Неліпино. Фото: Василь Петрус
Цьогоріч, на мій погляд, дві знаменні дати в с. Неліпині, які пов’язані між собою: 170 років з дня освячення церкви (1856 р.) та 125 років з дня відкриття державної школи (1901 р). Що їх пов’язує? Це — освіта. В церкві півце-вчитель, а в державній школі — вчитель, навчав дітей.
Хотів би нагадати дещо з історії цих дат.
Про храм
У 1852 р. почалось будівництво мурованої церкви, за священника греко-католицької церкви Мукачівської єпархії Анастазія Легези. А завершилось в 1856 р. Оскільки церква була освячена на честь свята Вознесіння Господнього, можемо припустити, що це було 5 червня 1856 р. Це свято “прив’язане” до Великодня, то його святкують на 40 день після нього.
Цю будівлю ми можемо бачити і сьогодні в центрі села. Але, як і всякий будинок потребує “догляд”, так і церква потребувала та потребує “малі косметичні ремонти”.
Так ще 1893 році цісар виділив на ремонт церкви та фари, а також на закупівлю обладнання для школи 200 форинтів (на той час школою опікувалась церква). В кінці ХІХ ст. Австро-Угорщина святкувала 1000-ліття заснування Угорського королівства — мабуть, до цієї дати і виділялись ці кошти.
Пізніше у різні періоди — за Чехословаччини, Угорщини, срср та за Незалежної України — проводились “косметичні” роботи: міняли покрівлю, перед входом добудували “навіс”, помінялись хрести на будівлі, проводилась зовнішня та внутрішня штукатурка стін, встановлено опалення та ін., що дозволило зберегти будівлю. В чому велика заслуга кураторії церкви та священників.
За цей період в церкві правили службу такі греко-католицькі священники:
- 1845—1866 рр. — Легеза Анастаз;
- 1866—1882 рр. — Матяско Ананіс;
- 1866—1866 рр. — Легеза Міклош;
- 1882—1889 рр. — Ковер Георг;
- 1889—1935 рр. — Грабарь Василь;
- 1935—1949 рр. — Ковач Іштван.
Із 1949 року це православний храм — з священником Іштваном Ковачем (який висвятився з греко-католицького на православного):
- 1949— 1954 рр. — Ковач Іштван;
- 1954—1980 рр. — Ревицький Дмитро;
- 1980—1985 рр. — Ярема Петро;
- Із 1985 року — Холод Дмитро.
За цей період (Австро-Угорщини, Чехословаччини, Карпатської України, фашистської Угорщини, срср та України) ці настоятелі церкви зробили все, щоб село мало свій храм.
Непогано було б надати будівлі статус історичної пам’ятки місцевого значення, поки вона не має “великих реконструкцій”, як це сталося з колишнім палацом “Рудольф”, який зазнав багато зовнішніх та внутрішніх оновлень і тепер не може претендувати на цей статус. А було б добре, якби в селі були два історичні об’єкти, що приваблювали туристів, сприяли розвитку місцевого туризму та підтримували громадські ініціативи.
Про школу
Друга подія — 125-а річниця відкриття державної школи. До 1901 р. навчанням дітей займалася церква, в церковно-приходських школах, де вчителями були священник і дяк (кантор, пізніше півце-вчитель).
Першим очільником державної школи був Добош І.І., який з 1895 р. по 1901 р. був півце-вчителем церковно-приходської школи. Будівля школи вціліла до сьогодні, їй 125-ть років. На будівлі встановлена меморіальна дошка на честь Добош І.І., але нічого не згадано про школу, що знаходилась в цій будівлі.
Через школу пройшли кожна дитина Неліпина, народжена після 1895 р. Наведу приклад на дітях родини: мій дід був одним з перших учнів школи — за Австро-Угорщини (нар. 1895 р.), мій батько навчався за Чехословаччини (нар. 1927 р.), я — за срср (нар. 1957 р.), мої діти — за незалежної України.
За ці 125-ть років школу закінчили тисячі учнів, серед них є відомі люди не тільки у нас в селі, але й за межами:
- Ілля Левко — знаний шахтар, кавалер ордену “Шахтарська слава” і рекордсмен з видобутку 110 тонн вугілля упродовж шестигодинної зміни;
- Дмитро Плоскіна — директор Ужгородського механічного заводу;
- Ілля Лоскоріх — заввідділу партійного контролю кпрс Закарпатського обкому партії;
- Віктор Плоскіна — диригент, заслужений артист України;
- Ілона Куренна-Берцик — журналістка, перекладачка, письменниця…
… та інші. На жаль, деякі з них вже померли, але вони у будь-якому разі залишаються гордістю села.
Хто знає, як би склалась їх доля, якби не було в нашій “старій школі” таких відданих своїй роботі директорів, як:
- Добош І. І. (1901—1921 рр.);
- Ортутай А. (1921—1949 рр.);
- Абель Г. М. (1949—1956 рр.);
- Карабелиш Є. В. (1956—1970 рр.);
- Павлишенець М. М. (1970—1978 рр.);
- Лявинець О. Г. (1978—1981 рр.);
- Яній Ю. Ю. (1981—1995 рр.);
- Плоскіна М. Ю. (1995—1996 рр.);
- Лоскоріх Ю. В. (1996—2006 рр.);
- Легеза Н. І. (з 2006 р.).
Кожна з цих особистостей робила все, щоб освіта в селі була на належному рівні. Вчительські колективи під їх керівництвом займались не тільки навчанням та вихованням учнів, але прищеплювали любов до природи, свого краю, сприяли розвитку та формування в них патріотизму, поваги до людської гідності та культури.
Декілька слів про першого керівника Івана Івановича Добоша
Першому завжди найважче. Але це не про Івана Івановича, чим більше цікавлюсь про нього, тим більше дивуюсь, звідки в цього чоловіка було стільки енергії та сил.
Школу розбудовував, “дружества” та кредитні спілки організовував, духові та струнні колективи створював, пожежні колективи у селах створював, спортом опікувався — і це не тільки в нашому селі, а й по усьому Свалявському округу (а це колишній Свалявський, Воловецький та частина Мукачівського р-ну).
Якщо Добош І. І. давно вже нема серед нас, то інший знаменитий односельчанин — І. І. Левко — має одну з мрій, щоб про наше село знало якомога більше людей. Недавно зустрічався з ним і подумав, що добре було б, якщо б на річницю святкування школи його запросили на зустріч з учнями. Це жива людина-легенда, яка побила рекорд Стаханова та Ізотова з видобутку вугілля, який відроджував футбол на Мукачівщині. Неліпинці по праву можуть пишатися таким земляком, який проживає тепер в Мукачеві та періодично приїжджає до своєї рідні в Голюбічку. Своїми розповідями він би з красив свято 125-тої річниці школи.
Прикінцеве слово
Може, у когось виникне питання, що почав із знаменних дат, а далі про історичну спадщину та знаних односельчан. Кому це потрібно? Думаю, це наша історію, а відомо, що “народ, який не знає своєї історії, не має майбутнього”.
Михайло Воронич
Інші статті автора:
- “Музиканти нашого села 70-80-х років”. Михайло Воронич про ВІА Неліпина;
- Про вузькоколійку Свалявщини та цікаві історії, які з нею пов’язані.
