Свалявські волонтерки розповіли про шляхи вирішення проблеми безпритульних тварин 09.03.2025 | 18:28
Видання Svaliava.net з’ясувало, скільки витрачається коштів на утримання і лікування тварин, та що конче необхідно наразі зробити для того, аби контролювати чисельність чотирилапих безхатьків.
Своїми меседжами, біллю та історіями врятованих тварин, серед яких маленьке лисеня і лісові косулі, поділилися Евеліна Таркович, а також Анастасія Бунда, Вікторія Лях та Олександра Засадна.
Нещодавно до спільноти свалявських зоозахисниць доєдналася учениця Свалявського ЗЗСО №3 Анастасія Бунда. Вона розповіла, як бачить майбутнє вуличних тварин у Сваляві.
Анастасія Бунда
— Як давно ти піклуєшся про тваринок і чому ти це робиш?
— Все почалося з зустрічі, яка сталася минулого року: я вийшла прогулятися і під дверима магазину побачила маленького цуцика, який просив ласки від кожного прохожого. Я не змогла пройти повз, тож приділила собачці увагу і пішла за покупками. На виході з магазину цей же цуцик знову підбіг до мене і почав проситися на руки. Я витягнула з пакету одну із пачок вологого корму для мого кота і погодувала його. Він був дуже голодний і зʼїв цей корм за лічені секунди.
У цей час до нас підійшла молода жінка, яка представилася Наталією — одною із зоозахисниць. Ми приємно поговорили, я розповіла, як знайшла цуцика, вона розповіла про їхню організацію і запропонувала долучитися до них у Facebook-спільноту, дала свій номер і сказала, що попіклується про цуцика.
Відтоді я підгодовую собак, придивляюся за їх дітками, даю ліки і обробляю рани за потреби. Я дуже люблю тварин і вважаю, що допомагати має кожен! Але здебільшого люди цього не розуміють.
— Як ставляться до твого заняття батьки?
— Батьки ставляться до цього позитивно, оскільки ще з дитинства мене привчали допомагати і поважати потребуючих. Також мала змогу брати приклад зі своєї мами — вона є волонтеркою і допомагає військовим ще з 2014 року.
— Вистачає на все часу?
— Не можу сказати, що маю досить багато вільного часу. Я навчаюся у школі і почала займатися танцями. Але це не заважає мені опікуватися тваринами.
— Як ти бачиш майбутнє безпритульних тварин у Сваляві?
— Звісно, хотілося б, щоб у майбутньому не було безпритульних тваринок, але це майже неможливо. Тож хочу, щоб насамперед люди звертали на них увагу і допомагали їм, а не проходили повз. Також дуже хотілося б, щоби влада чимось допомагала. Дуже хочу, щоби люди розуміли, що безпритульні собаки з’явилися на вулиці через самих людей і щоб кожен починав творити добро, починаючи із самого себе — так у нас буде більше можливостей допомогти безпритульним тваринам.
“Діти — дзеркало сім’ї”, — вважає вчителька музики Свалявського ЗЗСО №3 Вікторія Лях, яка теж займається волонтерством, та у якої відтепер щасливо живе підстрелений Бублик.
Вікторія Лях
Вона розповіла, що має п’ятьох власних тварин — майже усіх, включно з Бубликом, — забрала з вулиці. Вона годує декількох вуличних тварин сьомий рік поспіль, деякі собаки приходять до її двору щодня і у той самий час.
Тварини, які мешкають у Вікторії Лях
Пані Вікторія купує корм за власні кошти, інколи допомагають з-за кордону свалявці. За її словами, дочка, що наразі проживає у Кракові, теж підтримує її безкорисливе заняття.
“Дочка розповідає, що за кордоном майже немає тварин на вулицях, там не можна купити собаку, як у нас — у домашніх розплідниках. Їх можна взяти у спеціальних притулках, де ведеться облік. Домашні тварини теж обліковуються, чипуються і у разі, якщо загубляться — їх знаходять за лічений час.
Спочатку було ніяково від поглядів людей, які вважали мене дивакуватою. У Сваляві були випадки, коли мені погрожували, відганяли, кидали образливі слова у мій бік. Це тільки за те, що я годувала тварин.
Але зараз, коли нас стало більше, — стало легше. Не звертаю уваги ні на кого, бо роблю це щиро.
Я скажу Вам навіть більше. Ми — волонтери, щасливіші за інших, щонайменше вдвічі. Ми бачимо і відчуваємо те, чого не здатні відчути і побачити інші. Коли тебе зустрічають щасливим поглядом і посмішкою, стає так тепло на душі…
Хочеться, щоб місцева влада сіла з нами за “круглий стіл”, вислухала та дозволила облаштувати у ветеринарній лікарні у Сваляві хоча б декілька вольєрів для перетримки тварин після стерилізації”, — ділиться Вікторія Лях.
Ще одна волонтерка зі Сваляви — Евеліна Таркович — згадує, як декілька років тому їх сім’я врятувала косуль та лисеня.
Евеліна Таркович
“Якось тато приніс додому косуль, знайшов самих серед лісу — зовсім маленьких і знесилених, вони навіть не вміли ходити. Залишились самі, бо їхню маму убили браконьєри. Ми годували їх молоком, я ходила рвати листочки і квіти кульбаби, вони їх обожнювали. Взимку ходила в ліс збирати листочки з ожини. Ми їх вигодували, в ліс відпускати не хотіли, бо знали, що ті можуть там не вижити, тому віддали тваринок у заповідник.
Є ще історія про маленьке руде лисеня. Воно з’явилося у нас одночасно з косулями. Знайшли його у лісі, воно майже не дихало. Забрати додому, налили молока. Згадую, як воно жадібно почало його пити. Лис підростав і ми розуміли, що пора йому повертатись у його звичне життя.
Інстинкти дикої тварини нікуди не подінуться. Він і курей у нас ловив, і із собаками грався, були різні випадки. Зрештою, віднесла його у ліс, йти не хотів, довго прощався. Сподіваюся, що з ним усе добре”, — розповідає пані Евеліна.
Врятовані косулі 
Врятоване лисеня
Так розпочалася її благородна місія. Почала допомагати вуличним тваринкам, потім об’єдналися із Наталкою Плакош та іншими волонтерами.
“Я зрозуміла, що гурт — велика сила. Хочу додати, що стерилізація тварин — це найкраще рішення для зменшення їх популяції. Тисячі ненароджених ні у чому не винних тварин не блукатимуть вулицями міста в пошуках їжі на смітниках”, — завершила Евеліна Таркович.
Такої ж думки і зоозахисниця з Поляни Олександра Засадна. Вона розповідає, що найбільша кількість вуличних котів та собак в селі живуть поблизу санаторіїв та готелів. Щомісяця на їх годування та ліки йде близько 15-20 тисяч гривень, благодійні внески роблять небайдужі до тварин люди.
Олександра Засадна
“Великі суми на їх утримання щомісяця виділяє підприємиця Вікторія Курах, за що ми їй дуже вдячні. Але ще потрібна допомога від Полянської сільради.
Якось мені пощастило домовитися з міжнародною ветеринарною клінікою “Чотири лапи”. Їх працівники були готові приїхати в Поляну з медикаментами і простерилізувати тварин. Але сільрада не змогла надати приміщення.
Уявляєте, на скільки б менше недоглянутих тварин було би на вулицях? Наразі питання залишається актуальним. Можливо, хтось міг би здати в оренду приміщення площею 20-30 кв. м у Поляні чи поблизу”, — ділиться пані Олександра, додаючи, що найбільше мріє про те, щоб кожна киця і собачка мали дім і люблячу родину.
Підсумовуючи усе вищесказане, від себе можу лише додати, що спілкування та знайомство зі свалявськими волонтерками викликало у мене захоплення та повагу до цих неймовірних жінок з високорозвиненим почуттям емпатії і бажанням щоденно, безкорисливо, від душі робити цей світ кращим.
Всі фото — від волонтерок
До речі
- Свалявські зоозахисниці — про виклики, з якими стикаються, та шляхи їх вирішення.
