1795 «З дитинства мріяв рятувати людські життя, але не як медик», – начальник караулу пожежної частини міста Свалява Іван Русин
Про діяльність пожежної частини міста, професію рятувальника та екстремальні події поговорили із начальником караулу ДПРЧ № 12 міста Свалява, капітаном Іваном Русином. Які найпоширеніші причини загорання, проблеми з якими стикаються у роботі пожежники та як вдається опанувати себе у критичній ситуації. Про все це та більше читайте у інтерв’ю:
– Іване, розкажіть про специфіку та досвід у вашій професії?
– Загалом досвід роботи пожежником у мене 16 років, враховуючи чотири роки навчання в університеті. Якщо без університету то це 12 років робочого стажу. Спочатку працював у Жденієві, потім у Воловці, далі в Ужгороді, а наприкінці зупинився у Сваляві. Щодо специфіки роботи, то це гасіння пожеж, порятунок людей, усунення наслідків катастроф, допомога в ліквідації наслідків ДТП і т. д.
– Чому вирішили обрати саме цю професію? Були можливо й інші варіанти?
– Це цікава історія. Мої батьки насправді бачили мене в майбутньому медиком, або юристом. Але скажу відверто, що ні тим, ні іншим я себе не бачив. Для себе ж вирішив, що рятувати життя людей – ось що круто, і для цього не обов’язково бути лікарем. Тому, коли довелось вступати до ВИШу, без сумніву обрав Харківський Національний університет цивільного захисту України.
– У дитинстві були прояви майбутнього рятувальника?
– Бувало, в дитинстві брав участь у гасінні сухої трави, яку тоді досить часто спалювали навесні на полях та лісах. Мені шкода було тих звірят, які могли загинути від вогню. Тому це був такий внутрішній прояв, як ви кажете, майбутнього рятувальника.
– Чи пам’ятаєте свій перший рятувальний виїзд?
– Так. Це була пожежа на будівництві. Нічого серйозного там не було, відкрита територія, швидко загасили вогонь.
– Розкажіть про найсерйознішу пожежу, з якою Вам довелося зустрітись віч-на-віч особисто?
– Серед найважчих випадків, це коли горів один із санаторіїв у Сонячному Закарпатті. Також коли виїжджали на допомогу рятувальній частині міста Мукачева, можливо хтось пам’ятає, коли горів готель «Бель Рояль». Там було дуже багато одиниць техніки, велика кількість рятувальників, величезних масштабів пожежа. Також пригадую пожежу на заводі «Фішер». Думаю, пояснювати не треба як розповсюджується вогонь на підприємстві більше 20 тисяч квадратів, на якому знаходиться лако-фарбова продукція та дерев’яні заготовки для лиж. Загалом брав участь у гасінні у дуже багатьох випадках.
– Під час гасіння великих пожеж у Вас опускалися руки? Чи можливо сковував страх?
– Ні, такого ніколи в мене не було. Бувало, дуже важко в плані гасіння пожежі, але ми з командою, допомагаючи один одному, виходили з будь-якої ситуації. Буває важко, коли в жахливій аварії, відкриваєш багажник автівки, і бачиш там дитячу коляску. Це означає, що десь поблизу повинна бути дитина. Для мене це напевно найбільш важко переносити. Коли бачиш картину травмованих дорослих, дітей, і потрібно все правильно зробити, аби не нашкодити людині. Але це не пливає на мене у плані роботі ніяк, моя основна задача – допомогти. Тому ні страх, ні паніка мене ніколи не переслідували.
– Бували й курйозні випадки у вашій роботі? Розкажіть про них.
– Одного разу ми виїхали на виклик до будинку, де проживав разом з козами всередині такий собі безхатько. Було повідомлення про пожежу у цьому домі. Відразу по запаху визначили, що всередині можливо знаходитиметься тіло. Ми вже погасили вогонь, ходимо з рятувальниками шукаємо тіло, і не можемо знайти. А його й не було, цей безхатько, як виявилося потім, сам підпалив власну хату і сидів на пагорбі, дивився на вогонь, в якому й згоріли його кози.
– Що є найважчим у вашій роботі?
– Не скажу найважчим. Найнезручнішим. Напевно, діставати людей, які втопились у річці. Був випадок коли на одній з річок Свалявщини тіло жінки літніх років понад два тижні пролежало на спеці більше 30 градусів. Ми повинні були витягнути його звідти. При дотику до тіла йшов такий запах, що не всі витримували, скажу відверто.
– Як розвантажуєтесь після таких важких моментів в роботі?
– Звичайно, такі робочі моменти так чи інакше запам’ятовуються людині. Але коли ти на службі, то перемикаєшся на те, що це твоя робота і ти повинен виконувати свої обов’язки. До прикладу, після чергової зміни, на якій ми гасили вогонь на четвертому поверсі будинку, я вилітав у повному обмундируванні по драбині без питань, а вдома коли потрібно було встановлювати димохід на даху, я піднявся тільки з третього разу, бо було лячно (сміється – авт.). Ось, що означає коли налаштований на роботу.
– Під вашим керівництвом знаходиться семеро підлеглих. Це велика відповідальність. Як вдається налагодити командну роботу?
– У нашій роботі найважливіше – порозуміння один з одним. Ви повинні один одному довіряти, розуміти, допомагати у будь-якій ситуації. Не може бути так, щоб в одному караулі всі дивилися в різні сторони. Караул – це як п’ять пальців на одній руці. Ми від початку до кінця – разом і дивимось в один бік, як то кажуть.
– Які найчастіші причини пожеж на Свалявщині?
– Напевно, загорання димаря. Зараз багато людей перейшло на твердопаливні котли, каміни, топки, і коли починається опалювальний сезон, найчастіше виклики до нас надходять саме з цього приводу. Також займання пожежі через електропроводку.
– Ви пропрацювали 16 років в ДСНС. Як змінилась служба за цей час?
– Останні роки нам почали осучаснювати техніку. Порівняти ті машини, коли я тільки починав працювати, і зараз – це порівнювати небо із землею. Я довгий час пропрацював на старенькому «Зилі», в якому задувало з усіх щілин, особливо коли їдеш взимку після гасіння пожежі, весь мокрий, а за вікном -20. З сучасними «МАЗами», де працює опалення, тепло і сухо та комфортно – цієї проблеми немає. А загалом покращень стало багато у нашій роботі.
– Як змінилась специфіка роботи в умовах війни?
– Якщо зараз у нас графік чергування «добу працюєш, три вдома», то з початком повномасштабного вторгнення ми працювали у посиленому режимі через добу. Оскільки, ми до кінця не розуміли ситуацію, яка відбуватиметься в майбутньому.
– Така професія, як у Вас, потребує значної фізичної підготовки. Як тренуються рятувальники?
– Ми тренуємось постійно. Відпрацювання нормативів здійснюється щозмінно. У нас є службова підготовка, є розклад занять, на яких зазначені фізичні вправи різних типів. Це першочергово! Адже, одягаючи важке обмундирування, в умовах непридатних до дихання потрібно мати неабияку витривалість. І ми над цим дійсно потужно працюємо, адже від цього залежить якість нашої роботи.
– Чим найбільше пишаєтесь в житті?
– Своєю сім’єю. У мене є дружина та двоє дітей – хлопчик і дівчинка. Це – моє найбільше досягнення і гордість в житті. Вони надихають мене йти на роботу і повертатися з роботи.
– Що б хотіли побажати нашим читачам? Можливо, корисні поради?
– Хочеться донести важливу інформацію. коли виникає десь пожежа, особливо у сільській місцевості, тупікових вуличках, обов’язково пояснюйте диспетчеру, де знаходиться будинок, біля чого. Не достатньо сказати адресу і кинути слухавку. У нашій роботі кожна секунда важлива, і коли ми приїжджаємо – ще повинні витрачати час, щоб зорієнтуватися, де знаходиться та вулиця, чи є там проїзд для нашої машини по висоті, по ширині. Дуже зручно, коли ти їдеш на пожежу, а тебе вже зустрічають на центральній вулиці ті, хто телефонував, і проводять тебе безпосередньо до місця події. Це значно пришвидшує процес гасіння і збереження майна.
За матеріалами газети «Вісті з Свалявщини»
