За інформацією: Суспільне.
Боєць мінометної батареї гірсько-штурмового батальйону 128 ОГШБр Степан з позивним “Чахлик”. 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада/Facebook
Степан із позивним "Чахлик" — боєць мінометної батареї гірсько-штурмового батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Йому 22 роки. Родом він із високогірного гуцульського села Богдан, що в Рахівському районі. На війну пішов у 19 років добровольцем у перші дні повномасштабного російського вторгнення.
Історію військового розповіли 22 травня на Facebook-сторінці бригади.
На момент початку вторгнення Степан разом із двома друзями працював у Чехії. Та коли побачили у новинах кадри вбитих росіянами мирних українців — жінок і дітей, — не змогли залишатися осторонь.
"Чеські новини показували вбитих цивільних — і я не міг дивитися на це спокійно. Друзі — так само. Хтось із нас спитав: "Ну що, ти їдеш?" — "Так". — "Але не додому сидіти, а в ЗСУ?" — "Звичайно". Так і сталося. 1-го березня ми приїхали додому, переночували — і вже наступного дня пішли у військкомат. З нами було ще двоє знайомих хлопців-земляків. 3-го березня всі ми були в Мукачеві, в бригаді. А ще через чотири дні — вже в зоні бойових дій на Запоріжжі", — розповів Степан.
Перші кілька місяців він воював у гірсько-штурмовій роті, на позиціях "на нулі".
"Тиждень-два було дуже страшно. Росіяни стояли за півтора кілометра — ми бачили їх у бінокль і через "циклоп" (тепловізор). Нас обстрілювали з БМП, час від часу залітали вертольоти, чутно було кулеметні черги — усе, як у блокбастері. Якось я вийшов з окопу розім’яти ноги й почув, як кілька куль просвистіли прямо біля вуха. Більше такого не робив. Бували й дуже жорсткі моменти. Одного разу нашу позицію накрили зі 120-мм міномета. Міни падали дуже близько, я бачив полум’я від вибухів, але нас врятували мішки з землею, які на морозі замерзли й не пропустили уламки. Тепер згадую те й сам дивуюся, як вижили", — поділився боєць.Читати ще
Читати ще
Майже добу тримав позицію за 25 метрів від росіян: історія бійця 128-ї Закарпатської бригади Дмитра на позивний “Злий”
На піхотних позиціях Степан отримав серйозну травму коліна. Після лікування та реабілітації повернувся до гірсько-штурмового батальйону, але вже як боєць мінометної батареї.
"Можу працювати з різними мінометами — 82-мм, 120-мм, американським і українським. За потреби — сідаю за кермо або "літаю" на дроні. Словом, універсальний солдат. Тут багато чому навчився. Можливо, це й не згодиться в цивільному житті, але розуму точно набрався", — сказав військовий.
Серед загиблих побратимів Степана є й земляки.
"Першим із нашого села загинув Рома Грапенюк — під час штурмів на Херсонщині в кінці літа 2022-го. Це був шок. Потім — Роман Сапожник, Петро Николайчук… Я знав їх із дитинства. Дуже хороші хлопці. Андрій Костик із Ясіня — теж наш земляк, ми воювали в одній роті. Дуже важко змиритися з тим, що їх більше немає. Я й сам розумію, що можу загинути — це війна. Але дивлюся вперед з оптимізмом. У нас дуже хороший колектив. І хоча буває непросто, і стомився вже, але воюватиму далі", — розповів Степан.
У складі свого підрозділу Степан побував на різних напрямках — Запорізькому, Херсонському, Донецькому. Але всюди йому бракувало рідних Карпат.
"Моє село всього за 20 кілометрів від Говерли. На самій вершині був лише раз — там завжди багато туристів, а я не люблю натовпи. Полонини, ліси, гори — це в мені з дитинства. Дуже люблю бриндзю Це м’який, розсольний сир, який зазвичай виготовляється з овечого або козячого молока. Його текстура варіює від щільної до кремової, сир має характерний солоний смак.— справжню, овечу. Мені іноді її присилають. У дитинстві лазив по скелях у пошуках едельвейсів. А тепер едельвейс — символ гірської піхоти — ношу на шевроні нашої бригади", — додав боєць.Читати ще
Читати ще
“У мене є молодший брат, йому 6 років. Я воюю за нього”: історія бійця 128-ї Закарпатської бригади Артема
