За інформацією: Суспільне.
Дозиметр, який показує ліквідатор Василь Максим. Сергій Чернишов/Суспільне Ужгород
За словами Василя, у той час він працював у міліції інспектором дорожньої патрульної служби, про вибух на ЧАЕС дізнався у день аварії, а 1 травня приїхав до Києва:
"Ми на своєму транспорті їхали. У Житомирській області ми вже відчули гіркоту в горлі, сушило горло і голова боліла. У нас було завдання — вивозити колону автобусів із Прип'яті, а потім контролювати траси — на трасах, на дорогах мав бути тільки транспорт, який обслуговував ліквідацію аварії".
Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Василь Максим. Сергій Чернишов/Суспільне Ужгород
Василь розповідає: працював у зоні Чорнобильської станції близько місяця:
"Повернувшись із ліквідації, я відразу потрапив до обласної лікарні, в хірургічне відділення з гепатитом. Перевищення дози майже вдвічі більше на руках, на ногах, на животі. Я, можна сказати, заживо гнив, не було в мене шкіри через опромінення".
У 1986 році у патрульній міліції працював і Юрій Гродюк. Чоловік розповідає: брав участь у ліквідації аварії на АЕС, займався охороною громадського порядку в селі Корогод, що неподалік Чорнобиля:
"Село 9 кілометрів від станції, Рудий ліс, відсутність людей, дикі звірі, свійські, безхатні пси й так далі. Усі працювали на одне — на порятунок людей, які там були й на збереження майна того, що залишилося, а також всього іншого, що на той час входило до обов'язків наших за законом про міліцію. Ми працювали чесно, добросовісно, без різних бесід, розмов, втікань".
Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Юрій Гродюк. Сергій Чернишов/Суспільне Ужгород
Юрій брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС впродовж 100 днів:
"Когось забули поміняти, хтось не пройшов, був такий рухливий цикл, тяжко було туди втрутитися. Як на здоров'я вплинуло? Ну я знаю, вплинуло, звісно, але ми були молоді й нам було легше з тим боротися, тепер ми старші й нам трішки по-іншому вже. Людей багато в нас було з області, 360 ліквідаторів. Багато померли. Я очолюю ветеранську організацію міста Ужгорода, в тому числі і чорнобильців, які працювали в Ужгородському відділі міліції, а тепер районне управління поліції. Нас 10 людей".
Мукачівець Олексій Гичка — полковник міліції у відставці. Каже, потрапив у Чорнобиль у 1988 році, тоді йому було 28:
"Ми їздили на УАЗику, кожного дня старалися його поливати водою, щоб більш-менш пил той прибирати, змивати. Найголовніше було, щоб пил не потрапляв у легені. Краще пил лишиться на машині, чим ти його проковтнеш".
Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС Олексій Гичка. Міла Мороз/Суспільне Ужгород
Участь у ліквідації аварії Олексій Гичка брав 51 день, після чого потрапив на лікування:
"Я десь пів року не міг зігнутися. І багато-багато чого іншого. Тому близько пів року я лікувався без перестанку. І лікуюся досі. Нічого не зробиш. На постійних ліках. Чорнобиль дав усім за себе знати. Він, як мирний атом, його не бачиш, але він постійно на тебе впливає. Є такі учасники, які менше ходили на ліквідацію, хтось більше, кому як пощастило. У мене працівників було 38, як у голови Чорнобильського міськвідділу, але на сьогодні з тих 38 залишилося сім".
Нагадаємо, 26 квітня 1986 року на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції сталися два вибухи, внаслідок чого в атмосферу потрапила хмара радіоактивного пилу. За даними Українського інституту національної пам'яті, до ліквідації наслідків аварії долучилися понад 600 тисяч людей. У перші дні після вибухів на АЕС 8,5 мільйонів жителів України, Білорусі, Росії отримали значні дози опромінення, 500 тисяч — померли від радіації. А до кінця літа 1986 року з населених пунктів поблизу Чорнобиля евакуювали понад 90 тисяч людей.
