Водяний млин в районі Бистрого. Фото автора
Ця світлина — рідкісний історичний документ 1920–1930-х років. На ній зображено водяний млин у районі Бистрого, який у міжвоєнний період був промисловим та соціальним серцем Свалявщини.
Технічна архітектура та механізми
- Система подвійного приводу
На фото зафіксовано два водяні колеса верхньобійного типу. Вода подавалася зверху через дерев’яні жолоби (лотоки), що забезпечувало максимальну потужність.
- Пальцеве зчеплення
Внутрішня передача енергії базувалася на дерев’яних зубах (кулаках або «пальцях»), виготовлених із граба. Це “залізне дерево” витримувало колосальне тертя, а мельник змащував його олаєм (олією) для плавності ходу.
- Стовп-опора
На передньому плані видно масивні вертикальні балки. Це критично важлива опорна система, що тримала головний вал і гасила вібрації від обертання важких кам’яних жорен.
- Покрівля з ґонту
Будівля вкрита автентичним колотим ґонтом (шиндлями). Саме колота вздовж волокон деревина робила дах стійким до опадів протягом десятиліть.
Одяг часу: Свалявщина vs місто
Постаті на знімку є безцінним етнографічним джерелом, що демонструє культурне розмежування тогочасної епохи:
- Автентика Свалявщини
На фото ми бачимо традиційний одяг русинів — білі гаті (широкі домоткані штани), довгі вишиті сорочки та капелюхи. Це свідчення того, що в долині Свалявки народні традиції залишалися живими та непорушними.
- Контраст із містами
На відміну від Свалявщини, в Ужгороді та Мукачеві у цей період русинський стрій уже активно витіснявся міською європейською модою. Мешканці Бистрого на світлині — це справжні охоронці автентичної ідентичності Підкарпатської Русі.
Масштаб промисловості
Важливо зазначити, що цей млин не був поодиноким явищем. Згідно зі статистичними даними періоду Підкарпатської Русі, на Свалявщині працювало близько 40 водяних млинів. Така висока щільність гідротехнічних споруд свідчить про надзвичайно розвинене господарство та майстерність місцевих мельників, які вміли приборкувати енергію гірських річок.
Щодо власників та відомих млинарських родин Бистрого та околиць, в архівах та народній пам’яті найчастіше згадуються такі прізвища:
- Туряниця , Цанько — одна з найвідоміших родин, чиї млини та господарства були знаковими для району Бистрого.
- Ряшко, Русин — заможні ґазди, які займалися млинарством та деревообробкою.
- Метенько та Молнар — саме прізвище Молнар з угорської перекладається як “мельник”, що вказує на професійне коріння роду.
Список населених пунктів з млинами
Свалява (центр): тут були найбільші млини, зокрема парові та водяні на Латориці. В районі Бистрого (яке тоді було частиною або присілком Сваляви) млини стояли каскадом.
Неліпино: одне з основних сіл, де завдяки стрімкій воді працювало кілька млинів одночасно.
Голубине: село на річці Пиня. Млини тут обслуговували не лише місцевих, а й возили зерно з навколишніх гірських поселень.
Поляна: відома не лише водами, а й потужними млинами, що стояли на злитті гірських потоків.
Ганьковиця: село, розташоване вздовж Латориці, де водяна енергія використовувалася максимально.
Плоске та Родниківка: гірські села, де млини були меншими за розміром, але життєво необхідними для переробки врожаю в складних умовах.
Дусино та Лопушанка: тут млини стояли на менших притоках, проте їхня кількість була значною через густоту населення.
Драчино: село поблизу Сваляви, де також активно використовували силу річки для помелу.
Чому їх було так багато (близько 40)?
Це пояснюється рельєфом та логістикою того часу.
Гірські потоки — кожна притока Латориці мала достатній ухил, щоб крутити важкі жорна.
Локальні громади — оскільки транспорт був гужовим (коні та воли), селяни намагалися мати свій млин у кожному великому селі, щоб не везти зерно за десятки кілометрів.
Чехословацький облік — у 1920-х роках кожен такий об’єкт був суворо зареєстрований у Водних книгах, що й дало нам змогу знати їхню точну кількість.
Ігор Калашніков
Інші статті автора:
- Бистрий: Де народилася Свалява;
- Шлях у Вариш: забута історія Латориці та Свалявки біля Сускова.
