За інформацією: Суспільне.
Старший сержант 2 гірсько-штурмового батальйону 128 ОГШБр Василь. 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
31-річний Василь з позивним Віскас — старший сержант 2 гірсько-штурмового батальйону 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Чоловік народився у місті Хуст, однак з дитинства живе на Полтавщині. Позивний Василя виник ще в дитинстві через те, що хлопець завжди притягував котів і собак. Ця особливість залишилася в нього і в Збройних силах.
Зараз боєць командує підрозділом безпілотників, хоча за цивільною спеціальністю — автокранівник, і до війни ніколи на БпЛА не літав. У перші місяці повномасштабного вторгнення РФ, коли почали впроваджувати дрони-розвідники, в його гірсько-штурмову роту прийшли офіцери й спитали, чи має хтось потрібні навички. Василь не мав, але відповів, що готовий учитися.
Історію військовослужбовця розповіли на Facebook-сторінці бригади.
Василь став першим пілотом у своєму батальйоні і з початку війни не проходив жодних курсів, усе вивчив самостійно, з нуля.
"На початку це було досить ризиковано, адже перші дрони автоматично показували свою геолокацію, а росіяни вираховували її аероскопом. Але я цього не знав. Просто брав дрон, ішов на край села, злітав і тренувався — розглядав ворожі позиції, туди починало прилітати з ворожої арти. Це вже пізніше з’явилася прошивка, яка анонімізувала дрони, і вони перестали виказувати геолокацію", — розповів боєць.
Восени 2022 року почали активно застосовувати аеророзвідку при звільненні Херсонщини. Віскас у складі піхотних підрозділів брав участь у штурмах і допомагав командирам керувати боєм.
"Бували випадки, що наші штурмовики просуваються до російських укріплень, їх починають крити вогнем, а вони не бачать звідки. Тоді я піднімаю дрон, командир виявляє вогневі точки й дає по рації координати. Так усе починалося, це вже зараз стріми, і лінію зіткнення видно з різних ракурсів. Якраз тоді з’явилися "Мавіки-3", які, можна сказати, здійснили революцію у війні. FPV і великих бомберів ще не було, і "Мавіки" використовували як універсальні дрони — ними й скиди робили, і дистанційне мінування, і аеророзвідку проводили, і воду чи провізію доставляли на позиції", — поділився чоловік.Читати ще
Читати ще
“У моїх очах штучні кришталики, але я пішов у бойову бригаду”: історія бійця 128 Закарпатської бригади Володимира
Широке застосування дронів призвело до того, що у Василя практично не залишалося часу на відпочинок: він працював по 20 годин на добу.
"У мене мозолі з’явилися на пальцях від пульту, а коли я засинав на годину-дві, хлопці бачили, що продовжую "літати": мої пальці рефлекторно рухалися, наче я продовжував вести дрон. Тоді на моє прохання командування прийняло рішення створити в батальйоні окремий підрозділ БпЛА, і мені почали виділяти хлопців, котрих я учив з нуля", — сказав Віскас.
З початку війни Василь отримав два поранення, проте найважчою для нього була втрата близького друга, котрий загинув у березні 2025 року.
"Росіяни виявили бліндаж із нашими операторами БпЛА й підірвали його своїм дроном. Загинули кілька чудових хлопців, серед них Олександр Малолєтко — мій найближчий друг, котрий був хресним батьком мого сина. Це сталося під час російського штурму, я й сам тоді працював на бойовій позиції і коли почув, що Сашко загинув, не знав, куди себе подіти від відчаю. 17 вильотів тоді зробив із бомбером — літав, бомбив і водночас плакав. Ми були знайомі з Сашком із 15 років, разом училися, далі працювали, були як брати", — поділився військовослужбовець.Читати ще
Читати ще
“Ворог прийшов на твою землю, і тут або ти його, або він тебе — все просто”: історія бійця 128 бригади Валерія
Як оператор БпЛА, Василь дуже ефективний, пишуть у бригаді. Він завдав росіянам дуже багато шкоди. Однак набагато краще пам’ятає не бойові задачі зі знищення російських військових, а порятунок своїх товаришів.
"На Херсонщині після невдалого штурму хлопців відвели з поля бою, а я з двома офіцерами залишився попереду й отримав задачу облітати дроном сектор і шукати поранених, загиблих, зброю. Залетів до нашого танка, підбитого російським ПТУРом (протитанковий ракетний комплекс), хоча не мав там бути. Усі були впевнені, що живих у танку немає — командир екіпажу загинув, а механік зумів вибратися сам. Але, пролітаючи над баштою, я помітив через відкритий люк помах руки: це важко контужений навідник гармати взявся за голову. Він зумів вижити після прямого влучення ракети в башту. До росіян звідти був кілометр, але наші хлопці організували рятувальну операцію. Кинули на поле дими, а далі наша "беха" під’їхала з безпечного боку посадки, проламала її, навідника забрали з танка й вивезли в безпечне місце. Командир екіпажу, котрий загинув, був Дємон — Дмитро Гранчар. Дуже відважний і безстрашний танкіст, удостоєний пізніше звання Героя України посмертно", — розповів чоловік.
За допомогою свого дрона боєць неодноразово рятував товаришів, а одного разу за допомогою БпЛА взяв полоненого.
Віскас командує підрозділом і готується стати офіцером, тому міг би займатися адмініструванням на відстані від передової, однак і далі виїжджає на бойові позиції й особисто керує дронами чи НРК. Рік тому в військовослужбовця народився син, і це трохи вплинуло на його ставлення до служби.
"Син поки не впізнає мене, бо бачить наживо раз на пів року. Уже починає ходити під стінкою, вимовляє перші слова. Те, що народилася дитина, вплинуло на моє ставлення до служби. Раніше в мене було дуже багато ситуацій, у яких я й сам не знаю, як вцілів. А зараз став більше себе берегти, бо розумію, що моє життя важливе не тільки для мене", додав чоловік.
