650 «Війна стосується кожного, тому допомагати треба всім», – Юні свалявські волонтерки
Щоразу, коли у Сваляві відбувається благодійний ярмарок, який організовує Свалявський Рух Опору, ми у редакції чекаємо на появу цих дівчаток. І щоразу вони заходять усміхнені та натхненні з фразою: «Чи бажаєте придбати щось та допомогти ЗСУ?». Ми, звісно ж, бажаємо та купуємо, тим паче, що у коробках в дівчат багато смаколиків та різноманітної краси. Однак, на жаль, не всі сприймають цих чудових дітей з повагою, бо, на жаль, не всі розуміють, що таке волонтерство і для чого ці дівчатка збирають кошти…
Тому ми вирішили познайомити вас, дорогі читачі, з цими прекрасними маленькими волонтерками, бо, попри юний вік, ці дівчата роблять величезний внесок у нашу Перемогу!
Отже, знайомтесь – перед вами прекрасні дівчатка, кожна з яких має свої вподобання та інтереси, але об’єднує їх спільне бажання допомагати людям.
Ніколь Ганинець раніше займалася музикою – навчалася гри на баяні. Зараз більше уваги приділяє навчанню. Ніка Бочко теж багато вчиться, проте це не заважає їй виділяти час на добрі справи. Ірина Бунда окрім уроків уже два роки гачкує – плете красиві речі. Софія Малетич захоплюється малюванням та грою на скрипці, а також любить читання і зараз читає «Гаррі Поттера».
Анастасія Бунда малює арти, займається верховою їздою та флорболом. До слова, верхи дівчинка їздить з тьох років! Вікторія Куцеріб посилено вивчає англійську мову, а Марія Брижак займається грою на фортепіано, співає та ходить на уроки релігії.
Вероніка Коштицька після школи додатково займається біологією та ходить у церковну школу. Любить малювати,особливо природу та квіти. Яна Шпортень грає у волейбол, займається англійською та вже 6 років опановує гру на скрипці. А Міла Трубіна ходить на заняття з гри на фортепіано, малює, вивчає англійську і математику. Але більше всього любить малювати і в’язати та хоче стати художницею. Це й не дивно, адже дідусь дівчинки – знаний художник Олександр Груша, який і навчає онучку живопису.
Дуже різні за характерами та вподобаннями, але єдині у меті – допомагати.
Про перші кроки у волонтерстві
Мабуть, найдосвідченішою волонтеркою у цій компанії є Анастасія Бунда. Та це й не дивно, адже її мама, Ельвіра Бунда є очільницею БО «Свалявський Рух Опору» і для жінки війна почалася не у лютому 2022 року, а значно раніше – ще у 2014 році, коли ворог вперше ступив на наші землі. Дівчинка згадує, що була зовсім маленькою, коли мама брала її з собою на «волонтерку». Мабуть, це і виховало у Анастасії патріотизм і бажання допомагати.
– Я пам’ятаю ще 2014 рік, коли був Майдан. У нас почали забирати Крим і Донбас. Раніше Свалявський Рух Опору був фондом «Об’єднані війною» і моя мама там допомагала. Я ж була маленькою, їй не було з ким мене лишити. Вона взяла мене з собою в будинок культури розвантажувати посилки. Я ж з дитинства була допитливою, допомагала людям і тваринам. Тому зараз теж не можу стояти осторонь», – розповідає Анастасія.
Дівчинка каже, що коли після повномасштабного вторгнення їй запропонували піти у штаб та чимось допомогти – не вагалася, а ще взяла з собою подруг.
«Ми один раз прийшли щось там поскладали, другий… Потім нас запросили на ярмарок. Нам це полюбилося і ми тепер постійно ходимо, допомагаємо. Ми бачимо, що військові приходять у штаб, і раді що їм допомагаємо, це душевно приємно. Бо це ж люди, які віддають за тебе життя, то хіба ти можеш байдуже сидіти вдома?», – наголошує юна волонтерка.
Підтримати подругу вирішила і Марія Брижак. Дівчинка згадує, що перше волонтерство далося з труднощами.
«Ми виступали в будинку культури. Настя приходить і каже: «Там ярмарок, ідемо допоможемо. І ми ходили під дощем під прапором, пропонували людям долучитися до допомоги ЗСУ. Хоча мені було страшно, що подумають люди», – зізнається Марія.
А люди дійсно реагували по-різному, адже усвідомлення того, що розпочалась повномасштабна війна, що наші хлопці по-справжньому зі зброєю відстоюють рідну землі, прийшло не до всіх і не відразу.
А от хто чудово знає про війну – це Міла Турбіна та Вікторія Куцеріб, адже їхні батьки разом зі своїми побратимами зараз боронять нашу країну від підлого та жорстокого ворога.
«Мій тато – воїн АТО, кіборг. Він розпочав свою боротьбу з окупантами ще багато років тому, тож коли розпочалось вторгнення, відразу вирушив на фронт. Мій старший брат Василь теж поїхав на війну добровольцем», – розповідає Міла.
Вікторія ж зізнається, що коли бере участь у благодійному ярмарку, то знає, що таким чином допомагає і своєму татові.
– У мене тато воює. Коли я перший раз прийшла на ярмарок, то мені дуже сподобалось, адже всі виручені кошти передають на ЗСУ. Думаю, що і моєму татові теж це допомагає. Ми йому також недавно заганяли посилку. я йому намалювала відкритку. На жаль, він не зможе приїхати на новий рік. Але постарається. Я тепер всім, чим можу допомагаю волонтерам та військовим, – ділиться дівчинка.
Ніколь Ганинець розповідає, що волонтерити їй запропонувала Ірина Бунда.
– Мені дуже сподобалося допомагати, носити, продавати… Ти знаєш, що робиш дуже корисну справу і це дуже приємно, – каже дівчинка.
А Яна Шпортень зізнається, що особливо надихнуло те, коли вдалося назбирати перші суми.
– Мені стало цікаво як то. Ми за два рази акції назбирали 4-5 тисяч і дали їх на фонд.Зрозуміли. що в наших силах робити гарну справу, – згадує дівчинка.
Ірина Бунда залучила до волонтерства і Софійку Малетич, для якої новорічний ярмарок в центрі Сваляви був першим як для маленької благодійниці.
– Мені дуже сподобалось, а ще мене всі називали Миколайчиком, бо я одна була у костюмі Миколая, – сміється Софія.
Про підтримку вчителів та друзів і нерозуміння з боку однолітків
Дівчата розповідають, що найважче у волонтерстві – донести деяким людям, що все робиться з чистою метою.
– Люди не розуміють, хто такі волонтери. Дехто вперто каже, що волонтери крадуть і їм не треба давати гроші. Ми чули фрази: «Навіщо ви то робите? Війна скоро закінчиться, а ви собі гроші заберете», особливо на початку війни. Дехто казав, що то все брехня, у нас нич не є, воно нас не стосується. Але коли «прилетіло» у Воловець, то почали трошки ворушитися. Люди усвідомили, що таке небезпека, і для чого нам потрібно максимально підтримувати тих, хто нас оберігає, – розповідає Анастасія Бунда.
Водночас юні волонтерки зауважують, сприйняття людей дещо змінилося від лютого 2022 року.
– Ставлення до волонтерів змінилося в кращу сторону. На новорічному ярмарку я бачила, що люди не проходили повз палаток, вони заходили і дивилися і кожен щось купував, бо розумів, що треба допомагати. Нас обіймали і нам дякували. Люди розуміють, що йде війна, і мене це тішить. Хоча й не всі, – розмірковує Яна.
– Я дивлюсь по емоційному стану людей, і він дуже залежить від новин. Якщо показують, що десь «прилетіло», то допомагають. Якщо в новинах мовчать, то люди думають, що їх це не стосується», – ділиться спостереженнями Анастасія.
Не зовсім однозначно до волонтерства дівчат ставляться і їх однолітки, хоча величезна підтримка йде від учителів.
– На початку війни однокласники нас підтримували, а зараз кажуть, що ми просто йдемо уроки прогулювати, а толку з того нема. Хоча нас підтримує наша класна керівниця Сніжана Ганинець і всіляко допомагає, – розповідає Настя.
Інші педагоги теж не стоять осторонь.
– Наша вчителька Олеся Іванівна – вона дуже добра, вона у нас на одному з останніх ярмарків купила товари, дякувала нам та побажала удачі. Це дуже приємно, – розповідає Яна.
– Ми прийшли у школу з товарами і діти нам кажуть, що ми прогульщики. Але наша класна керівниця за нас заступилася, – зізнається Ірина.
Софія каже, що їй однокласник казав:
«Ви хитрі і точно не передаєте нікому, собі «лизала» купляєте, забираєте в людей гроші, бо допомагають тільки великі волонтери». Дівчинка каже, що насправді волонтерство – то не жебракування, а добра справа.
Дівчатка кажуть, що було б добре, якби всі усвідомили важливість таких акцій, ярмарків та зборів. Адже будь-хто з їхніх однокласників може долучитися і допомагати, і це буде дуже круто!
Про вагу кожної копійки та повітряну тривогу
Дівчатка мають свій, дорослий погляд на багато речей, про які їхні однолітки не задумуються. Наприклад, вони не розуміють, як можна радіти, коли лунає повітряна тривога і всі з уроків йдуть в укриття.
– Коли звучить тривога, я дуже переживаю за свого тата. А тепер ще й дядю мого забрали на війну. Тому цей звук для мене дуже важко чути, – зізнається Віторія.
Дівчата розуміють, що якщо для Сваляви повітряна тривога – це зірвані уроки та перерва для розваг, то десь далеко цей сигнал означає, що полетять ракети або шахеди і можуть загинути люди. Тому радість своїх однолітків, які втішеними біжать зі школи, не поділяють.
Також дуже мудро розмірковують юні волонтерки і про кошти, які люди донатять. Кажуть, що навіть 1 гривня має велике значення.
– Було таке, що дівчинка скинула 15 гривень і написала, що це все, що могла, більше немає.Але і це вже багато значить! Навіть якщо кинуть 2 гривні – це дуже важливо. Бо 100 людей по 2 гривні – то вже 200 гривень. А кошти дуже потрібні. От купили машину на 128 бригаду. Вони виїхали, а через тиждень машини нема, бо «прильот». Ці автомобілі просто бомблять, а люди то не розуміють, – каже Анастасія.
– Часто буває, що ті, хто має гроші, не дають нічого, а ті, хто немає віддають все, – ділиться спостереженнями Яна.
Про політику і російську мову
Наші юні співрозмовниці всі в один голос кажуть, що цікавляться політикою та новинами, адже від цього зараз ніде дітись.
– Ми завжди з дідиком говоримо про політику, бо в нього є великий телевізор і кілька телефонів, в нього всюди політика. Він спить, а вночі новини йдуть і я їх слухаю, – розповідає Софійка.
Яна ж пригадує, що в перші дні війни вони з мамою багато плакали.
– Тоді дуже багато новин було. В телефонах багато повідомлень. В дідуся теж є телевізор, він теж все про війну дивиться, про Бахмут. Ще цікавиться релігією. Мій тато теж волонтер і допомагає. Тому ми всі обізнані у ситуації на фронті, на політичній площині, – каже дівчинка.
А ще одна річ, яка об’єднує всіх дівчаток – несприйняття російської культури та мови. Всі вони не розуміють, як можна підтримувати ворога навіть у переглядах фільмів чи слуханні музики, якщо все це несе в собі смерть…
– Я просто не розумію людей у Сваляві, які говорять російською. От, наприклад, зараз популярний серед підлітків фільм» Слово Пацана». Ти його дивишся, а мільйони за перегляди отримують росіяни, – обурюється Настя.
Свою подругу підтримує і Вероніка Коштицька, яка каже, що це – неприпустимо по відношенню до наших воїнів та українців, які загинули від рук загарбників.
– Деякі наші однокласники постійно цитують цей фільм. Але ж його суть – у прославлянні російського бандитизму та підлітковій деградації. Це – продукт ворога, яким він, як бачимо, вміло маніпулює, – зауважує дівчинка.
Анастасія розповідає, що вона з друзями навіть проводили опитування серед свалявчан про цей фільм і російськомовний контент. Результати – не надто позитивні.
– Ми робили опитування, згідно якого 80% опитаних дивилися цей фільм або уривки, і з них 50% не мають нічого проти цього продукту. Старші люди кажуть, що руські не винуваті. Моя думка така, що усі москалі причетні до нашої війни. Так, не всі винні, але причетні. Багато хто зараз каже «Пробачте нам», а що нам з вашого «пробачте»?.. – каже Настя.
Як каже Міла Турбіна, волонтери – це люди, які є у безпечному місці, мають час та змогу і допомагають тим, хто цього потребує.
А ми ж хочемо додати, що волонтери – це отакі от дівчатка, які мають сміливість, сили, впертість та неймовірно великі серця. Під час нашої розмови хотілося взяти багатьох дорослих, посадити поруч і сказати: «Слухайте!». Бо ці діти говорили настільки мудрі речі та з таким запалом, що, мабуть, доби б не вистачило, аби все вислухати.
Але ви можете переконатися в цьому самі, коли до вас у місті підійдуть ці маленькі красуні зі скринькою в руках і скажуть: «Чи бажаєте придбати щось та допомогти ЗСУ?». Обійміть їх та покладіть у скриньку бодай одну гривню, бо ці діти роблять нашу роботу. Адже ми маємо допомагати стільки, скільки зможемо, поки останнього ворога не винесуть за межі наших земель. А дівчатка нам просто допомагають.
Щира за це дяка!
