За інформацією: Суспільне.
Василь на позивний “Сова” – військовий 128-ї Закарпатської ОГШБр. 128 Закарпатська ОГШБр/Facebook
Зварював бронепластини, які стримували кулю зі снайперської гвинтівки, а зараз тримає оборону в стрілецькому батальйоні 128-ї Закарпатської ОГШБр. На початку війни Василь, який зараз має позивний "Сова", кілька разів приїжджав у військкомат, але його не взяли через проблеми зі здоров’ям.
Історію військового розповіли на Facebook-сторінці 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
44-річний Василь на позивний "Сова" – досвідчений зварювальник, котрий тривалий час працював у науково-виробничому центрі в Івано-Франківську. На початку війни він кілька разів приїжджав у військкомат, щоб записатися в тероборону, однак його не взяли через проблеми зі здоров’ям. Після цього Василь почав допомагати ЗСУ своїми практичними уміннями.
"Я зварював бронепластини з кількох шарів міцної сталі. У підсумку вони виходили нелегкі, зате дуже міцні – одна пластина важила 6 кг, а для бронежилета потрібні дві. Їх не могли пробити бронебійні кулі зі снайперської гвинтівки СВД, випущені в одну точку з відстані 50 метрів. Хлопці, які у наших бронежилетах брали участь у штурмах, казали, що навіть не відчували влучання з автоматів. У своєму центрі ми також робили наземні гусеничні дрони, придумали їх практично з нуля. Один такий важить менше 200 кг, а може взяти на себе вантаж до 400 кг. Керування – через FPV-окуляри, запас ходу – до 50 км, швидкість – 25 км. Уже була домовленість про виготовлення 10 дронів для однієї з бригад", – розповідає Василь
Минулого року, за 400 метрів від роботи, Василя зупинили працівники ТЦК й мобілізували в ЗСУ. Після навчального центру він потрапив у стрілецький батальйон 128-ї ОГШБр.
"Оскільки зараз важко знайти кваліфікованого зварника, роботи з наземними дронами довелося призупинити. Думаю, з мене було би більше користі для ЗСУ, якби я залишився зварником, хоча розумію, що тут не вистачає людей, і воювати теж комусь треба", – каже Василь.
Як боєць піхотного підрозділу "Сова" виконує бойові завдання на передовій. Його завжди призначають старшим групи, а найдовше відрядження на нуль тривало 58 днів без перерви. Навички Василя згодилися під час облаштування позицій.
"Коли ми вперше заїхали в посадку, там був старий бліндаж площею десь три квадратні метри, через балки заглядало сонце. Ми місяць його укріплювали, а потім зробили ще один. Росіяни стояли близько, тому ми працювали тільки ночами, один боєць завжди слідкував за обстановкою. Коли копали, в одні мішки збирали чорнозем, в інші – світлу глину. А далі все гарно замаскували травою й гілками. Я купив акумуляторні інструменти: "болгарку", перфоратор, дриль. За допомогою них ми як слід облаштували укриття. Там є все необхідне – Старлінк для зв’язку (теж купив за власні гроші), цілодобові камери спостереження, навіть примусова вентиляція. Найстрашніше для нас – коли ворожий дрон скидає отруйні гази, на цей випадок я під’єднав до зарядну станцію, два вентилятори, які швидко провітрюють укриття, причому можуть направляти потоки повітря в різних напрямках", – пояснює військовий.
Відстань від переднього спостережного пункту "Сови" до росіян 600 метрів, тому бійці періодично чують і бачать ворогів.
"Ворожа піхота намагалася штурмувати сусідні позиції, й коли в наших хлопців почали закінчуватися боєприпаси, ми підключилися – допомогли їм вогнем. Та так, що аж стволи кулеметів були червоні. Саме нас не штурмували, однак часто крили з мінометів і ствольної артилерії. Через інтенсивний вогонь та постійну роботу РЕБ, до нас дуже важко було доставити боєприпаси й провізію, На якийсь час ми залишилися без води, а сніг уже розтанув. Тоді я згадав наземні гусеничні дрони, які розробляв дома, вони дуже згодилися б – не бояться обстрілів і не такі вразливі для РЕБ", – розповідає "Сова".
На позиціях Василю доводиться працювати з різними людьми, які в стресових, екстремальних умовах поводяться по-різному.
"Я переконався, що стійкість людей залежить не від віку і здоров’я, а від розуміння й мотивації. Моя особиста мотивація – діти. Я українець і готовий життя покласти за своїх дітей, воюю тільки за них. Чому я, житель Заходу України, тут? Бо не хочу, щоб росіяни прийшли до мене додому. Якщо просто сидіти, вони прийдуть у твою хату. Тому треба дивитися наперед. І корчувати зло з самого початку, бо якщо вкорениться, буде набагато важче. Якби ми викорчували "русскій мір" із самого початку, то не мали б війни", – каже Василь.Читати ще
Читати ще
“Я тут, щоб росіяни не дійшли до мого дому”: історія воїна 128-ї Закарпатської бригади Василя на позивний “Циган”
