Свалявський парамедик Юрій Папіш Фото: Лілія Антонюк “Робота медика — це покликання, а не тільки професія”, — старший парамедик Свалявської СЕМД Юрій Папіш 27.07.2026 ● 10:30
Робота на “лінії життя”: щира розповідь свалявського парамедика про щоденні виклики та закулісну буденність, яка залишається за кадром.
Професія медика екстреної допомоги — це постійний біг наввипередки зі смертю на користь життя. Тут немає часу на роздуми чи секундне зволікання. Кожен виклик — це окрема людська драма. Напередодні Дня медичного працівника ми поспілкувалися з Юрієм Папішем, старшим парамедиком Свалявського відділення ЕМД, який щозміни виїжджає на порятунок жителів та гостей Свалявщини.
Парамедик розповів про реалії медичної реформи, залаштунки роботи “швидкої”, міфи про сучасні хвороби та випадки, які назавжди “врізалися” в пам’ять.
Свалявський парамедик Юрій Папіш. Фото: Лілія Антонюк
— Юрію, Свалявщина, а особливо Поляна — це специфічний регіон. Тут багато санаторіїв, готелів, відпочивальників. Як це впливає на роботу “швидкої”?
— Робота в курортній зоні має свої особливості. Окрім місцевого населення, ми обслуговуємо тисячі туристів. Специфіка в тому, що люди приїжджають сюди відпочивати, часто розслабляються і забувають про власні хронічні хвороби або базові правила безпеки.
Буває, людина має гіпертонію чи проблеми з серцем, але йде в гори, навантажує організм, або надмірно захоплюється процедурами — і ми отримуємо екстрений виклик. Працювати доводиться в посиленому режимі, особливо у так званий “високий” сезон.
Свалявський парамедик Юрій Папіш їде на виклик. Фото: Лілія Антонюк
— Нам відомо, що нещодавно у Вас був унікальний випадок, коли довелося рятувати іноземного дипломата?
— Так, був такий виклик. До одного з відпочинкових комплексів викликали швидку через серцевий напад у пацієнта. Коли ми прибули на місце, з’ясувалося, що це був консул однієї з європейських країн. Ситуація була критичною, діяли чітко за протоколом кардіореанімації.
Чоловіка вдалося стабілізувати прямо на місці й оперативно транспортувати до спеціалізованого закладу. Пізніше ми отримали офіційну подяку від диппредставництва. Приємно, звісно, але для нас немає різниці — консул перед тобою чи звичайна людина. Перед хворобою всі рівні, і наше завдання — врятувати життя кожному.
Працівники Свалявської СЕМД. Фото: Наталія Папіш
— За Вашими плечима вже 15 років стажу, робота у Сваляві та Поляні. Які виклики за цей час запам’яталися найбільше?
— Інколи трапляється так, що хтось тягне до останнього, а потім нам доводиться справлятися з екстремальними ситуаціями у таких самих умовах.
Ще на початку моєї кар’єри у 2006 році — тоді наш автопарк складався зі старих газелей — довелося самому приймати пологи майже на вулиці у сильний мороз. Зима, мороз “мінус” 8, величезний сніг. Виклик у село Павлово, на пилораму. Вагітна жінка принесла чоловіку-сторожу поїсти, і в неї раптово почалися перейми о 10-й вечора. Світла немає, свічок немає, чоловік підсвічує нам звичайними сірниками…
Дивлюся — жінка вже народжує. Часу на роздуми та госпіталізацію не було. Тієї ночі на світ з’явився хлопчик, якого ми разом із мамою доставили до Свалявської лікарні. Загалом за свою практику я прийняв 7 пологів. Нещодавно, до речі, у Сусково теж хлопчика приймали — прямо на підлозі в хаті, місцева медсестра допомагала, поки ми їхали.
Працівники Свалявської СЕМД. Фото: Наталія Папіш
— Відомо, що “швидку” інколи викликають без реальної потреби. Які виклики ви називаєте “пустими”?
— До ковіду та війни влітку в Поляні було по 15 викликів на добу, переважно до відпочивальників. Зараз — 5-6. Але абсурду не меншає. Буває, випив чоловік зайвого, його нудить — викликає швидку. Або викликають бригаду як суддю для “з’ясування стосунків” між чоловіком та дружиною за чаркою. Зараз у нас є чудова функція: якщо виклик свідомо неправдивий або не має медичного підґрунтя — ми викликаємо поліцію, і вони виписують штраф.
Працівники Свалявської СЕМД. Фото: Наталія Папіш
— Ви починали роботу 15 років тому. Як змінилася медицина за цей час?
— Різниця — як між небом і землею. Коли я прийшов, у нас були уазики, де стояли лише ноші — і більше нічого. Сьогодні в машині є все: сучасні дефібрилятори та кардіографи; кисневі системи; комірці Шанца та різні види шин для будь-яких травм; інфузомати — спеціальні апарати, які самі з точністю до мілілітра дозують і вводять препарат пацієнту протягом заданого часу. Нам більше не треба вводити складні ліки “вручну” під час руху машини по ямах.
— До речі, про ями. Як їдеться місцевими дорогами, коли в салоні важкий пацієнт?
— У Полянській громаді дороги гарні. А от маршрут “Керецьки – Свалява” — це справжній випробувальний полігон. Довезти важкого хворого з Керецьок до лікарні — це вже медичний подвиг. Дорога займає хвилин 30-35. Якщо їхати швидше і не зважати на вибоїни, пацієнта доводиться буквально прив’язувати пасками, щоб він не вилетів із кушетки. Зараз там трохи підлатали шматками, але загалом проблема гостра.
Працівники Свалявської СЕМД. Фото: Наталія Папіш
— Чи є в екстреній медицині поняття “сезонних захворювань”?
— Так, певна тенденція є, хоча клініка хвороб за останні роки сильно змінилася. Зимою переважно викликають на високу температуру, ГРВІ, травми на лижних підйомниках. Улітку — на стрибки артеріального тиску та гіпертонічні кризи, пов’язані зі спекою. Восени та навесні відбувається загострення хронічних хвороб, часто викликають на мігрені та епілептичні напади.
Останнім часом змінилася і клініка хвороб. От, до прикладу, інфаркти — вони помолодшали та змінили “маски”. Раніше нас вчили класики: інфаркт — це низький тиск, липкий холодний піт, біль за грудиною, що віддає в ліву руку.
За останні два роки у моїй практиці було близько 12 хворих з інфарктом, і лише в одного пацієнта були ці класичні симптоми! Зараз приїжджаєш — у людини тиск 180, вона нічого не відчуває, просто легка слабкість. Робиш кардіограму, а там — гострий інфаркт. Добре, що зараз ми можемо робити моніторинг і знімати ЕКГ прямо на виїзді, а не чекати госпіталізації.
Працівники Свалявської СЕМД. Фото: Наталія Папіш
— Ви закінчили Хустський базовий медичний коледж, потім отримали вищу освіту в Рівному за спеціальністю реабілітолог. Зараз цей напрям через війну затребуваний, Вас кликали в лікарню. Чому залишаєтеся на “швидкій”?
— Запрошували й не раз. Реабілітація зараз дійсно важлива, особливо для поранених військових. Але “екстренка” мене тримає, це вже спосіб життя, який важко змінити. Хоча фізично й морально тут буває надважко.
У Поляні зараз будують багато багатоповерхівок із дуже вузькими коридорами. Ми працюємо в бригаді вдвох. Буває, виклик на 4-5 поверх, ліфта немає або він не працює, пацієнт важкий, його треба транспортувати до машини. Вдень ще можна попросити перехожих чи сусідів допомогти, а вночі, коли на вулицях пусто — тягнемо самі.
У Києві колегам під час повітряних тривог взагалі доводиться з обладнанням і ношами підніматися та спускати пацієнтів із 16-го поверху пішки. Це колосальне фізичне навантаження. Тому я вважаю, що робота в ЕМД — це переважно чоловіча справа, хоча у мене дружина теж працює на швидкій, має вже понад 13 років стажу. Робота парамедика — це покликання, а не тільки професія.
Відділення Свалявської СЕМД у Поляні. Фото:Лілія Антюнюк
— Наразі триває реформа, фельдшери перейшли у статус парамедиків. Як Ви ставитеся до постійних змін та нових іспитів?
— Зараз вимоги суворі. Ми складаємо незалежні іспити за столичними стандартами. Приїжджають інструктори, дають чотири практичні задачі з моделюванням критичних ситуацій: якщо вирішив і вклався в алгоритм — отримуєш сертифікат, ні — до роботи не допускають.
Це велика відповідальність. На відміну від лікарів у стаціонарі, які мають вузьку спеціалізацію (хірург, терапевт, кардіолог), парамедик на виклику за лічені хвилини має стати всіма ними одночасно — правильно оцінити стан, поставити попередній діагноз і миттєво почати лікування.
— Як держава оцінює таку титанічну працю? Працювати парамедиком сьогодні — це престижно?
— Скажімо так: фінансове питання в медицині завжди могло б бути кращим, особливо якщо порівнювати регіони з великими містами, де є доплати від міських рад. Проте останнім часом ситуація демонструє позитивну динаміку, зарплати трохи піднялися.
Окрім того, останні три місяці у нас ввели нову систему стимулювання — доплати за якісні показники роботи.
Працівники Свалявської СЕМД. Фото: Наталія Папіш
Спеціальна програма аналізує виклики бригади за три місяці за кількома критеріями. Час виїзду: бригада має зібратися і виїхати зі станції менш ніж за 2 хвилини (щоб отримати надбавку, цей норматив має бути виконаний мінімум у 80 відсотків викликів). Час на виклику: оцінюється оперативність і доцільність витраченого часу. Якість документації: правильність ведення карт пацієнтів. Профільна госпіталізація: пацієнт має бути доставлений у відповідну опорну лікарню.
Наприклад, оскільки Свалявська лікарня не є опорною для таких патологій, усіх пацієнтів з інсультами та інфарктами ми зобов’язані одразу везти в Мукачево. Якщо бригада працює чітко як годинник і виконує ці стандарти, нараховуються додаткові бонуси. Раніше всі отримували однаково — незалежно від того, як ти чергував. Тепер є реальний стимул працювати краще, швидше та професійніше.
— Що б Ви побажали колегам у День медичного працівника?
— Передусім — міцного здоров’я, витримки та залізобетонних нервів. А ще — спокійних чергувань, коли планшет мовчить, а всі пацієнти здорові. Ну, а мені вже час бігти — на планшет якраз надходить новий виклик, пацієнт чекає!
Спілкувалася членкиня Національної спілки журналістів України Лілія Антонюк
