Михайло Михайлович Гончарук був старшим лейтенантом, командиром роти інженерно-саперного батальйону 808 Дністровської окремої бригади підтримки. Захисник народився 23 жовтня 2000 року в Ужгороді.
Свою долю ще з юнацтва повʼязав зі служінням країні: закінчивши навчання у школі, вступив до військового коледжу сержантського складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Після випуску продовжив здобуття військової освіти і в цьому ж навчальному закладі у 2024 році здобув перше офіцерське звання.
Після випуску проходив службу в 808-ій Дністровській окремій бригаді підтримки – на різних посадах виконував широкий спектр завдань інженерної підтримки, мудро й виважено керуючи підрозділами.
29 жовтня 2025 року, під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку, пішов із життя, віддавши найцінніше за майбутнє України.
Мужній, принциповий, вольовий – саме так згадують про молодого і гідного офіцера, який до останньої хвилини був вірним військовій присязі.
Україна для Михайла Гончарука була більше, ніж просто Батьківщина. Він жив із вірою в Бога, Україну і в те, що державна незалежність, свобода й гідність – це найвищі цінності, за які варто стояти до кінця і за потреби – віддати життя.
Чин похорону відбувся на площі Народній. Провести воїна в останню путь прийшли рідні, міський голова Богдан Андріїв, друзі, однокласники, військові, містяни.
Від Головнокомандувача ЗСУ генерала Олександра Сирського зачитали пам’ятний лист на знак глибокої вдячності за жертовне служіння в лавах Збройних Сил.
Михайла Гончарука поховали з військовими почестями на Пагорбі Слави.
У захисника залишилися батьки, брат.
Вічна і світла пам’ять.
