Фото: від волонтерів Свалявські зоозахисниці — про виклики, з якими стикаються, та шляхи їх вирішення 02.03.2025 | 11:29
Серед волонтерської когорти, яка добровільно допомагає безпритульним тваринам на вулицях Сваляви та у навколишніх селах, — медики, вчителі, представники бізнесу та освітянки.
Саме людям з великим серцем чотирилапі завдячують своїм прихистком, опікою, а нерідко і життям. Усі пам’ятають історію з вуличним собакою Бубликом, якого поранили в центрі міста з вогнепальної зброї.
Врятований після поранення Бублик
Видання Svaliava.net розпитало у волонтерок Наталії Плакош, Едіти Грабар, Вікторії Лях, Анастасії Бунди, Евеліни Таркович та Олександри Засадної, чому вони безкорисливо рятують тварин і де беруть на це ресурси та час.
“У грудні на самі свята знайшли собаку в поганому стані, як виявилося після огляду лікарів, у нього випустили цілу серію пострілів. Це відбувалося у самісінькому центрі Сваляви і ніхто нічого не чув та не бачив, і поліція й досі нікого не знайшла. Сказати, що було важко, — це нічого не сказати. Дуже довго лікували, але все вийшло і він зараз залишився вдома у Вікторії Лях — волонтерки та вчительки мистецтва Свалявського ЗЗСО №3, яка багато допомагає тваринам”, — розповідає зоозахисниця Наталія Плакош.
Пані Наталія — власниця магазину косметики у місті, має сім’ю та домашніх тварин.
Розповідає, що в сім’ї, де вона зростала, було багато тварин, не було жорстокості і байдужості до них.
Наталія Плакош
“Коли була маленькою, тато приносив їжаків із поля, щоб ми із сестрою познайомились. Пам’ятаю, як приніс трьох маленьких зайчиків мені під ковдру — щоб погрілись, маленьких курчат — щоб я навчилась їх годувати. Я на сто відсотків впевнена, що більша частина поваги до тварин іде саме від виховання у родині. Нам розповідали, що собак не можна бити, кішок копати. Ми бачили у сім’ї хороше ставлення до них, тому і бажання цього робити не було, як у більшості молоді Свалявщини — нашкодити їм”, — розповідає пані Наталя.
— Є люди, які ставляться до тварин добре, але не усі їм допомагають. Чому Ви це робите?
— Бо за кожною парою оченят чотирилапої істоти є жива душа, яка відчуває любов, радість, страждання і біль. Вони все розуміють, от тільки говорити не вміють. Кажуть, що ті люди, які годують тварин, — годують власну душу. Можливо, це так і є. Найприємніше у цій справі — це подяка від тварин, я це бачу і відчуваю. Після цього стаю щасливою людиною.
Моя історія розпочалася ще у п’ять років, коли із вулиці принесла щеня від сусідів — страшенно хотіла його забрати в хату, щоб він спав зі мною, але мені цього не дозволили. Я довго плакала, залишившись із ним спати у котельні — і після цього відчула біль тварин. Ще одна з причин — це страх до голоду: я дуже боюсь, коли тварини голодні. Ні холоду, ні дощу так не боюсь, а саме коли вони голодні. Коли бачу вуличного собаку, то відразу йду годувати.
Собаки, що потребують допомоги
— Які історії порятунку тварин Вам запам’яталися найбільше?
— Їх дуже багато. Почалось все із годування, потім підбирала цуценят та котиків, відгодовувала їх і шукала їм родини. Бували і важкі ситуації, яких я найбільше боюсь — це поранення тварин. Тут вже набагато важче.
Коли зустрічаєш собаку, який потребує негайного огляду лікаря, а ти не маєш можливості відвезти його за межі Сваляви. А із місцевих ветлікарів ніхто не хоче прийти хоча б на огляд — у тебе опускаються руки. Після Бублика зʼявився Лорд, який був теж у критичному стані. Виявилося, що у нього був хімічний опік ротової порожнини, трахей і шлунка. Завдяки ветлікарю у Чинадієві Валерію Далекорію нам вдалося його врятувати, хоч шансів на одужання після таких опіків майже не було.
Врятований Лорд
Особисто мені було дуже важко морально. Це не просто собака: він набагато розумніший за деяких людей. Завдяки цьому він давав проводити всі маніпуляції та лікування, промивання ротової порожнини пройшло без проблем. Зараз він у надзвичайно хорошій родині, вже бігає, радіє, грається і радує нову сім’ю, а вони безмежно вдячні за такого собаку.
— Як ставляться рідні до Вашого волонтерства?
— Підтримують мене. Вдома в нас дві кішки і три собаки.
Третю собаку вимушено залишили собі. Помітили, як її викинули з машини. Белла (так її назвав тато) більше місяця блукала у Драчині, допоки я не помітила, як вона, така худюща — одні кістки та шкіра залишилась на ній — їла пірʼя. Якщо в місті собаки ще якось можуть знайти собі їжу, то у селі це майже неможливо.
Я підійшла до неї і глянула в ті засмучені очі: скільки там було болю і розчарування… Поки шукала їй родину, жителі проганяли та били її, а вона ночами блукала і страшенно плакала. Родину так і не вдалося знайти. Тому вона зараз третя собачка у нашій сім’ї. Тепер вона у чудовому стані, радіє життю та показує свою вдячність за спасіння кожного дня.
Врятована Белла
Також зараз займаємось пошуком родини для цуценят від безпритульної собаки Тіни. Щенят роздали, ще одне на перетримці, а Тіні знайшли велику будку, щоб тепленько було спати, також невдовзі проведемо стерилізацію, бо поки що даємо ін’єкції. Також опікуємося ще однією собачкою, вона у поганому стані із підшкірним кліщем. Два дні тому вже почали лікування.
— На Вашу думку, яким чином можна вирішити проблему вуличних тварин у Сваляві?
— Без підтримки людей це неможливо зробити. У Сваляві є декілька дівчат, із якими ми тримаємося разом. Звичайно, хочеться підтримки від місцевої влади — і фінансової також (бо це все дуже дорого). Нам потрібне місце для перетримки тварин після стерилізації (кастрації), лікування та перетримки щенят — доки не знайдеться родина. Наразі одне цуценятко знаходиться у нас на платній перетримці в Ужгороді.
Найбільшим розплідником безпритульних тварин у Сваляві є ромський табір. Якби відповідні органи вели облік та стерилізацію тварин, — ми не мали би те, що маємо зараз.
Це стосується і домашніх тварин. До прикладу, у Європі відповідні органи відвідують всіх жителів, вони заповнюють анкети про наявних тварин, щеплення та кастрацію.
Ще одна дуже велика проблема саме у нашому суспільстві — це неповага до тварин. Для деяких дітей ображати та щось кидати у тварин — це забавка, у дорослих так само. Вони прагнуть знущання над ними і кайфують від цього. Словом, роботи багато, і завжди вона є. Тому благаємо кожного долучитись до доброї справи, а особливо чекаємо підтримки від місцевої влади.
“Безпритульні тварини — проблема, створена людиною”
“Безпритульні тварини — проблема, створена людиною. Безконтрольне розмноження вуличних тварин походить від необізнаності. Рівень культури, відповідальності, моралі і інтелекту людини визначається її ставленням до тварин”, — вважає свалявська освітянка Едіта Грабар.
За її словами, люди не усвідомлюють, що це питання можна вирішити у досить короткий термін. На думку пані Едіти, достатньо створити санкціонований притулок для перетримки та стерилізації, вести облік, лікувати та робити щеплення тварин, як це роблять у Європі.
Саме тому волонтерка віднедавна на сторінці спільноти свалявських зоозахисників у Facebook створила рубрику корисних порад, де висвітлюють думку експертів з цього приводу — ветеринарних лікарів, юристів, вчителів та психологів.
“Там йдеться про права та обов’язки власників тварин, відповідальність за жорстоке поводження з чотирилапими, позитивний вплив тварин на сім’ю та суспільство та про багато інших важливих аспектів догляду та ефективної комунікації з ними”, — розповідає пані Едіта, завдяки якій нещодавно вісім цуценят знайшли гарні родини на Закарпатті і за кордоном. Мама цуценяток залишилася в їхній сім’ї.
— Пані Едіто, розкажіть, чому Ви вирішили допомагати безпритульним тваринкам?
— Тварина — це перш за все жива істота: вона має такий самий організм, як людина. Тварину болить, вона хворіє і потребує догляду та харчування. Я не можу дивитися байдуже на страждання як людей, так і тварин. Але якщо людина може сама про себе подбати, то одомашнена тварина не пристосована до життя на вулиці, вона повністю залежна від людини.
Одомашнення тварин сталося десятки тисяч років тому, і з того часу людина взяла на себе відповідальність за свого домашнього улюбленця. Але, на жаль, у багатьох родинах виховання відповідальності за свої вчинки не є в пріоритеті. До кота чи собаки ставляться як до іграшки чи раба.
Люди часто викидають домашніх тварин на вулицю, коли вони стають “незручними”. На мою думку, таке ставлення до тварин має коріння ще з часів Радянського Союзу, де людину і тварину сприймали тільки як робочу силу, і їхнє життя не мало жодної ціни.
У містах безпритульних собак і котів просто знищували — замість створення програм стерилізації та адопції. Зважаючи на досвід, можу зробити висновок, що випадки насильства над тваринами в нашому суспільстві відбуваються через низький рівень освіти, духовну бідність, відсутність виховання і психологічні проблеми у людей.
— Що, на Вашу думку, першочергово потрібно зробити у Сваляві для запобігання безконтрольному розплідненню та вирішенню нагальних викликів, пов’язаних із цим?
— Згідно з чинним законодавством, регулювання чисельності тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, створених діяльністю людини, здійснюється методами біостерилізації або біологічно обґрунтованими методами.
А для забезпечення вилову та тимчасової ізоляції собак, котів та інших домашніх тварин органами місцевого самоврядування можуть створюватися комунальні служби або підприємства з питань утримання та поводження з тваринами в населених пунктах відповідно до місцевих програм регулювання їх чисельності.
Едіта Грабар з врятованим цуценям
Волонтерська спільнота Сваляви докладає максимум зусиль, небайдужі жителі допомагають фінансово та підтримують кормами: особливо відчутна допомога підприємиці Вікторії Курах.
Для початку потрібно ввести посаду, в обов’язки якої буде входити облік домашніх улюбленців та контроль за належним доглядом за тваринами їх власниками. Великою проблемою в громаді є відсутність ветеринарного лікаря. Якщо волонтери виявлять хвору тварину, нема до кого звернутися за допомогою.
Також важливим є наявність приміщення для стерилізації чи кастрації, лікування та перетримки тварин. Вважаю, що варто проводити просвітницьку роботу щодо належного ставлення до тварин у засобах масової інформації та закладах освіти.
А ще передбачити в бюджеті кошти для стерилізації чи кастрації тварин. Водночас жорстоке поводження з тваринами має каратися суворо й безкомпромісно, відповідно до чинного законодавства, з реальними строками ув’язнення та значними штрафами.
Живодери повинні нести повну відповідальність за свої дії, адже безкарність лише породжує нові випадки насильства. Необхідно посилити контроль за виконанням законів, впровадити ефективні механізми розслідування таких злочинів і забезпечити невідворотність покарання. Захист тварин — це не лише питання моралі, а й показник цивілізованості суспільства.
“А з іншим волонтери поки справляються власними силами”, — додала наостанок пані Едіта.
Нещодавно до когорти свалявських зоозахисниць долучилася і учениця 8 класу Свалявського ЗЗСО №3 Анастасія Бунда. Як бачить майбутнє вуличних тварин у Сваляві юна волонтерка, читайте у другій частині нашого матеріалу, який вийде вже найближчим часом.
