За інформацією: Суспільне.
Подружжя Марини й Олександра Нейметів. Суспільне Ужгород/Сергій Чернишов
Жінка каже: пандус поруч із пішохідним переходом також не відповідає нормам доступності, адже не обладнаний поручнями та обмежувальними бортиками з обох боків.
"Інший момент — це кут нахилу. Я не можу одразу визначити його на око, але, здається, оскільки цей пандус будували за старими нормативами, його нахил перевищує п'ять градусів. Більше того тут є сходинки. Вони не марковані контрастно, тож, відповідно, людина з порушенням зору їх не побачить", — сказала Марина Сташина-Неймет.
Олександр не може обійтися без допомоги своєї дружини Марини, коли йде і повертається з роботи у міській лікарні, де працює масажистом. Каже: людям з тростиною важко ходити містом самостійно.
"На превеликий жаль, місто не зовсім доступне. Насамперед через велику кількість автомобілів, припаркованих на тротуарах, які часто доводиться обходити. Це не тільки машини, це і самокати. Друге — те, що тротуари не завжди рівні, тобто плутаєшся, чи ти ще на тротуарі чи ти вже десь на траві або на грунтовій поверхні, що трошки збиває з пантелику", — розповів Олександр Неймет.
Сходи біля пішохідного мосту в Ужгороді. Суспільне Ужгород/Сергій Чернишов
Марина входить до Рад безбар’єрності Ужгорода і Закарпаття, члени яких долучаються як експерти до створення безбар’єрного простору. Амбасадорка проводить моніторинг небезпечних локацій, дає рекомендації з їхнього усунення.
"У місцевості, де ми стоїмо (площа Петефі біля пішохідного моста — ред.), ми можемо побачити те, що пішохідна та велосипедна доріжки тактильно абсолютно не відрізняються одна від одної. Тобто людина з порушенням зору може інтуїтивно почати рухатися велосипедною доріжкою. Якщо пройти далі, то вони взагалі зливаються в одну смугу, і людина просто не розуміє, куди їй рухатися. Так само, якщо говорити про підхід до лавок, то бруківка тут досить слизька", — розповіла жінка.
Сходи, що з’єднують площу Театральну з набережною Незалежності, Марина Сташина-Неймет називає небезпечними для людей із порушенням зору.
"Насамперед тому, що вони слизькі. Нерівна бруківка не має достатньої глибини, щоб можна було впевнено поставити ногу. Крім того, сходи не мають поручнів. А оскільки їхня ширина перевищує 2,5 метра, тут має бути ще й розділовий поручень посередині, але його немає. Так само немає контрастного маркування сходів — вони візуально зовсім не відрізняються від решти покриття. Для людини з порушенням зору це вже становить небезпеку", — зазначила Марина Сташина-Неймет.
У міській лікарні реабілітацію проходить військовослужбовець з Харкова Павло з позивним Бєзя. Чоловік отримав поранення на Гуляйпільському напрямку Запорізької області в січні 2026 року і зараз пересувається колісним кріслом.
"Зіштовхнувся з такою проблемою, що не всюди можна проїхати. Наприклад, є високі бордюри, до яких начебто облаштований пандус — гумовий, схожий на "лежачого поліцейського". Але сам бордюр усе одно вищий за цей пандус, тому на колісному кріслі заїхати неможливо. Також є проблема з доступом до магазинів. Буває, під'їжджаєш до магазину чи аптеки, а там немає ні пандуса, нічого, лише сходинки. Тоді доводиться стояти, кликати провізора (фармацевта — ред.) з аптеки й пояснювати, що тобі потрібно", — розповів чоловік.
Військовослужбовець з Харкова Павло з позивним Бєзя. Суспільне Ужгород/Сергій Чернишов
Пораненими військовими опікується голова громадської організації "Помагатори" Вікторія Суліма. Вона організовує для захисників дозвілля — відвідує з ними замок, філармонію, театри. Тому Вікторія теж встигає оцінити доступність і дружність Ужгорода до людей з інвалідністю.
"Я би сказала, що за останні два роки ситуація змінилася. Ми з задоволенням ходимо у філармонію і дуже дякую дирекції філармонії за те, що вони зробили цей ліфт. Він, звісно, один, важкий, такий повільний, але це велика робота, і ми зі всіма можемо туди потрапити. Навіть на милицях хлопці, ми постійно ходимо. Потім Драмтеатр, там такий дуже екстремальний пандус, але він є, і ми постійно їздимо на цьому пандусі. У "Падіюн" ми не можемо потрапити, наприклад, чи у дуже багато кафе. Я уже не говорю проїхати просто по центру, по нашій Корзо, по нашій Театралці, доїхати до філармонії", — розповіла Вікторія Суліма.
В Ужгородській міській раді розповідають, що до 1 вересня 2026 року планують завершити безбар’єрний маршрут від вулиці Марії Заньковецької до площі Поштової протяжністю 3,8 км. Для цього понижують рівні бордюрів і тротуарів.
На облаштування цього маршруту вже витратили 935 тис. грн з міського бюджету. Щоб завершити роботу, планують виділити від 4 до 5 мільйонів гривень, каже начальниця відділу благоустрою міської ради Олександра Турянчик.
"Наразі створюється робоча група, яка буде проводити моніторинг об’єктів незалежно від форми власності у межах цього безбар’єрного маршруту й буде проводитись обстеження щодо фізичної доступності даних об’єктів для маломобільних груп населення та людей з порушеннями роботи рухового апарату. Також ми звертаємо увагу на слухову безбар’єрність та зорову — встановлюємо звукову сигнальну апаратуру на світлофорні об’єкти", — зазначила Олександра Турянчик.
