 5 чи 7 метрів, третій боєць отримав осколкові поранення ноги. Ми з товаришем пішки евакуювали його звідти", — розповів Андрій.
Боєць планує пройти спеціальні курси й стати офіцером Збройних сил України.
"Я пішов у ЗСУ, бо вважаю, що ми зобов’язані дати відсіч росіянам. Крім того, я не хотів, щоб росіяни зайшли в Харків, де залишилися мої батьки. Хочеться вірити, що війна не буде тривати довго й врешті-решт закінчиться. А тоді кожен з українців дасть один одному оцінку, що він робив у цей час", — підсумував Синоптик.
Читати ще
Читати ще “Я пішов у ЗСУ, щоб мої діти не бачили, що таке війна”: історія військового 128-ї Закарпатської бригади Володимира
