Олешник (до 1946 р. - Егреш) - село, центр сільської Ради. Розташований в 5 км від районного центру і залізничної станції Виноградово-Закарпатське.
Населення - понад 4 000 осіб.
Зародження і розвиток села Олешник не можна собі уявити або якось відділити від загального історичного процесу, що характеризує минуле цього ареалу, згодом комітату Угоча,1 який протягомкількох сторіч просторово й географічно був більшим, ніж нинішній Виноградівський район, до якого входить тепер наше село. Керуючись цими міркуваннями, нами проведено пошуки історичної аналогіївиникнення й зародження Олешника довкола колишнього і теперішнього його центру - м.Виноградів, та численних населених пунктів, що його оточують. Це дає можливість скласти більш яскраву уяву про територію поширення й регіон, про котрий піде мова у подальшому.
Архівні розкопки, проведені у свій час на Виноградівщині, втому числі й в Олешнику, дають можливість довідатися, що живемо ми з вами у тих краях, що вже у прадалеку минувшину були заселенілюдьми. На території колишнього старого кар'єру Виноградівського цегельного заводу було виявлено житла стародавніх поселень первісної.подини із залишками слідів від їх вогнищ, біля яких було знайдено прикраси періоду пізньої бронзи, тобто X—IX століття до нашої ери!
У науковому відношенні особливо важливе значення має те поселення, що виявлено в урочищі Мале Поле. Воно належало
племені карпів, які є безпосередніми предками літописних білих хорватів.
Поблизу Виноградова було виявлено також унікальний скарб грецьких монет з III—II століття до нашої ери.2
З періодом відкриття у цьому ареалі пам'ятників культури Станово (поблизу с.Дяково Виноградівського району)3 нам відомо тепер про більше ніж сто скарбів бронзових виробів із так званого опайського горизонту. Серед них найбільш численні скарби з місцевостей: Велика Паладь, Великі Лучки, Воловець, Виноградово, Затишне, Дяково, Олешник (четверта фаза), Квасово, Чинадієво та ціла низка інших, у тому числі на території теперішньої Румунії -Доманешті І, Доманешті II, Віма Маре, Бутурч, а також Опой (теперішня Угорщина). Всього із опойуріуйського горизонту у Верхньому Потиссі враховано 103 скарби, що складаються із 2,5 тисяч бронзових та золотих виробів загальною вагою 260 кілограмів4. За своїм призначенням ці вироби діляться на дві групи. До першої відносяться ті ужиткові предмети, які свого часу були в користуванні, або призначалися для обміну (65%). Другу групу складають ті речі, що вийшли із користування, або стали браком під час їх лиття (35%). До складу 40 скарбів увійшли диско-бруско-тістовидні, а також без-форменні злитки бронзи. З цього випливає, що переважна частина скарбів Верхнього Потисся, тобто того ареалу, куди входить і Олешник, були своєрідним збором майстрів-ливарників, а названий простір служив доброю сировинною базою відливання нових виробів.3
ПОСЕЛЕННЯ, ЩО ІСНУВАЛО НА МІСЦІ ТЕПЕРІШНЬОГО ОЛЕШНИКА
Місця осілого життя людей у давні часи, що виникли з розвитком землеробства на місці теперішнього Олешника, відкриті у 1977 році археологічною експедицією Ужгородського державного університету під керівництвом доктора історичних наук, професора Едуарда Альбертовича Балагурі. В цьому ж році тут проведено рятувальні розкопки. Вони проводилися на віддалі 0,5 км на схід від села
Працює археологічна
експедиція Ужгородського
університету.
Перший справа -
керівник розкопок
професор Е. Балагурі
уздовж потічка Ліщани в урочищі Кругле Поле. Розкопано 800 кв.м площі. Культурний шар залягав на глибині 0,5-7 м від сучасної поверхні. На дослідницькому майданчику відкрито три різночасові культурні шари, де зібрано багатий фрагментарний керамічний матеріал гончарських і ліпних посудин різномінітних форм та житла.
Найдавніші споруди на поселенні представлені матеріальними комплексами групи Беркес-Демечер (XIIIст. до нашої ери). Над ними розташовані матеріали культури Ґава (ХІ-Х ст. до нашої ери). Верхній шар репрезентують споруди давньоруського часу (Х-ХІН століття).
Ці поселення вчені вважають належними носіям культур пізньо-бронзової доби та давньоруському населенню Закарпаття. Матеріали розкопок зберігаються в Ужгородському університеті.6
Щодо зародження городищ в ареалі, де розташоване теперішнє село Олешник. Відомі українські та низка зарубіжних вчених-архе-ологів твердять, що місцем залюднення наші предки вибирали собі місця у долинах великих і малих рік, на острівцях, утворених серед боліт, на схилах, захищених з усіх ооків. лк правило, завдання, яке ставили перед собою будівельники таких городищ, зводилися до наступого: 1) можливість створення надійних укріплень; 2) зведення перепон для ворога; 3) добре проглядання місцевості доокіл; 4) при потребі, можливості для швидкого маневрування на місцевості; 5) достатнє забезпечення водою та харчуванням.7 Усі ці вимоги там, де територіально розташований Олешник, наявні.
Розкопки поселень стародавніх часів вказують на їх строкату різночасовість виникнення в регіоні та різну тривалість проживання тут людей, часті перекочування в інші місця. На це вказує, в першу чергу, те, що у цілому ряді поселень культурний шар (Дрисино, Велика Поладь, Олешник, Виноградово (кар'єр), Петрово, Шалан-ки) в археологічному розумінні незначний, або представлений у вигляді заповнених ям та вогнищ.
Завдяки успішно проведеним археологічно-пошуковим роботам, здійсненим на територіях 25 пам'ятників Закарпаття, а також враховуючи наукові дані, що отримані угорськими, словацькими та румунськими дослідниками старовини, археологами визначені житлові та інші побутові споруди стародавніх поселень, племен так званої культури Ґава, які можна віднести в часі до ХІІ-УПІ сторіч до н.е. і куди входить і наше село. 8
Із періодом існування культури Ґава пов'язано понад 100 скарбів та 44 окремі знахідки. До цієї культури у Закарпатті відносяться дуже великі археологічні скарби, знайдені у Великій Бігані (54 екз., вагою10,3 кг), Боржавське (148 екз., вагою 5,98 кг), Лази (3 екз., вагою 6,14 кг), Олешник І-ІП (42 екз., вагою б кг). У колекцію цих скарбів входять знаряддя праці, прикраси та зброя. Прикраси складають 55%, знаряддя праці - 24%, побутові предмети - 8 %, зброя -8% та злитки бронзи - 5%.
Незважаючи на суттєві зрушення у вивченні пам'яток гавсько- голіградського кола, все ще залишаються дискусійними питання їх хронологічної диференціації, генетичних джерел, місць формування і часу розселення племен, їх історичних доль. Топологічний аналіз
керамічних комплексів поселень Дрисино, Баранинці, Шелестово, Медведівці, Олешник, Дяково у Закарпатській області та цілої низки поселень, що розташовані територіально не так уже й далеко –у сусідніх Угорщині, Словаччині, Румунії (Північно-західна Тран- сільванія), дозволяють виділити два ступені розвитку культури Гава-Голігради. Критерієм для цього послужили наявні чіткі відмінності в кераміці, що походять із землянок та ям поселень Олешник, Мед-
ведівці, Дяково, Дрисино, Баранинці та могильників Венчеллив (Північно-Східна Угорщина) й Лепуш II(Румунія). Як кухонна, так і столова кераміка цих поселень має пряму аналогію з поселеннями МагалаIII та могильниками в Сопоті. Це - банковидні черепні горшки зі слідами штрихових розчісувань, амфори кількох видів і варіантів, прикрашені канелюрами й виступами-підпірками на плечиках, глибокі миски для їжі, прикрашені хвилястими лініями по краях, чаші, по ободочку прикрашені пелюстками і орнаментованіпаралельними рядами хвилястих ліній, нанесеними гребінчастим дерев'яним штампом. Увесь перечислений посуд може бути співставлений з матеріалами знахідок, що у часі відносяться до цього ж періоду в Північно-східній Угорщині, Румунії (Трансільванія), Північній Словаччині9. Це засвідчує водночас і хронологічну шкалу існування гавсько-голіградської етнокультурної спільноти. Певною мірою сюди ж слід віднести і знайдені в могильниках бронзові вироби10, що здобуті в результаті найновітніх розкопок, проведених українськими археологами. В тому числі і експедицією під керівництвом професора Е.Балагурі в Олешнику, Дякові, Медведівцях, Дрисині, Баранинцях."
1 З ХШ сторіччя територіально Закарпаття поділялося на комітати Мараморош, Берег, Угоча, Унг, Земплин, Сотмар.
2 Про ці розкопки можна більше прочитати у матеріалах: В.М.Цигилик. Нові матеріали
до вивчення культури карпатських курганів у Закарпатській області// Матеріали і дослідження
з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 4.- К., 1962,- С. 71-79.
3 Докладніше про ці археологічні розкопки можна довідатися з монографії: Балагурі Е.А.
Населення Верхнього Потисся в епоху бронзи.- Ужгород, 2001.
4 Див. названу книгу Е.Балагурі, с. 255.
5 Див. названу книгу Е.Балагурі, с. 257.
6 Див. Пеняк С.И., Попович И.И., Потушняк М.Ф. Работьі на новостройках Закарпатья. АО-1978.: Наука, 1979.- С. 386-387.
'Див. відтворені археологами взірці керамічних виробів культури Ґава, до яких відносять і Олешницькі знахідки (по Т.Кеменці, Й.Пауліка, Е.Балагурі). Малюнки взяті з дж.: Е.Балагурі. Населення Верхнього Потисся в епоху бронзи.- Ужгород, 2001.- С. 308, 310.
10 Див. взірці керамічних та бронзових виробів культури Ґава у Закарпатській області. Взято з названої монографії професора Е.Балагурі.
" Про ці дослідження пропонуємо також ознайомитися з такими науковими роботами: