За інформацією: Суспільне.
Гірський рятувальник, фельдшер Михайло Сливка. ДСНС Закарпаття
Михайло Сливка служить у підрозділі гірських рятувальників на Закарпатті. Працює фельдшером, приходить на допомогу людям, які опинилися в складних ситуаціях у горах, з 2012 року. Утім, каже, ідея приєднатися до служби порятунку виникла спонтанно.
Історію рятувальника розповіли на Facebook-сторінці ДСНС у Закарпатській області.
"Знайомий розказав мені про вакантне місце в підрозділі гірських рятувальників, та й освіта підходила, тож я вирішив спробувати — тоді ще не розуміючи відповідальності та важливості цієї роботи. З того часу я аніскільки не пошкодував, адже порятунок людей у горах не менш важливий, ніж ліквідація пожеж чи інших небезпечних ситуацій. Різниця лише в тому, що місце перебування туриста може бути невідомим, тож пошуково-рятувальні роботи інколи тривають досить довго. На моїй пам’яті були пошуки, активна фаза яких тривала аж п’ять днів", — розповідає Михайло Сливка.
Гірський рятувальник, фельдшер Михайло Сливка. ДСНС Закарпаття
Пошуково-рятувальні роботи — це складний і тривалий процес, до якого залучені не лише гірські рятувальники, а й фахівці інших екстрених служб, рідні, близькі, очевидці та готельєри.
“Пощастить, коли з людиною є бодай якийсь зв’язок. А якщо вона ще й може надіслати координати — це вже справжній подарунок долі. Та найголовніше, коли ми вирушаємо в гори на пошуки — це віра в те, що людина жива. Це наш незмінний пріоритет і перша думка, яка тримає. Навіть коли телефон мовчить, ми все одно переконуємо себе: з нею має бути все гаразд. Коли ж зв’язку немає зовсім, тоді починаємо розпитувати рідних: чи не похилого віку зниклий, чи немає серйозних хвороб. І буває, що в такі моменти думки мимоволі з’їжджають у гірший бік… Але поки ми не знайдемо людину, поки не переконаємось на власні очі, ми тримаємося за одну-єдину надію — що вона жива і чекає на нас”, — каже Михайло.
Гірський рятувальник, фельдшер Михайло Сливка з колегами під час роботи. ДСНС Закарпаття
Згадує він і кумедні випадки з роботи. Наприклад, як одного разу пізно ввечері зателефонував чоловік, який збирав гриби та заблукав у лісовому масиві поблизу мікрорайону Горяни в Ужгороді.
"Здавалося б, де там заблукати… Але недарма кажуть, що можна розгубитися й між трьох дубів. Так сталося і з ним: темний ліс, тиша, ніде жодного орієнтира — чоловік перелякався і почав бити на сполох. Ми як могли заспокоювали його по телефону. Отримали координати, намагалися на словах вивести з лісу, проте безуспішно: він не розумів, у який бік рухатися, і тільки глибше заходив у хащі. Тоді ми вирішили скористатися невеликим лайфхаком. Увімкнули сирену на автомобілі й попросили грибника йти на звук. Так ми його й вивели до безпеки” — розповідає рятувальник.
Також нагадує, що ідучи в гори, не варто забувати про обов’язкову реєстрацію в підрозділах гірської пошуково-рятувальної служби. Адже туристи нерідко вважають, що під час реєстрації рятувальники начебто втручаються в їхні особисті дані, або думають, що ця процедура є непотрібною. Та саме реєстрація є першим і найважливішим орієнтиром для пошуково-рятувальних робіт, наголошує Михайло Сливка:
"Якщо людина зареєструвалась, ми знаємо її маршрут, приблизний час повернення, кількість людей у групі, їхній досвід і стан здоров’я. У критичній ситуації це дозволяє нам виграти години, а інколи й цілі життя. Ми не збираємо зайвих даних, ні за ким не стежимо — нам потрібно лише мінімум інформації, щоб у разі чого швидко й точно розпочати пошукову операцію. І дуже хочеться, щоб люди це розуміли. Кожен, хто йде в гори, має пам’ятати: реєстрація — це не формальність, а елементарна турбота про власну безпеку".
