За інформацією: Суспільне.
Зйомки документального фільму про життя людей в окупації. Фото надане Анною Слюсаренко
У Закарпатському академічному обласному театрі ляльок "Бавка" 23 липня о 17:00 відбудеться показ документального фільму про життя людей в окупації та публічна дискусія за участі продюсерки й сценаристки Анни Слюсаренко, режисерки Людмили Мельник і одного з героїв стрічки — громадського діяча з Криму Андрія Щекуна. У 2014 році його викрали проросійські сили, він пережив полон і нині продовжує говорити про деокупацію півострова.
Фільм розповідає історії українців, які після окупації Криму, частин Донецької та Луганської областей, а також після початку повномасштабного вторгнення Росії не відмовилися від своєї української ідентичності та продовжують чинити спротив.
Одним із найбільших викликів під час роботи над стрічкою було отримати свідчення людей, які досі живуть в окупації, не наражаючи їх на небезпеку. Про це Суспільному розповіла продюсерка та сценаристка фільму Анна Слюсаренко.
"Передача інформації з окупованих територій може відстежуватися. Ми через надійні канали розробили спеціальний опитувальник і надіслали його людям. Вони записували голосові повідомлення або надсилали письмові відповіді", — розповіла продюсерка.
Продюсерка й сценаристка Анна Слюсаренко. Суспільне Ужгород/Катерина Мешко
Із міркувань безпеки творці змінили голоси героїв і не розкривають їхніх імен, вік чи місця проживання.
"Для нас важливо, щоб глядач розумів: сьогодні в Криму, Донецьку чи Луганській області є люди, які попри роки окупацію розділяють спільні з нами цінності. Ми можемо не знати їхніх імен, але знаємо, що вони залишаються українцями", додала жінка.
Не всі співрозмовники наважилися записати голос. Один із героїв передав авторам лише лист із тимчасово окупованого Алчевська. Його також включили до стрічки.
За словами Анни Слюсаренко, фільм показує людей, які щодня роблять вибір і цей вибір завжди ризикований, адже за українську символіку або проукраїнську позицію на окупованих територіях України Росія може ув'язнити на тривалі терміни. Часто такі покарання сягають від 10 до 15 років тюрми або навіть більше.
Зйомки документального фільму про життя людей в окупації. Людмила Мельник
Однією з історій, яка найбільше запам'яталася команді, стала розповідь жительки Генічеська. Після окупації міста вона порізала свою жовту футболку на стрічки й розвішувала їх на вулицях. Тільки один колір.
"Потім вона побачила такі самі стрічки, які розвішувала вже не вона. Саме це усвідомлення, що ти не один, що поруч є люди, які теж залишаються українцями, дає сили жити в окупації", — поділилася сценаристка.
Окрему увагу творці фільму приділили молоді.
"Для багатьох Крим, Донеччина чи Луганщина вже стають майже втраченою історією. Нам важливо показати, що там жили й живуть люди, які чинять спротив, а не лише ті, хто підтримав окупацію", — сказала Анна Слюсаренко.
Через неможливість працювати безпосередньо на тимчасово окупованих територіях, команда шукала іншу візуальну мову фільму, розповіла режисерка Людмила Мельник.
"Ми не хотіли робити постановочне кіно. Тому працювали з образами й кольорами. Жовтий і блакитний уособлюють спротив, а червоний — боротьбу, яка триває щодня", — розповіла режисерка.
Режисерка Людмила Мельник. Суспільне Ужгород/Катерина Мешко
Одним із таких образів стала історія колишньої політв'язні Людмили Гусейнової, яка 3 роки провела в російській неволі.
"Вона розповідала, що постійно бачила через колючий дріт, як люди святкують Новий рік. Ми обмотали колючий дріт новорічними вогниками й зняли його крупними планами, щоб передати відчуття свята, яке зовсім поруч, але до якого людина не може доторкнутися", — пояснила режисерка.
Окрім голосових повідомлень, жителів окупованих територій просили самостійно знімати відео своїх міст.
"Ми хотіли, щоб люди побачили сучасний Донецьк, Луганськ і Крим очима українців, які там живуть, а не через російську пропаганду", — додала Людмила Мельник.
