Великий Бичків (угорською Nagybocsk, чеською Velki Bockov) - селище міського типу (з 1947 року) в Рахівському районі ,одне з найстаріших населених пунктів східного Закарпаття. Розташоване у мальовничій уголовині біля підніжжя Карпатських гір,на правому березі швидкоплинної ріки Тиса при впадінні в неї гірської рікчки Шопурки,за 35 км від районного центру (Рахова),за 174 км від обласного центру (Ужгорода) та за 29 км від Центру Європи (околиця с Ділове), За 12 км від залізничної станції Солотвино.
Населення – майже 10 000 жителів.
Традиційно в Великому Бичкові щороку, в серпні місяці проходить фестиваль голубців
Населення
За переписом 1848 року в Бичкові проживало 2320 чоловік зараз 9423, з них переважна більшість українці. Проживають також угорці, росіяни, румуни, цигани та представники інших народностей та національностей.
Назва
Є декілька легенд про походження назви селища. Одна з них така: Давно на цій території лютувала страшна хвороба "чума". Люди помирали щодня десятками і сотнями. Місцевий мешканець Бабинець,щоб врятувати свою численну сім'ю,запріг волів-биків у плуг і оборював свої маєтності великими биками у Великому,а бичками - в Малому Бичкові. Хвороба далі не поширювалася,а за поселенням збереглися назви "Великий і Малий Бичків". Інша легенда виводить походження назви від бочки,оскільки до 1944 року село мало офіційну назву Великий Бочков. Крім того у селищі виготовляли тару - бочки для солотвинських солекопалень.
Історія
Великий Бичків - найстаріший населений пункт Рахівщини. Першу згадку про нього в документальних джерелах знаходимо ще в кінці XIV століття.В грамотах Мараморощини XIV-XV ст.відзначено,що угорський король Людовік Великий у цьому році подарував синам воєводи Сааза Балку Драгову та Іоану-Бичків,Білу Церкву,Тересву і Буштино (11 серпня 1373року) Хоча ряд джерел вказують на те,що заселення Великого Бичкова почалося раніше,наприкінці XIII століття виникло поселення на правобережжі Тиси,потім в XIV-XV ст. Заселювалась ліва сторона Тиси,що зараз входить до складу Румунії.
Власниками Бичкова спочатку були волоські воєводи,але населення було русинсько-українським,нащадками великого слов'янського племені білих хорватів. Постійні війни,феодальні міжусобиці,набіги кочовиків,турецько-татарська агресія,селянські повстання протягом середньовіччя приводили до скорочення чисельності мешканців села,яке поповнювалося за рахунок біженців з Галичини,Волині,Поділля. В 1444 році двоє малобичківців Семен і Юрій одержали титули шляхтичів за героїзм,проявлений у боях з турками в нижній течії Дунаю. Інші двоє бичківців - Богдан і Михайло Тотули одержали землі в Бичкові,Лузі і Крочунові теж за хоробрість у битві з турками під Варною,а Михайло Іргальцій - під Белградом.
В кінці XV ст. Великий Бичків став центром Великобичківської казенної домінії,що займала значну територію у східній частині Мараморощини : від Ясіня до села Грушево включаючи населені пункти лівобережжя Тиси (територія сучасної Румунії). На початку XVIII століття Великий Бичків стає одним із центрів розвитку лісової і деревообробної промисловості,лісосплаву. В 1720 році на р. Шопурка побудовано лісопилку, яка стала найбільшою на Закарпатті. Тут виготовляли дошки для Белградських верфей і бочко-тару для солотвинських солекопалень. Права сторона річки Тиси була перетворена на річковий порт (Портош),де знаходились солені склади. Населення Великого Бичкова відбувало державну панщину,так звану "королівщину" і змушене було своєю тягловою силою перевозити сіль з Солотвини до портових складів. Щорічно бичківські державні кріпаки перевозили до 2000 штук великих соляних каменів.У порту сіль навантажували на баржі,плоти-бокори і при охороні солдат на чолі з офіцером її сплавлювали по Тисі в Угорщину. В 1732 році було сплавлено по Тисі в Белград 28600 дощок для будівництва австрійських кораблів. В кінці XVIII - першій половині XIX ст. На р. Шопурка діяв тартак по переробці деревини, виготовлялись дошки, столярні вироби, дранка, бочки, шпали для залізниць. В цей час Великий Бичків входив до складу 20 юридичних міст і містечок Закарпаття. Тут зосереджувались солене,гірничорудне,лісове казенні управління. В 1868 році у селищі було побудоване перше лісо-хімічне підприємство не лише Закарпаття,але і Угорщини-хімзавод "Клотільда", на якому переробляли букові дрова на оцет, деревне вугілля та іншу продукцію. Там трудилися сотні робітників. Решта місцевого люду була зайнята на лісорозробках, лісосплаві, в ремісництві. Однак, більшість займалася сільським господарством, скотарством, про що свідчить зображення бика і орача (плугатаря) на старовинному гербі селища. Печатка з цим гербом (у геральдичному картуші - селянин, що оре плугом, запряженим биком) відома з кінця XVIII ст.; впродовж XIX ст. символіка поселення не зазнала змін.
Тільки в 1806 році у Великому Бичкові було відкрито церковно-парафіяльну школу,де навчалось 86 дітей, а в 1889 році - у Малому Бичкові. До цього часу більшість населення селища була неписьменною.
У другій половині XIX ст. Великий Бичків був повітовим містечком - центром Тисодолинянського округу (повіту) Марамороського комітату (на початку XX ст. округове правління було переведено до Рахова).
Багато бичківців стало жертвами австро-угорських властей в Мараморош-Сігеті 1914 року. Багато були засуджені,а двох жителів: братів Михайла і Дмитра Підмалівських та Михайла Британюка повісили на шибениці. З розпадом Австро-Угорщини в 1918 році українське населення Бичкова написало Меморандум до уряду ЗУНР у Львові про бажання бичківців об'єднатися з Україною,250 бичківців вступили в ряди Гуцульської армії, 8 наших односельців брали участь в Хустському з'їзді 21 січня 1919 року,який прийняв історичне рішення про воз'єднання краю з Соборною Україною,а один із них - Василь Йосипчук був обраний секретарем з'їзду. З входженням Закарпаття до складу Чехословаччини (з 1919 по 1939 рік) Бичків стає одним з найбільших революцюйних і культурницьких центрів Закарпаття,за що чеські урядовці називали його "Малим Харковом"- по аналогії з тодішньою столицею Радянської України. Селищні комуністична, комсомольська, піонерська, жіноча організації були одні з наймасовіших в краї, її кервники: Іван Локота, Микола Сидоряк, Михайло Жупник-Чорногорський, Матвій Руснак та ряд інших входили до складу крайкому КПЧ і ЦК КПЧ. Іван Локота в 1929 році став сенатором,а Микола Сидоряк в 1924 і 1929 рр. Вибирався в палату депутатів парламенту. Робітничий рух зосереджувався навколо хімзаводу "Клотільда". Тут діяли профспілкова організація,робітничий комітет,рада довірників,ще в 1897році була створена соціал-демократична група. Бичківські робітники вміли відстоювати свої права і неодноразово добивалися успіху. Культурне життя селища концентрувалося навколо товариства "Просвіта",яке тут було засновано в 1920 році. Завдяки діяльності О.Кухтина, М.Водоноса, М.Марущака, І.Романченка, Ю.Кузьмика та багатьох інших в Бичкові створено хор,хату-читальню,оркестр, драмгурток, організацію "Пласт", гімнастичне товариство "Сокол","Освітнянський союз", футбольний клуб "Довбуш", сільськогосподарські курси. В грудні 1933 року в Бичкові засновано театр "Нова сцена"- перший український професійний театр Закарпаття,який очолив вчитель місцевої горожанської школи Ю.А.Шерегій.
Освіту бичківські школярі здобували у горожанській школі,п'яти державних народних(початкових) школах,гімназії о.Василіян,які діяли в рідному селі у 20-х - 30-х рр. ХХст. Багато з них продовжили навчання у гімназіях,у торговельних школах, академіях, духовних і учительських семінаріях Закарпаття та Чехословаччини,вищих навчальних закладах Європи.
12 лютого 1938 року бичківці 2276 голосами "за" і п'ятьма "проти" підтримали Українське національне об'єднання. Саме з нашим селищем пов'язані останні години перебування президента Карпатської України Августина Волошина на рідній землі. Серед послів Сайму та Уряду Карпатської України були й великобичківці Михайло Марущак, Микола Мандзюк і Михайло Тулик. Багато бичківців захищало рідну землю від фашистської агресії на Красному полі біля Хуста.16 березня 1939 року на мості в Румунію терористами з "Собот Чопот" був убитий Павло Волощук - вчитель, районний комендант ОНО "Карпатська Січ",спортзал горожанської школи перетворено на катівню,околиці і урочища селища стали місцями розстрілу українських патріотів. В Бабиному Яру фашистами розстріляно члена ОУН Василя Кузьмика з Великого Бичкова.
Після визволення селища Червоною Армією у жовтні 1944 року 297 жителів вступило добровольцями до лав Червоної Армії,а 92- до Чехословацького корпусу Л.Свободи. 73 не повернулись до рідних домівок. За часів радянської влади Великий Бичків робітниче селище,тут діяло декілька великих промислових підприємств,колгосп,розвивалась освіта ,культура,фізкультура і спорт,покращувався добробут місцевих мешканців. В 1957-1958 роках відкрито басейн,парк ім. І.Я.Франка, історико-краєзнавчий музей,1964 році- пам'ятник Т.Г.Шевченку. 1947 роком починається діяльність найкращого самодіяльного ансамблю Рахівщини "Лісоруб" (керівник В.В.Пекарюк),пізніше були створені ансамблі "Ялинка", "Візерунок", "Сестрички","Струмок",ВІА "Октава","Тиса" та інші.
Карта села Великий Бичків:
<<Рахівський район
<<Населені пункти Закарпаття
Якщо Ви володієте детальною інформацією(матеріали, фотографії тощо) про населені пункти Закарпаття і бажаєте, щоб про ваше село чи містечко знало все Закарпаття та Україна, то надсилайте інформацію на нашу електронну скриньку Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.