За інформацією: Суспільне.
Молодший сержант підрозділу БпЛА 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Володимир з позивним Мажор. 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада/Facebook
Володимир з позивним Мажор — молодший сержант підрозділу БпЛА 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Йому 28 років, із яких три він на війні. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Росії, чоловік був у Польщі й працював на пилорамі. На початку березня 2022-го він єдиний із робітників-українців повернувся в Україну й пішов у військкомат. Тоді його не мобілізували через молодий вік і відсутність строкової служби.
Володимир звернувся в один із добробатівДобровольчі військові формування України, які були створені у 2014 році для захисту країни. і також отримав відмову. Після цього хлопець пів року регулярно ходив у військкомат і нагадував про себе. До Збройних сил зміг долучитися у вересні 2022-го після того, як підписав контракт із десантно-штурмовою бригадою.
Історію бійця розповіли на Facebook-сторінці бригади.
Володимир пройшов навчання й далі зі своїм підрозділом потрапив на Луганщину.
"В одній локації росіяни щоранку й щовечора включали для нас музику — Кобзона й Цоя, а далі кричали: "Украінскій солдат, сдавайся, будєш жіть!" Проти нас стояли професійні "вагнери" й десантура, і мушу визнати, що діяли вони професійно. Одного разу над нашою точкою пролітав їхній дрон, який ми посадили антидроновою рушницею. Через пів години прилетіли відразу три дрони й зависли на такій висоті, що ми не могли їх дістати. Один дрон був від артилерії, інший від танкістів, а третій від піхоти. І росіяни дуже грамотно почали по нас працювати — арта накрила з одного боку, танк з іншого, а потім пішла піхота. Мене тоді контузило від прильоту, і я на короткий час відключився. Коли прийшов до тями, то почув, як кричить товариш: "Відходимо, вони дуже близько!" Росіяни були між деревами вже метрів за 50. Ми ледве встигли відкотитися. Якби не відійшли, всі б загинули. З нашої групи більшість отримали поранення, а решта контузії.", — розповів військовослужбовець.
Згодом молодшого сержанта призначили командиром групи, яка часто діяла як ДРГ Диверсійно-розвідувальна група.в тилу росіян, а також брала участь у штурмах.
"Вночі ми захопили ворожу позицію. Росіяни не очікували цього й поводилися безпечно: кудись відійшли, залишивши зброю, рюкзаки й інше спорядження. А вранці двоє з них повернулися, не знаючи про нас. Ми підпустили їх на 20 метрів, я вже бачив їхні зіниці, і відкрили вогонь. Одного одразу наповал, другий відскочив у заглибину й навіть відтягнув товариша. Коли ми підбігли туди, він встиг утекти, кинувши загиблого", — сказав чоловік.Читати ще
Читати ще
“З нашої родини на війні шестеро чоловіків”: історія бійця 128 бригади Руслана
Під час боїв Володимир отримав поранення від мінометного обстрілу й кілька контузій. Від постійного носіння бронежилета, каски й боєкомплекту, почалися проблеми зі спиною. Медики зробили висновок, що боєць не може бути штурмовиком, однак перед самим виїздом зі своєї частини Мажор ще виконав одне бойове завдання — витягнув пораненого товариша.
"Це мій товариш і безпосередній командир, із котрим ми разом проходили БЗВПБазову загальну військову підготовку.. Перед тим він мав кульове поранення й важку контузію і коли мав заходити на позицію, відверто сказав мені: "Не знаю, чи повернуся назад цього разу". Я пообіцяв, що витягну його, що б там не сталося. Наступного ранку, коли мене вже вивели поза штат частини, і я мав їхати в тил, командир сказав, що треба евакуювати 300-х і назвав позиції. Я зрозумів, що там мій товариш, тому зголосився. Вивіз кількох 200-х і 300-х, у тому числі товариша. Сказав йому тоді, що бачиш, я дотримав слова, прийшов за тобою. Він блідий після контузії сидів під деревом і, мабуть, нічого не розумів. Зараз товариш — головний сержант роти, з ним усе гаразд", — поділився боєць.
Після звільнення з десантно-штурмової бригади Володимир певний час служив у тиловій частині на Тернопільщині, звідки сам родом. А далі перевівся у батальйон безпілотних систем 128 ОГШБр й виконує бойові завдання на Запорізькому напрямку.
"Як колишній піхотинець я дуже добре знаю, наскільки важлива робота безпілотників для нашої піхоти. Зараз бачу ворога з неба — це зовсім інше, ніж зустріти віч-на-віч і бачити його зіниці. Але в обох випадках ворога необхідно знищувати. Професіоналізм росіян помітно знизився, порівняно з початком війни. Серед них і досі є профі, але багато таких, що поводяться на полі бою на "розслабоні", наче на прогулянці", — розповів чоловік.
Трирічний контракт Володимира вже закінчився, проте він воює далі.
"Я повернувся додому, щоб захистити свою країну — така проста мотивація. Тоді наївно думав, що так зроблять усі: ми підемо на фронт, швидко закінчимо війну й повернемося до своїх справ. Виявилося, що так думали не всі. Але моя думка не змінилася — навіть тепер, після всього, що пережив, я б зробив так само", додав молодший сержант.
