Закарпатська область – один із мальовничих куточків України. Різноманіття культури, народжене населенням впродовж багатьох століть, створює особливі умови для народної творчості. Гармонія, яка склалася від впливу природних умов на духовність та щирість народу краю дала особливе сприйняття поняття краси, яка для корінного закарпатця полягає в збереженні традиційності.
Виокремлюючи регіональні території проживання етнічних груп краю гуцулів, бойків, лемків відразу можемо побачити вплив на традиції в народній архітектурі самобутньої культури того чи іншого етносу.
Особливо це спостерігається в сакральній архітектурі. Різноманіття архітектурних образів церков, побудованих на території етносів, дають цільне поняття про культурний рівень майстрів-зодчих. Віртуозне поєднання можливостей дерева та каменю, як будівельного матеріалу дає нам поняття про неперевершений силует об’ємно-просторового рішення, красоту, глибокий інтелект та душевне багатство невідомих авторів. Золотим фондом сакральної архітектури є готичні церкви мараморошської традиційної архітектури в Хустському районі. Стрімкі форми завершень над притворами вертикальних композицій надають церквам благородності, а їх авторам високу оцінку майстерності та професіоналізму.
Багатогранність архітектури Закарпаття представлена замковими комплексами та палацами. Замкова архітектура дістала особливий розвиток в XIV-XVIII ст. На території області побудовано 12 замків різного періоду. В зв’язку з тим, що Закарпаття знаходилось на соляних шляхах, замки спочатку вибудовувались як прикордонні пости періоду ІХ-ХІІст. Бурхливого розвитку будівництво замків як оборонних споруд східного кордону Угорського королівства набуває у XIV-XV ст.. Проектантами фортифікаційних споруд були в основному французькі та італійські інженери. Будівництво проходило силами місцевих майстрів з місцевих будівельних матеріалів. Розвиток замкової архітектури дає поштовх урбанізації навколишньої території. Замки краю в подачі архітектурного образу абсолютно відрізняються. Це свідчить про те, що у кожної споруди був іншим іноземний автор, котрий вносив свої традиційні елементи, незважаючи на місцеві традиції. Населені пункти краю дістали свій розвиток у тісному зв’язку з природними умовами. Вузькі ущелини, утворені річками між горами, дали можливість прокладати дороги, вздовж яких на схилах розвиваються спочатку хутірні утворення, а потім вулиці. Міста вибудовуються на соляних шляхах, котрі стають живою артерією постачання багатогранності соціального та культурного розвитку. Містобудування відрізняється від західноєвропейських міст, де утворюються замкнуті квадратні площі на середині з “Ратушею”. На території Закарпаття (Підкарпаття) забудова площі ведеться з видовженою композицією у вигляді прялки з одного боку з урядовим будинком, а з другого – культурною спорудою (Мукачево, Свалява, Тячево, Виноградово, Міжгір’я). Інший приклад радіально-кільцевий варіант, запозичений від середньоєвропейських міст (Берегово, Хуст, Іршава). В архітектурній виразності наші міста представлені в основному об’єктами сецесії історизму, еклектикою Австро-Угорщини та конструктивізмом 20-30 pp. епохи Чехословацької республіки. Окремі пам’ятки архітектури готики та бароко спостерігаються у містах Ужгород, Мукачево, Берегово, Хуст, Виноградово, Тячево.
Одними з причин привабливості сприйняття міст нашого краю є масштабність та співрозмірність щодо людей. Міста є приємними своїми камерними площами, висотою будівель, вузькими зеленими вулицями та бруківкою. Не загублена традиційність в часи глобалізації – основне досягнення розвитку урбанізації на території області, і цей принцип має проходити червоною ниткою у виконанні тих чи інших містобудівних завдань в майбутньому. Збережемо для людства “Срібну Землю”!
Журнал “Закарпаття” №2