За інформацією: Суспільне.
Вистава на сцені Закарпатського обласного музично-драматичного театру. Рудольф Дзуринець/Facebook
Закарпатський драмтеатр Рудольф Дзуринець очолив три роки тому після повернення з фронту. Розповідає, які головні завдання ставив для себе тоді й що хотів змінити:
"Коли я повернувся з фронту, якраз було закриття театрального сезону. Я прийшов в театр, була вистава "Про що плачуть верби" і в глядацькій залі сиділо 12 людей. 12 при місткості глядацької зали на великій сцені 800 місць. Я зловив себе на думці в той момент, що кому зараз потрібен цей театр загалом, та й війна, жахливі події, які відбуваються навколо. Багато людей є дотичним до тих подій, і я зрозумів, що треба змінювати не лише театр, а й глядача ужгородського і закарпатського, для того, щоб вони захотіли прийти в театр. Театр має дивувати, наштовхувати глядачів на емоції.
І перше, що я хотів змінити, — повністю структуру нашого театру, видозмінити його, як ззовні, так і зсередини. Акторські роботи, творчі одиниці, творчі працівники — там питань не було ніяких, і з режисерами. А сам човен, сам цей весь величезний театр, рухався трохи неправильно. І я розумів, як ним треба керувати, куди його треба направляти, просто не було тоді можливостей".
Будівля Закарпатського обласного музично-драматичного театру. Рудольф Дзуринець/Facebook
Очоливши театр, каже Рудольф Дзуринець, почав змінювати не стільки творчу, скільки господарську частину:
"15 червня мене призначили виконувачем обов'язків. 17 червня ми вже почали розчищати чагарники позаду театру з боку вулиці Івана Чендея. Там роками нічого не відбувалось, буду відвертим, коли ми чистили оце все, там і кришки від унітаза валялися, і різні шприци, різні пляшки, пакети, сміття. А 19 червня ми почали підсвічувати наш театр. Коли робили капітальний ремонт фасаду, залишили проводи, які просто висіли, де б мали бути світильники. 368 світильників ми замінили, театр підсвітили. Я тримав на меті привернути аудиторію, привернути глядачів, ужгородців, вимушених переселенців, змінити погляд на театр. А як це зробити? Треба зробити його видимим. Я його ще підсвітив синьо-жовтим, це єдина культурна споруда в Україні, яка світиться патріотичним кольором. Я не один, це величезна команда, величезний колектив".
Рудольф Дзуринець з побратимами. Рудольф Дзуринець/Facebook
Після повернення з фронту чоловік рік адаптовувався до цивільного життя:
"Досить довгий період я був в такому замкнутому особистому просторі, сам із собою. Я віддалився від сім'ї своєї. Я не спілкувався практично з дружиною. Вона дала мені оцей шанс і оцей час побути із самим собою. Звичайно, я проходив досить довго реабілітацію, і в лікарні досить довго лежав. І потім просто прийшов до театру, і ніби якийсь тумблер в моїй голові перемкнувся і сказав мені, що "ти маєш очолити цей театр, тоді він стане справді впізнаваним і про нього будуть говорити".
Вистава “Річард ІІІ” у Невицькому замку. Олександр Курта/Суспільне Ужгород
12 липня 2025 року на закриття театрального сезону колектив зіграв трагедію Шекспіра "Річард III" на руїнах Невицького замку:
"Потім мені прийшла така ідея: а чому б не зробити це як традицію, спробувати зіграти на День Державного Прапора і День Незалежності? І ми спробували, у нас все вийшло і ми навіть в перехід з Дня Державного Прапора на День Незалежності заспівали гімн України просто неба. Оце було прямо о 12:00, ми закінчили Річарда і заспівали гімн. У мене була зустріч в Оноківській громаді, де ми домовились про те, що це буде традицією на День Державного Прапора та День Незалежності — 23 та 24 серпня грати Річарда III на руїнах Невицького замку".
Читати ще
Читати ще
“Річард ІІІ” у Невицькому замку: актори Закарпатського драматичного театру виставою просто неба завершили 79-й сезон
За час повномасштабної війни аудиторія театру стала змінюватися. Кількість населення в Ужгороді збільшилося і це, за словами директора, вплинуло на театр:
"Якщо раніше відвідуваність нашого театру аншлагами вважались лише на малій сцені, тому що там 70 місць, то зараз ми можемо похизуватися аншлагами й на великій сцені. Глядачі диктують нам своєю відвідуваністю репертуарну політику, що театр має обирати на майбутні постановки. Звичайно, що я прислухаюсь, тому що ми працюємо для глядачів. Люди йдуть в театр за емоціями, ми їм це даруємо. Тому так, вони диктують нам умови, який репертуар має бути й надалі. Звичайно, ми багато експериментуємо, ми намагаємось нав'язати трошечки своє, свою творчість, так, як ми це бачимо. Але з часом я починаю аналізувати: є вистави, які живуть роками, є вистави, які можуть проіснувати лише рік і потім на них ніхто не ходить".
На запитання, чи вважає Ужгород театральним містом, Рудольф Дзуринець відповідає так:
"Не лише Ужгород, а й взагалі Закарпаття, тому що, окрім нашого театру, я бачу різні театри, практично всі театри області мають шалену популярність. І це не може не радувати, Закарпаття взагалі є таким театральним осередком. І скажу навіть більше: Закарпаття є столицею театральних фестивалів. Зараз наша область проводить найбільше театральних фестивалів, починаючи з "Драми сьогодення", наприклад, закінчуючи тією ж "Золотою китицею" — театральним фестивалем для дітей, які приїздять з інших куточків України, театральні колективи, аматорські, які показують своє мистецтво тут нашому глядачеві".
Вистава на сцені Закарпатського обласного музично-драматичного театру. Рудольф Дзуринець/Facebook
Культура й загалом мистецтво під час війни надважливі, вважає директор театру:
"Це те, за що ми воюємо. А що вони хочуть знищити, росіяни? Нашу культуру, наші традиції, нашу мову. Все це ми зберігаємо. Театр спілкується українською мовою. Є дуже багато вимушених переселенців зі східних частин України, які все життя розмовляли російською мовою. Приходячи до театру, вони чують виключно українську мову. Усі контролери, прибиральниці, всі технічні служби зустрічають і розмовляють з глядачами українською мовою. Зі сцени ми розмовляємо виключно українською, ми це зберігаємо. І тим самим ми виховуємо глядачів, що українська мова, вона є надпотужна, вона є милозвучна, наймилозвучніша мова світу. І нею зараз розмовляти — це дуже престижно".
У театрі працює багато ветеранів, каже Рудольф Дзуринець. Також театр має співпраці з ветеранськими організаціями:
"У в них вільне відвідування будь-яких заходів у нашому театрі. Вони напряму телефонують мені й заходять до театру. Вони відвідують наші вистави, вони в захваті від наших вистав. Також ми постійно на контакті з нашими військовими госпіталями. Хлопці, які зараз перебувають тут на реабілітації, відвідують наш театр. І ті емоції, які вони відчувають тут, це не передати словами".
Закарпатський драмтеатр активно працює над інклюзією і безбар'єрним простором:
"Поки що дається нам це дуже важко, тому що в той період, коли будувалася ця величезна махіна, ніхто тоді не розглядав навіть ці питання, ніхто не ставив собі за мету сприяння маломобільним групам населення. Ми зробили пандус на фасаді театру. Зараз ми намагаємося акумулювати кошти й зробити ліфт зовнішній. І наша велика сцена більш-менш, на 80%, адаптована під інклюзивний простір. Також дуже часто ми використовуємо аудіотранскрипцію наших вистав, як дитячих, так і дорослих. І хочу сказати, що в рамках двох наших інклюзивних проєктів за підтримки Українського культурного фонду ми зробили дві вистави для людей з порушеннями слуху і зору. Тому це дуже важливо. І так, я про це дуже часто пишу. І нам, в моєму колективі, є чим пишатися".
