За інформацією: Суспільне.
Ветеран Сергій Івашутич з дружиною Оксаною. Фото із сімейного архіву Сергія та Оксани
Підтримкою для Сергія стали побратими й дружина Оксана, з якою познайомився під час війни.
"З ним служив мій однокласник і мій друг, це його побратим, і він нас так познайомив. Познайомились ми по телефону, а потім у нас була зустріч одна, потім друга зустріч. А я ж весь час жила за кордоном ще до повномасштабного вторгнення. Я виїхала і проживала в Чехії. Ми познайомилися, один раз зустрілись, другий раз зустрілись. Потім він мені повідомив, що він буде йти на вихід на допомогу побратимам, і зник. Довго його не було. Побратим мені подзвонив і каже: "Ти не хвилюйся, його поранило, він в лікарні. Десь в Дніпрі." Оскільки я за кордоном, знайти його для мене — це щось неймовірне. Але я знайшла, я додзвонилась до лікарні Мечникова. Мені повідомили, що його відправили сьогодні зранку у Київ. Я добу видзвонювала всі лікарні, які можна було, в Києві. Додзвонились до швидкої, у швидкій мені повідомили, де він є. Я подзвонила вже в лікарню. У лікарні дали номер відділення. І так я його вже знайшла. Повідомила його сестрам, що така ситуація. Вони вже приїхали до нього, а потім я вже лишила повністю все, що було —роботу, будинок — все, що було в Чехії, і приїхала вже в лікарню до чоловіка. Першою моєю думкою було бути біля нього. Все. Мене не цікавило, що там є. Я знала, що я впораюсь, як би не було", — розповідає Оксана.
Ветеран Сергій Івашутич з дружиною Оксаною. Фото із сімейного архіву Сергія та Оксани
Коли Сергій проходив реабілітацію, пара одружилася.
"Ми приїхали до його подружки і вона нам каже: "Вам треба 2 липня одружитись". Ми приїхали в ДРАЦС, оскільки у нас є різниця у віці досить така значна, то на нас в ДРАЦСі подивились і кажуть мені: "У вас є інвалідність?". Я кажу: "У мене? Ні, ну, в чоловіка видно, що є інвалідність". Вони спочатку боялись, бо пояснювали тим, що: "Ви знаєте, зараз бувають різні такі чоловіки, які хочуть списатись там чи ще щось". І я кажу: "Ні-ні". І нас розписали. Ми дуже класно відсвяткували весілля", — ділиться жінка.
Про те, що найголовніше у підтримці свого чоловіка, Оксана каже так:
"Ніколи їх не жалійте, тому що завтра ви не знаєте, що може бути і де ви можете бути, а чоловік має жити весь час в реальності. Тому що бувають дуже нетактовні люди, які можуть не знаючи якось погано висловитись, просто не розуміючи ситуації. І чоловік має розуміти, що таких людей дуже багато. Він має розуміти, що навколо нього відбувається. Але при тому всьому оберігайте свого чоловіка, тому що ви з ним пов'язані. Ви нічого не можете більше зробити, як тільки просто полегшити йому життя".
Ветеран Сергій Івашутич в теплиці. Рената Яцко/Суспільне Ужгород
За півтора року після поранення Сергію довелося заново вчитися орієнтуватися в просторі й вести побут. На пенсії ветеран став допомагати дружині, яка займається волонтерством із початку повномасштабної війни, і знайшов улюблену справу — городництво:
"Я насадив огірки. Малесенькі, правда, ще. Ну вже дають врожай. Огірки, помідорчики. Це буду збирати, закривати у баночки й відправляти моїм побратимам. Я посадив їх ще в березні як розсаду. У квітні висадив їх сюди в тепличку. Такі огірочки. Тут у мене ростуть помідорчики. Зелені, правда, але вже є. Думаю, через місяць достигнуть. Посадив кілька кущів перцю. Хочу перевірити, чи буде він тут рости, чи ні".
Ветеран Сергій Івашутич з дружиною Оксаною. Фото із сімейного архіву Сергія та Оксани
На запитання, чи є щасливе цивільне життя після війни, Сергій і Оксана відповідають:
"Так, у нас щасливе. Головне, бути на позитиві. Бути у негативі — це найгірше для вас. А якщо ти на постійному позитиві і ти знаєш, що ти можеш комусь ще допомогти, то взагалі чудово".
