Карта Східної Європи IX століття з історичного словника Павла Чучки. Фото: Svaliava.net
Якими іменами називали матері своїх дітей тисячі років тому. Стой, Неділька, Дзвенислава, Росана, Плоскина — багато сучасних імен сягають тисячорічної історичної глибини.
Мало хто замислюється над тим, що звичні для нас прізвища чи географічні назви часто є “законсервованими” реліктами прадавніх слов’янських імен, які побутували на наших землях задовго до того, як християнський календар приніс із собою грецькі та латинські запозичення.
Особливого значення це дослідження набуває на Закарпатті, де в затишних долинах Свалявщини та підніжжя Карпат збереглися унікальні антропоніми, що стали предметом глибокого вивчення ужгородського науковця Павла Чучки у його фундаментальній праці “Слов’янські особові імена українців”.
Фото: Svaliava.net
Історія імен почалася з потреби виокремити індивіда з громади. Як свідчать мовознавці, до розпаду праслов’янської мови на окремі діалекти, що сталося близько двох тисяч років тому, наші предки задовольнялися однослівною системою.
Людина мала лише власне ім’я, яке часто відображало обставини її народження, характер або ж було магічним оберегом. Лише згодом, під впливом суспільного розвитку та потреби в чіткій ідентифікації, з’явилися імена, по батькові та прізвища.
Фото: Svaliava.net
Одним із найяскравіших прикладів того, як давнє ім’я перетворилося на частину, ландшафту є усім відома на Свалявщині гора Стой. Дослідники стверджують, що цей оронім має антропонімічне походження. Ім’я Стой було усіченою формою давніх двоосновних імен, таких як Стоймир або Стойслав. Ці імена походять від дієслівної основи “стояти” і мали на меті надати носію стійкості та непохитності. Сьогодні Стой, як прізвище, досі зустрічається серед закарпатців, що підтверджує неймовірну “тривалість життя” давніх мовних форм.
Не менш цікавим є ім’я Стойгнів, яке також побутувало на Свалявщині ,зокрема, у селі Тибава. Його етимологія поєднує в собі наказ стояти та поняття гніву. Буквальне значення такого імені: “зупини гнів “або “стійкий у гніві”. Перші письмові фіксації цього імені датуються серединою XV століття, хоча в сусідній Словаччині подібні форми відомі ще з XI століття. Це свідчить про те, що дохристиянський іменник активно використовувався протягом усього середньовіччя.
Фото: Svaliava.net
Процес формування сучасних прізвищ на основі цих імен був тривалим. До прикладу, прізвище Плоскина, яке сьогодні можна зустріти на Свалявщині, походить від давньоруського прізвиська Плоскыня. У літописах за 1223 рік згадується керівник бродників (населення нижнього Дніпра, узбережжя Азовського моря, і Подунав’я XII—XIII століть східнослов’янського походження на території нинішньої України) із таким іменем. Це свідчить про те, що вже у XIII столітті подібні імена ставали назвами родів.
Закарпаття є справжнім “заповідником” рідкісних жіночих імен
У праці Павла Чучки згадується ім’я Неділька, яке було популярним серед українців Хорватії та Сербії а також зустрічалося на західноукраїнських землях. Це ім’я походить з грецької мови і означає: “та, що народилася в неділю”.
Також у давніх записах фігурують такі колоритні імена, як Поляна, Княгиня, Квітослава, Полонинка. Останнє було особливо поширене серед горян і означало квітку едельвейса та символізувало чистоту та витривалість дівчат, народжених у горах.
Фото: Svaliava.net
Сьогодні ми спостерігаємо своєрідний ренесанс інтересу до старовинних імен. У сучасному світі знову з’являються Поляни, Сніжанки та Квітослави. Це не просто мода — це повернення до тієї глибинної пам’яті, яку зберіг для нас ужгородський словник.
У Сваляві зберігаються два примірники видання Павла Чучки “Слов’янські особові імена українців”. Їх можна знайти у Свалявській публічній бібліотеці та ЗННЦ ЗУНУ. Тож візит до міської бібліотеки може стати у нагоді тим, хто обирає своєму нащадку рідкісне ім’я, і тим, хто цікавиться історичними матеріалами.
Раніше видання Svaliava.net розповідало про дві знаменні дати з історії Неліпина.
