2092 Фото: Район.Свалява
Кухня та їжа займають значне місце у нашому з вами житті. Саме за обідом чи вечерею ми маємо можливість зібратися в колі друзів чи родичів, відсвяткувати важливі події в житті та покращити собі настрій та здоров’я. Щоразу, коли ми приходимо до ресторану чи кафе, то насолоджуємось улюбленими стравами, але рідко цікавимось, хто ж стоїть за кулісами цього смаку.
Тож ми вирішили розповісти про про кухаря-універсала готельно-ресторанного комплексу «Затишок» Ігоря Романишина зі Сваляви, який останні 13 років радує відвідувачів ароматними стравами, які готує на відкритому вогні.
– Ігорю, розкажіть нашим читачам, скільки часу маєте справу з кухнею?
– На кухні я з 1992 року, з часу, коли закінчив Ужгородське професійне училище № 20 за спеціальністю «кухар». Спочатку пробував працювати барменом. Мама у мене була професійним кухарем, а вже коли вона захворіла, то й мені довелося швидко вчитися готувати й змінити барну стійку на кухонний стіл. Взагалі кулінарія для мене, як мистецтво. Кухарі так само, як і художники творять і своїми кулінарними шедеврами приносять задоволення людям.
– З чим була пов’язана хвороба мами?
– Під кінець життя вона почала різко втрачати зір, тож коли ми жили вдвох, я був її очима. Я готував їсти, а вона мені розказувала, ділилась рецептами. Потім пробувала на смак мої страви. Їй вони дуже подобались. На жаль, матір так і не дожила до мого кухарського «бенефіса». Вона померла у 2004 році, а я почав свою професійну діяльність вже з 2006 року. Два роки працював в Абхазії, де багато чого навчився.
– Розкажіть про досвід роботи в цій країні.
– Можливо, у мене не написано на чолі, що я кухар, але у 2015 році наприкінці сезону я входив у десятку кращих мангальщиків Абхазії. Я просто ходив по закладах, де продають м’ясо, і купував по 100-200 грамів, аби вивчати смаки конкурентів. Бо наприклад, рецептура закарпатської кухні там би не «зайшла».
– Знаходили допомогу серед місцевих кулінарів?
– У них такий закон, що ніхто тобі не розповість свої тонкощі кухні. Наприклад, рецепти шашлика з баранини та телятини, а також хачапурі тримають в секреті. Ті грузинські рецепти, які ви знаходите на просторах інтернету правильні лише на 75%, самі ж «родзинки» приготування тобі ніколи не розкажуть.
– За час проживання в Абхазії, яка зі страв Вам запам’яталася найбільше?
– У мене був шеф-кухар, де я працював. Він готував такі сирники, яких я в житті не куштував. Він нізащо не хотів ділитись зі мною рецептом. Тоді я приходив зранку о четвертій годині, коли він тільки починав їх готувати, споглядав як він це робить і мотав собі на вуса. А він хоч і намагався мене вигнати з кухні, то вже не міг, я був налаштований рішуче (сміється – авт.) Можу сказати, що весь успіх грузинських страв закладений у продуктах.
– Яка кухня Вам все таки більше до душі: закарпатська чи кавказька? І взагалі, ваша найулюбленіша?
–Кавказька. Я любитель гострих страв. Хоча у нашій кухні за угорськими рецептами є також досить гострі страви, але там все таки більше місця для «маневрів» у рецептурах. А найбільше подобається азіатська кухня.
– А якщо говорити про страву?
– Пельмені (сміється – авт.) З дитинства моя улюблена страва – пельмені. Знаєте, у важкі та найкращі моменти в житті свої емоції я проявляю у стравах. Я взагалі не вживаю алкоголь, то готування для мене – як розрядка. Одного разу, коли було важко, у день накачав 1000 пельменів. Вручну. Це дуже заспокоює.
– Вдома також готуєте, чи Вам достатньо цього на роботі?
– Вдома теж інколи готую, але зазвичай цим займається дружина. Домашня кухня – це не ресторанна кухня. Відтак дружина готує сама. Вдома готую тільки на свята.
– Можливо, пробували створити YouTube канал з власними рецептами?
– Одного разу хотів спробувати створити власний канал, але потім наступила пандемія, війна. У мене є кілька відео, де я готую таджицькі плови, але далі них ця справа не пішла. Наразі активно розвиваю свій профіль в Тік-Тоці, де показую приготовані мною страви.
– Насамкінець, дайте відповідь на риторичне питання: їсти, щоб жити, чи жити, щоб їсти?
– Жити, щоб їсти!
