Закарпатський музей народної архітектури та побуту – самобутній ансамбль української національної спадщини, що складається з архітектурних перлин старовинного закарпатського села і зразків найдавніших та найпоширеніших видів народного ужиткового мистецтва. Це один із перших в Україні музеїв просто неба. Відкритий для відвідувачів у червні 1970 р.
Із заходу на схід розташовані взірці житла і садиб закарпатців низовинних районів - долинян, (забрала оборот) а на пагорбі – горян: бойків та гуцулів, а також житлові споруди угорського та румунського населення.
Закарпатський обласний краєзнавчий музей - працює з червня 1945 року. Його зібрання нараховують близько 110 тисяч експонатів, які знайомлять з багатовіковою історією та культурою краю. Експозиції, в залежності від тематики, об’єднані в окремі фонди, колекції, відділи:
- відділ народного мистецтва з особливо багатою колекцією музичних інструментів;
- відділ духовної культури й історії релігії;
- відділ природи з цікавою колекцією корисних копалин, гербаріїв, чучелами тварин;
Закарпатський обласний художній музей належить до числа найважливіших осередків культури краю. Музей було створено на підставі Постанови Народної Ради Закарпатської України від 20 червня 1945 року. Під експозицію були передані приміщення Ужгородського замку, які були відкриті для огляду в 1948 році. В 1979 році музейна колекція отримує нову „прописку”, переміщається в історичний центр міста і займає будову колишнього жупанату - пам’ятника архітектури 1809 року, що є яскравим взірцем класицизму. В 1990 році рішенням Облвиконкому музеєві присвячено ім’я народного художника СРСР, члена-кореспондента Академії мистецтва СРСР Й.Й.Бокшая.
Затисянський краєзнавчий музей - відкритий для відвідувачів у 70-х роках ХХ ст. в будівлі староугорської забудови (1895 р.).
Експонати музею знайомлять відвідувачів з історією, життям та звичаями угорськомовного населення Закарпаття. На території музейного двору під відкритим небом знаходяться хата вчителя, садиба бідняка, будинок середняка, греко-католицька церква – все це відображає життя та типовий побут жителів Затисянщини початку 20-х років минулого століття.
Діюча кузня - унікальний пам’ятник ковальського ремесла, оригінальність якого в тому, що для приведення в дію важких ковальських молотів під час виготовлення залізних виробів сільськогосподарського призначення використовується сила падаючої води з річки Лисичанки. За таким принципом працювали тут ковалі й раніше.
Кузня побудована на початку ХIХ ст. На річці була споруджена гребля для накопичення води у водосховищі. По відвідному каналу вода спрямовувалася на лопаті коліс кузні, які приводили в рух ковальські молоти вагою до 125 кг. Під їх ударами металічні болванки перетворювалися в заготовки для лопат, мотик, деталей плугів тощо.
«Музей вишивки і стародавнього одягу» розташований в центрі селища Буштино в приміщенні магазину "Художній салон". В ньому зібрана колекція стародавнього чоловічого і жіночого одягу, вишивок і предметів побуту, що пов'язані з ткацтвом і вишиванням. Всі експонати зібрані по селах Тереблянської долини - Буштино, Вонігово, Ново-Барово, Теребля, Дулово і Кричево.
Ткацький верстат був майже в кожній буштинський родині. В Буштині здавна вважалося, що кожна дівчина повинна вміти виконувати всю ткацьку роботу. Основною сировиною для ткацтва в нашому Буштині були волокна луб'яних культур - конопель і рідше льону та овечої вовни. Обробці рослинної ткацької сировини передує велика підготовча робота, так як отримання конопляних волокон зв'язано з досить трудомісткими тривалими агротехнічними процесами, які залежали від: підготовки грунту, посіву, обробітку та збирання рослин конопель. Обробка їх стебел становить складний процес поетапної підготовки волокон до прядіння.
Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах - функціонує в Карпатському біосферному заповіднику як інформаційний еколого-освітній та історико-культурний осередок. Це єдиний в Україні такий музейний комплекс.
Музейна експозиція складається з двох відділів - “Природа Карпат” та “Природокористування в Українських Карпатах”.
Музей історії солекопалень – знайомить із способами видобування солі на теренах нашого краю в різні часи й історичні епохи. Знаходиться неподалік від Солотвинського солерудника, який є одним з найбільших у Європі (запаси солі тут становлять 300 млн.тонн, товщина шару промислової розробки – 300 м).
Музей ткацтва – дивовижний за своїм внутрішнім змістом і цікавий за історією створення. Діє при загальноосвітній школі в с.Великі Береги Берегівського району. Виник і функціонує завдяки ініціативі директора школи та її учнів. Всі музейні експонати – старовинні речі, дбайливо збережені батьками школярів і перенесені у музейну кімнату самими дітьми. Серед них – чудова колекція старовинної вишивки на домотканому полотні, вік якої понад 130 років. Народні візерунки до сьогодні зберегли яскравість кольорів. А ще – ціла полиця найрізноманітніших прасок, якими користувалися закарпатські господині, багато глиняних глечиків, різних за формою та призначенням та інші речі домашнього вжитку.
Творчість народного художника України Федора Федоровича Манайла – явище виняткове, його місце в розвитку історії українського образотворчого мистецтва – особливе. Разом з такими корифеями і визнаними лідерами мистецтва краю, як А.М.Ерделі та Й.Й.Бакшай, він складав міцний фундамент закарпатської школи живопису. Самобутність за формою, гостросюжетні, насичені у кольорі і життєстверджуючі твори митця відомі далеко за межами нашого краю.
Мукачівський історичний музей - розташований у Мукачівському замку “Паланок”, одному з небагатьох, що вціліли до наших днів.
Замок є цінною пам’яткою історії та військової архітектури ХIV-ХVII ст. Упродовж століть він слугував для охорони торгових і військово-стратегічних шляхів. За всю свою історію належав багатьом правителям.
Народний приватний музей «Сріберна земля» – яскравий приклад того, як в наш занадто стрімкий час виключно завдяки ентузіазму однієї людини абсолютно безкорисно зберігається і примножується культура наших предків.
Музейний комплекс створено у 1985 році. Він відображає життя і побут лемків – однієї з етнографічних груп українського населення.
Хата збудована в 1902 році із букових колод. До комплексу забудови входять: жила частина (хижа, сіни і комора) та господарські приміщення (стодола, хлів і хлівець), що знаходяться в одному ряду, під спільним дахом. Саме такий тип забудови характерний для етнографічної групи лемків.